Тема: як не вмерти в поході, а получити від нього задоволення

[teodor4ik]

Для початку покажу, чому актуальне питання, винесене в заголовок.

Велосипед - це засіб потрійного призначення. Він може бути спортивним снарядом і тут винесене в заголовок питання знаходиться поза моєю компетенцією і навіть інтересів. Тому, якщо ви займаєтеся велоспортом, все потрібне краще за мене розповість вам ваш тренер і лікар спортивної медицини, а ця стаття буде недостатньою і, можливо, здасться вам бредовою. Особисто я вважаю, що спорт шкідливий, хоча фізкультура корисна. Якщо більшість спортсменів виглядають здоровими, це зовсім не тому, що вони спортсмени, але щоб мати сили на спорт треба бути дуже здоровою людиною. І з цього не випливає, що спорт несе здоров'я. Адже якщо курець поки виглядає нормально, ви ж не станете стверджувати, що куріння веде до здоров'я? А спорт - це досягнення максимально можливого серед безлічі тренованих людей результату, а значить, доводиться напружувати всі свої можливості і резерви, часто на шкоду здоров'ю.

Ще велосипед може бути засобом розваги. Так, якщо ви раз на тиждень будете кататися навколо свого будинку, то задоволення отримаєте, але ця стаття вам не потрібна.

І, нарешті, те, про що це стаття: велосипед - це повноціний транспортний засіб. Так, це не літак, і ви не поїдете тільки на велосипеді до Америки, але численні досліди доводять, що з Пітера до Москви доїхати реально, та й мій досвід показує те ж - я не раз їздив до родичів у село від Пскова на південь Псковської області своїм ходом (близько 200 км). Так, у нас на сайті написано дуже докладно, як за два місяці Андрій і Катя об'їхали всю Європу на велосипедах.

Звичайно ясно, що їхати на поїзді або автобусі зручніше, ніж на велосипеді (сів, подрімав - і вже на місці), і навіть на мотоциклі або мопеді їхати легше. Так навіщо ж тоді потрібен велосипед? Нам що, жити дуже просто і ми просто шукаємо пригод? Ні, це унікальний за своїми перевагами вид транспорту. Розберемо їх тут:

1.Велосіпед компактний і легкий. Тому ви можете їхати на ньому по лісових стежках і, досягнувши заростей або болота, трохи напружитися, взяти його в руки і перенести. Це можливо. Здавалося б, їхати по лісі можна і на мотоциклі, але через болото в руках не перенесеш пару сотень кіло. Тому велосипед дозволить вам досягти на колесах таких місць, в яких нічого іншого не ходить.
2.Із компактності велосипеда виходить те, що його можна пхнути в багато видів звичайного транспорту: міжміський автобус, поїзд, літак. Так, він дозволяє легко комбінувати транспорт з наявною інфраструктурою.
3.Велосипед коштує відносно дешево. Так, нині достатній (маю на увазі без явного браку) велосипед мінімальної навороченності коштує від 300 доларів. Ні мотоцикл, ні машину в людському стані ви за такі гроші ніколи не купите.
4.За будь-який транспорт доводиться платити. Громадський транспорт може бути досить дорогим, машина і мотоцикл вимагають бензину і запчастин, та їх ще потрібно десь брати, або возити з собою. А будучи складним пристроєм, машина або будь-який самохідний транспортний засіб часто вимагає ремонту (автомобілісти знають). Велосипед, який використовують у походах, а не тримають вдома, збираючи порошинки, за моєю оцінкою вимагає обслуговування на 100 доларів на рік, а переміщення на ньому не варто нічого - вам доводиться оплачувати тільки свою звичайну їжу. А їжа доступна, причому не тільки в Росії, але, як багато разів показано, і в Європі (де дорогі транспорт і житло). Але, якщо ви не голодує тут, то проживете і там. Причому, у сільській місцевості, людську їжу знайти простіше, ніж їжу для машини - бензин.

Не приховую, що подорожувати (ходити в походи) я мріяв ще зі школи, але їздити і систематично розважатися на батьківські гроші вважав нахабством. В інституті з'явилася стипендія і на пару поїздок в місяць на електричці стало вистачати, але ви розумієте, що це були за гроші. У далекому 1987 мені дідусь подарував мій перший велосипед, а в наступні роки тато навчив їздити на ньому. Це було "вікно в походи", тому що платити за його використання не потрібно, а діапазон досяжних точок, по відношенню до станцій електричок, він розширював істотно.

Фінансовий аспект у подорожах завжди важливий, тому для багатьох велосипед, який хоч і коштує суттєво, але в межах реальності, може стати тією єдиною можливістю, яку нерозумно не використовувати.

Припустимо, що ви вирішили кудись з'їздити в похід. Але ми живемо в реальному світі і у всіх час обмежений. Так, багато хто зможе виділити на похід тиждень часу раз на рік. Майже всі зможуть витрачати два вихідних щотижня, але час завжди обмежений, а з'їздити хочеться всюди.

Отже, вирішуємо завдання: їдемо в нетрі які-небудь, є 7 днів, є велосипед, але прямо до цих нетрів ніякого транспорту не ходить. Ось і виходить, що можна розробити тільки такий маршрут, щоб на велосипеді виконати завдання за обмежений час. І для цього доводиться в день проїжджати 100-150 км. Шось погоже на дороги є. Тому стає очевидним: щоб велосипед був корисний як транспорт (а іншого транспорту і немає там, куди ми захотіли), ми повинні вміти проїхати 100-200 км на день і при цьому не вмерти. Ця стаття саме про це.

Почнемо з вихідних положень. Головне: не вмерти і отримати від поїздки задоволення, а не відчувати себе щодня вантажником в кінці двозмінної роботи.

Також припустимо, що ви - людина молодого або середнього віку, тобто не дитина і не старий. Помічаю це тому, що для цих категорій людей подібні навантаження можуть бути шкідливими або навіть смертельними. Пам'ятайте про це.

Ще ви повинні бути впевнені, що не маєте будь-яких хвороб, які можуть при подібному відпочинку коштувати вам життя або залишків здоров'я. Мені-то просто, тому що сам маю медичну освіту і можу оцінювати стан свого здоров'я в кожен момент (типу, знаю симптоми і що вони можуть означати). Якщо ви такими знаннями не володієте, то проконсультуйтеся заздалегідь у свого лікаря. Так, якщо лікар - літня бабця, то вона, почувши, що ви зібралися в ліс на велосипеді, чисто по-людськи випаде в осад і скаже, що так не можна (не вам саме не можна із-за хвороби, а вона вважає, що цього взагалі нікому не можна). Тому нехай лікар перш повідомить вам список знайденої у вас патології, розпитайте його про те, чим це може бути чревате. Наприклад, якщо вам скажуть, що у вас гастрит і вам потрібно дотримуватися особливої дієти, то ви вже й самі обгрунтовано зрозумієте, що далекі мандри вам трохи не підходять. Отримавши детальну консультацію, розкажіть, які навантаження збираєтеся робити, і ось тепер лікар зможе дати ділову обгрунтовану рекомендацію, і його рекомендації будуть логічно обгрунтовані після того, як він повідомив вам список ваших хвороб. Тут я зовсім нікого не закликаю не вірити лікарям. Лікарям вірити треба, але лікарі - це звичайні люди зі своїми страхами, потребами і звичками. Це звичайні люди. Які просто знають в медицині більше вас. І ваше завдання - вести себе так, щоб їх знання та досвід послужили для безпечного досягнення саме ваших цілей, а не їхніх особистих. Так, лікар краще вас розбирається в медицині, але він не їздить в походи і йому походи не потрібні(Корак то не про тебе). А ми - люди звичайні, адже свої потреби любимо мимоволі переносити й на інших людей. Типу, якщо я боюся ходити в ліс, значить і всі повинні боятися. І я теж людина - я люблю ходити в ліс і не боюся цього, тому якщо хтось спробує пояснити мені, що в лісі страшно і в ліс не можна, то я його подумки дуже далеко пошлю і не сприйму з вуст такого порадника навіть те раціональне зерно, яке там буде. Тому закликаю вас вірити іншим людям (і лікарям у тому числі), але не беззастережно і в усьому, а в тому, в чому вони компетентніші вас. І якщо у вас є похідний досвід, то нехай всі лікарі без похідного досвіду мовчать і слухають вашу лекцію про користування картою і компасом, а коли вони розповідають, як лікувати серце, значить час мовчати і слухати саме вам. Начебто, тут я нічого нелогічного не сказав, але вирішувати вірити мені чи ні саме вам. Як же взагалі відрізнити, можна вірити людині чи ні? А просто: якщо людина може Опояснити не тільки, що треба робити, але ще і чому саме так треба робити, значить він і справді знає, про що говорить і, ймовірно, йому можна повірити. Чи не так? Ну, після цього філософкого відступу продовжимо.

Тепер перейдемо від лірики до смислового матеріалу.

Повідомлю вам кілька фактів з фізіології людини і на цій підставі дам рекомендації, як же проїжджати великі відстані і не вмерти при тому від втоми.

З фактів можна буде логічно слідувати алгоритму дій - ви самі зможете продумати і перевірити мої логічні побудови. Іноді достатньо продумати порядок дій одного разу, потім на основі цього зручно виробити особисті норми і правила (адже всі люди різні і норми будуть саме ваші, а не середньої людини). Вироблених для себе правил можна буде тупо дотримуватися, більше не замислюючись - не роблячи зайвий раз вже виконану розумову роботу. Така схема зручна. Іноді для ілюстрації я наводжу тут свої особисті правила. Зверніть увагу, що іноді в моїх правилах зустрічаються слова 'слід', 'не можна', 'заборонено' і подібні директиви. Знайте, якщо я пишу 'заборонено', то заборонено мною саме мені - це особисте правило. Я нікому свої правила не хочу нав'язувати, я просто їх показую, як ілюстрацію. А ви незабаром, якщо захочете, прийдете до своїх індивідуальних правил, які стануть кращими правилами саме для вас, а ні для кого іншого.

Ви знаєте, що робочим органом у нас є м'язи. М'ясо бачили всі. Це скоротливі волокна, а вся товща органу пронизана дрібними судинами, які несуть кров з киснем і живильними речовинами і виносять відпрацьовані продукти роботи.

Раз м'язи робочий орган, його треба розвивати і тренувати, щоб у поході вони не відчували надмірних навантажень, а давали нам свою робочу потужність без стомлення. Тільки так ми отримаємо задоволення, а не втому і біль.

Шляхом розвитку м'язів, ви знаєте, є тренування. Це поступове збільшення навантаження, і після кожного етапу м'яз може зробити вже трохи більше. І так щоразу - постійно все більше і більше.

Отже, сплануйте собі календар тренувань на рік. Ось для ілюстрації думки розповім про те, що застосовував сам багато років. У вас все буде індивідуально, але зверніть увагу на принцип поступового збільшення навантажень до досягнення бажаного рівня.


1.Як лише стан дороги дозволить, виїзд по околицях на 30 км - важкувато з незвички, але поступово входиш в ритм. Це й не смертельно для звичайної здорової нестарої людини.
2.Після першого етапу маршрут недільного виїзду подовжується до 50 км - вже складніше, але теж не смертельно.
3.Третьім етапом - пара виїздів на приблизно 100 км з інтервалом у тиждень. Перша сотка теж важкувата, але вже не до надриву.

Отже, ці три етапи укладаються в 3 тижні або місяць (залежить від погоди та вечірньої зайнятості, 30 км - це ж пара годин після роботи при гарній погоді). Далі, приблизно раз на місяць повторюються сотки. Коли я вже проїжджав у сезоні сотку, всі інші виїзди вихідного дня, які зазвичай - 50 км з багаттям і перекусом, здаються вже зовсім дріб'язковими і приносять задоволення (порівняйте: мішок картоплі для старого діда - це непідйомний тягар, а для штангіста - пушинка) .

До середини літа робиться виїзд на 200 км. Це вже важче, але якщо дотримуватися режиму руху, про який пізніше, то це реально. Коли 200 км позаду, то вже навіть сотка - це фігня при такому рівні тренування. У цьому стані після 50 км навіть відпочивати не треба - просто поїсти добре і полежати 15 хвилин - і готовий до бою.

Таке тренування потрібне не заради спорту і крутизни, а тому що, коли можеш проїхати в день 200 км, то звичайні 50-100 км вже не викликають навіть дискомфорту і від походу можна отримувати лише задоволення. І ті, хто знає, можуть відразу помітити, що такий графік зовсім не претендує на спортивні результати. Але нам цього й не потрібно. Ми ж не спортсмени, а звичайні люди, охочі ходити в похід.

Трохи про режим руху.

Дам кілька ідей для роздумів і фактів з фізіології, які корисно знати, щоб виробити розумні індивідуальні графіки руху.


1.Когда навантаження на наш організм зростає, серце починає битися частіше. Кожен удар серця це ось що: серце розширюється і його порожнини через клапан наповнюються кров'ю. Потім воно скорочується і той клапан, через який йшло наповнення, закривається, а другий клапан (в аорту) відкривається. Відомий факт: при частоті серцевих скорочень більше 120 скорочень на хвилину впускний клапан при скороченні серця не встигає закритися і кров частково не виходить назад туди, звідки прийшла. Тому якщо важко, то серце почне рефлекторно працювати швидше. Але при частоті більше 120 скорочень на хвилину його робота стане неефективною і стане ще важче. Від цього серце рефлекторно прискорюється, але стає тільки ще гірше - порочне коло. І людина починає загинатися від перевантаження. Тому важливо стежити за пульсом. Якщо пульс більше 125 в хвилину (зручно вважати більше 10-11 за 5 секунд), значить ліміт досягнутий і далі не можна! Тому якщо темп їзди ближче до високого, раз на 15 хвилин треба загальмувати і рахувати пульс хоча б за 5 секунд (точність не потрібна, важливий порядок величини).
2.У нормі будь-який м'яз скорочується і розслабляється і ці процеси повинні чергуватися. У скороченому м'язі всі судини стиснуті оточуючими скороченими волокнами. Тільки в розслабленому м'язі судини відкриті і по них тече кров з киснем і живильними речовинами і забирає напрацьовані відходи роботи. Стислий м'яз харчуватися не може, але енергію витрачає. Знайдіть дома що-небудь дуже важке і спробуйте підняти однією рукою. Навряд чи це вийде, але вже через хвилину в напруженому м'язі відчуєте ломоту і певний біль. Це він голодує і отруюється продуктами своєї життєдіяльності. Я це до того, що статичні навантаження (коли м'язи скорочені під навантаженням і не можуть більше скорочуватися) шкідливі і не ефективні, так як душать наші м'язи. А саме так є при педалюванні на високих передачах, коли треба дуже сильно тиснути на педалі. Висновок - це шкідливо.
3.Низькі передачі і часте легке педалювання теж шкідливе. Ноги мають вагу і при такому педалюванні ви розганяєте їх у просторі і тут же гальмуєте як би в порожнечі своїми ж силами. Тому так людина сама себе гвалтує вагою своїх ніг. Зробіть експеримент дома: приляжте на спину і покрутіть 'велосипед' ногами в повітрі з високою частотою. Не думаю, що кого-небудь вистачить надовго так робити. Тому в далекому поході можна надірватися, якщо їхати швидше за свої норми (визначеної за пульсом), або якщо крутити педалі при їзді з гори (веде до частого педалювання майже вхолосту).


Практична рекомендація така. Спершу потрібно по пульсу визначити свою швидкість в робочих умовах. Так для мене це 25км/год на рівній дорозі без підйому і вітру. Часто міряти пульс тяжко. Але лічильник швидкості зараз є на велосипеді завжди, так? Тому я робив так:

• виїжджаючи на дорогу, я їхав в режимі 23-25. Тобто без підстави заборонено опускати швидкість нижче або вище цього ліміту,
• з'являється зустрічний вітерець або невелика втома - режим швидкості 21-23,
• з'являється легкий підйом - режим швидкості встановлюємо 18-21,
• якщо я їду під гору, і швидкість сама тримається вище верхнього ліміту - ноги ставлю на педалі і не кручу - відпочинок. Крутити під гору заборонено.
• якщо їду в гору, швидкості йдуть нафіг, але ставлю передачі так, щоб навантаження на ноги було рівним по відчуттю звичайному, не більше 5. Нарешті, останній момент. У будь-якій справі найстрашніше втома. Її простіше профілактувати, ніж лікувати. Тому їзда по годиннику. Завжди їжу 55 хвилин у годині. Решта 5 хвилин стояти, краще сидіти на дупі - нехай м'язи розслабляються і отримують живлення свіжою кров'ю. При такому режимі я починаю відпочивати п'ять хвилин ще до того, як втомився помітно.

Ось такі нескладні, але логічні правила дозволили мені не раз їздити 200 км за світловий день і не вмерти при цьому ні в прямому, ні в переносному сенсі. Це не було спортом, швидше це науковий підхід до вирішення своїх потреб. Приміром, їхати в поїзді далекого прямування мені було суб'єктивно важче через можливість лайки з кондуктором, ніж під'їхати на приміських поїздах, а там вже 200 км своїм ходом до рідного села. (Хотів, щоб велосипед в селі у мене був).

Всі наведені вище рекомендації досить важливі, але ще важливо в велопоїздці їсти та пити правильно. Де брати воду в поході і як харчуватися в велопоході - це у мене вже окремі статті на цю тему. Не став їх тут переписувати, але почитати їх буде корисно, як і окрему статтю про безпеку - там є цілий розділ про велосипедні небезпеки.

Про те, що і в якому режимі потрібно їсти велосипедисту, я вже писав, та й без мене написано багато. Але наша мета - не угробити у походах своє здоров'я. Ви прочитаєте де завгодно, що велосипедисту потрібно їсти солодке (енергію), та частіше. Але ви чули хоча б з телереклами, що солодке їсти шкідливо, так як кислотта ,що утворюється з цукру в роті починає руйнувати емаль зубів, що є причиною карієсу. Карієс - та ще гидота - не буду пояснювати, що це таке, скажу тільки, що латинський термін caries означає 'гнилість кістки'. Як же з'являється кислота, ми ж її бочками не п'ємо? Ні, солодка пережувана їжа (а будь-яка їжа, навіть несолодка, звичайно містить вуглеводи) являє собою густу липку масу, яка залипає по всіх закутках рота. Там цукор руйнують бактерії і утворюють кислоту, вона-то вже і робить свою брудну справу. Є тільки один надійний спосіб перешкоджати цьому: механічно видалити залишки їжі з усіх закутків рота зубною щіткою. Зробити таке всякі жувальні гумки не можуть - вони сяк-так очистять жувальні поверхні зубів. А проміжки між зубами жвачці не підвладні. Але цукор споживати потрібно часто, а чистити зуби так часто в поході ніколи. Як же знайти вихід?

Вихід є: возите дві пляшки з питвом: одна з солодким питвом (сік без м'якоті, просто розчин цукру у воді і т.п.) і друга пляшка з чистою водою або мінералкою без додавання цукру (продається в кожному магазині у дороги). Спочатку випийте солодкого, а потім прополощіть рот водою без цукру, яку можна і виплюнути. Вода легко розбавить залишки солодкого розчину, вимиє всі закутки, якщо в них немає густих липких залишків їжі. А залишкам і взятися нізвідки - ви ж тільки п'єте солодкий розчин без твердої фази.

Вранці, ввечері і на привалі їжте те, що вважаєте за потрібне, виходячи з інших туристичних рекомендацій, а не пізніше, ніж протягом півгодини після їжі, добре почистити зуби звичайним способом, щоб звідусіль видалити всі залишки і не допустити утворення кислоти. Отже, ми зводимо небезпеку необхідного (для енергії) в поході споживання солодкого до мінімуму.

Не тільки рот є слабким місцем у людини при довгому автономному поході. У поході людина працює, а тому рухається і потіє. Це факт. Факт, що нечиста спітніла шкіра в місцях тертя об себе або одяг страждає потертостями. Потертості, наприклад, в пахових складках можуть отруїти життя при тривалому поході. Тому підберіть собі оптимальний одяг, який би не тер ніде при педалюванні. І кожного вечора по можливості мийтеся, щоб тримати шкіру в чистоті, а білизну щодня або частіше міняйте на свіжу. І все буде в цій частині нормально. Висловлю особисту думка: є велоштани з памперсом, вбираючі піт. Це гидота. Коштують дорого і некомпактні, тому десяток ви їх не візьмете в похід. А так як вони вбирають піт, то без частої заміни - негігієнічно.

Сподіваюся, що велосипед стане, якщо ще не став, для вас корисним видом транспорту.

На закінчення хочу висловити подяку Каті Добровольській, яка дала мені рекомендації, як зробити статтю кращою, ніж я написав з першого разу, скориставшись своїм досвідом велопоходів, і Марії Сазонової, яка перевірила мої заключні зауваження стоматологічного характеру, бо вона в силу своєї освіти в цьому питанні розуміє більше за мене.


© Copyright звірків Роман Валерійович zrw@mail.ru