От і закінчився спортивний категорійний сплав-похід. Закінчився він успішно. Проходження було цікавим, повчальним, тренувальним, витривальним, екстремальним, холодним, мокрим, висоководним, висогорінним, водним, пішим, автомобільним, автомобілештовхальним з елементами джіппінгу... Але про все це по-порядку.
ЕпілогЯк ми вже знаємо, перед сплавом значна частина учасників поїхала на Свічу-Мізунку посплавляти себе і трохи туристів . Приїхали ми туди, а там – зима зимісінька. Іздили зі Свічі на Мізунку, з Мізунки ше десь, але весна не починалась і води не прибувало. Отже їздили ми так їздили аж 2 дня, допоки в суботу ввечері не попали у верхівя Чорної Тиси. Там на нас чекала вода. Справжня. Сплавна. Переночувавши в будинку лісників на ранок, в неділю, ми вирушили на сплав. На воду нарешті ми натрапили (чого не щастило нам на даній ділянці в попередні роки), та все ж таки основні пороги були для надувної байди непрохідними, тільки для каяків. Сплавились трохи до мілководдя і вирішили одразу переїхати на ту ж Чорну Тису, але в район Ясенів, де ми майже щороку сплавляємось по гарних порогах. Нашій радості не було меж, тому що вода на цій ділянці була дійсно висока (на таку ми ще не натрапляли). Пороги, які раніше прохолились на байді, максимум на С-2, теперм можна було брати на С-4, або навіть на рафті. Та ми йшли на каяках і байдарках. Висока вода, прохідні пороги, великі бочки – одним словом адреналін з екстрімом. От де вже можна відірватись після унилої зимової Свічі-Мізунки. І навіть коли Юля Кашуба кильнулась перший раз на надувній байдарці-одиничці, то всі подумали, не так на воду, як на малі розміри судна. Та далі почались вже масові перевороти та кілі. Килялися всі (чи майже всі), килялись «по-дорослому». Тут і Камянцю було непереливки, і Маленького Слоника тримали Великі Бочки, і в Лазаренка вода хотіла назавжди відібрати (можливо передарувати комусь нижче по течії) модне весло вартісттю в 100 євро, килявся і мій екіпаж надувної К-3. Шоб намалювати картину переворотів більш зрозумілою, скажу, що перший кіль мого екіпажу потягнув за собою проходження самосплавом каскаду чималеньких порогів протяжністтю метрів так 150, при чому мені вдалося врятувати переляканого матроса Таню (враження Тані
http://salariss.livejournal.com/110201.html ), а вже при другій катастрофі, з таким же довгим проходженням порогів частково самосплавом, частково на перевернутій байді я вже не спромігся спасти навіть Танін кросівок, який колошматило в бочарах разом зі мною. І хоча саме тоді було досить і досить важко, та зараз я хотів би попасти на таку воду ще, і мені здається навіть, що я би з радісттю кинувся проходити ті пороги самосплавом добровільно.
https://plus.google.com/photos/102626575715193776086/albums/5862265545426171297 - фото Бібіка
Основна частина. Похід.31 березня, неділя.О 8 годині вечора наш бус майже повним складом приїхав на Дземброню на місце старту нашого сплаву. Розгрузили бус, зручно та затишно розмістились в Аеліті. Вирішиви не готувати вечерю, попили чаю з бутерами та іншими харчами не з основоного меню. На 10 вечора в Ільці прибула решта – Юрко, Вася та Арсен, за якими бусом поїхав Камянець.
Часково відібравши загальну спорягу, та спакувавши з грубшого харчову сумку, пілши спати.
1 квітня, понеділок. Пройдено по ріці – 45 км.Підьом в 7. Починаємось збиратись. Від непривички виходить якось вяло. Ще не можемо себе переналаштувати з катань з бусом до справжнього сплаву з усіма речами на плавзасобі. Головним анифакторм виступає певне холод і знаття, що йдеш у мокрі умови.
Та накінець ми готові, човни спущені на воду, погружені, і біля 12 години відчалюємо з порогу Дземброня.
Вода висока. По нашим визначенням – трохи вище середньої. За ніч її дещо замітно прибавило.
Незважаючи на те, що ділянка сплаву Дзеброня-Красник рахуєтсья складною для проходження на даному туристичному маршруті, наша група долає її за годину і без особливих напряг та оглядів, так як саме на цій ділянці ми масово сплавляємо туристів і знаємо тут «кожен камінь». Хоча навіть в такій ситуації на гірській річці не можна себе почувати в абсолютній безпеці – десь може бути завал, зміна русла тощо.
Пороги та перешкоди на даній ділянці: поріг Дземброня – поріг Дідів Лікоть – поріг Біла Кобила – пороги під назвою Гучки і на завершення – найбільший на даній ділянці поріг Гук.
Як вже сказано вище, проходим швиденько ці пороги, з великою зацікавленісттю йдем на «трамплін» – бочку, утворену ямою в руслі ріки під мостом в Краснику. Пройшли гарно, ефектно є фото. Тут же в 14 годині сідаєм на обід. Сонячно.
Вирушаємо далі. Наш орієнтир на ночівлю - Устеріки. Далі йде безпорожиста ділянка сплаву, не рахуючи невеликі перекати та шивери.
18 година. Стаємо на ночівлю в Устеріках по ПБ відразу після злиття з Білим Черемошом. Стоянка дуже гарна, «феншуйна», світить сонечко та достить тепло. Натягнувши мотузки розвішуємо мокрі гідроречі, які за 2 години майже повністтю просохли. Ше слід зазначити, що в перший день з нами був додатковий учасник, не вписаний у марштуку – Сашко Камянець, який йшов на каяці, і ввечері почергувавши на кухні, зранку він громадським транспортом відправився надаз в табір на Дземброні.
2 квітня, вівторок. Пройдено по ріці – 65 км.Підйом в 7, чергові в 6-30. Сніданок в 8. Підготовка, завантаження човнів на воді. На берерах слід бути дуже уважним з надувними човнами, так як через популярність міцся серед уікенд-відпочиваючих як лівий, так і правий береги устлані побитим склом.
Вихід на воду о 10-00.
Початок Черемошу.
Вода з Чорного Черемошу підняла свій рівень, Білий також мутніший і бурхливіший, відповідно Черемош більш наповнений. Йдеться швидко, легко, мілини відсутні. На відстані до 1 км доходимо до руїн мосту, але вода на стільки висока, що відпадає потреба в маневруванні при його прододженні. Далі в цей день: Шпетки, Хоровцеве, Мариничі, Перташі, Розтоки, Хорови, Підзахаричі, Міжброди, Вижниця, Чорногузи, Іспас, Мілеєве.
На Черемоші ріка набуває більш спокійного, майже безпорожистого характеру, з перекатами та шиверами. Ріка широка, впродовж усієї річки Черемош зраходиться багато островів та водороздільних насипів. Найбільш замітно річка ділисться районі села Розтоки. Наші три екіпажі пішли лівим руслом, трохи відірвались один від одного, і на зєднанні русел зустрілися всі разом.
Після Розтоків по ПБ село Хорови. З води по ПБ видно перевал Німчич, яким йде декількагодинна дорога на Протяте Каміння, що знаходиться в районі Виженки. На привеликий жаль, зробити днювання і сходити радіально на Протяте Каміння, як першопочатково планувалось, ми не в змозі за браком часу.
За пропозицією Слоника починаємо шукати затишний берег з дровами на березі. В районі села Підзахаричі знаходимо таку місцину по ЛБ, стаємо на обід і розводимо велику ватру. Через 1 км по воді доходимо до Сокільського порогу – найбільшому на Черемоші. Він розташований на правому повороті ріки, йому передують мальовничі скелі по лівому березі. У високу воду проходження його дуже спрощене. Можна йти як зправа, так і зліва по ріці, і навіть посередині. Хоча по автоматизмі всі 3 екіпажі проходили його по найбезпечнішому шляшу, що проглядаєтсья з води – у правий злив.
Фотографія в порозі і йдем далі.
За якихось 2-3 км нас зустрічає м. Вижниця. От тут ми й «попали» – з мальвничих, оспіваних карпат майже в промисловий район. Береги укріплені бетонними конструкціями, штучні водороздільні утворення посеред русла ріки. Тут і надалі по берегах тереконоподібні насипи, подекуди йдеться вибірка шутру поодикомими копачами трактором на грузову машину.
Якщо не став на кемпінг між Пізахаричами і Вижнецею, максимум у Вижниці, то далі знайти гідне місце для ночівлі вкрай важко. Берег далеко, берег без площадок, населенних пунктів не видно з води. Накінець помічаємо кілометрів за 15 від Вижниці дахи жилих хат (є хата – є вода) і на першій ліпшій візулально пригідній для стоянки місцині виходимо на сушу для ночівлі. Берег зустрів нас неприємними смітниками і специфічними купами використаних памперсів, які будуть зутрічатись і надалі. Село Мілєєве. Дипресивне якесь. Але що нам до того, завзятим туристам. Кемпінгуємо поміж великими і маленькими купками сміття і набитого скла.
3 квітня, середа. Пройдено по ріці – 50 кмЗнову підьом і знову на воду. Звідси і до фінішу окрім впадіння в річку Прут в цей день нічого захопливого не запамяталось. Певне через те, що всі були зайняті «виживанням» - вижити напівмокрими при білянулевій температурі на проникаючому вітрі – оце дійсно випробовування. Мушу зазначити, що ніхто не скиглив, ні в кого від холоду не відняло руку і гребли всі, але гребли тихо якось, без «зайвих рухів». А ще вітер. Перед кожним поворотом ріки надієшся на те, що наступний поворот заховає тебе від відтру... але не тут то було. І коли в знову ж той Слоник запропонував йти на берег, палити ватру і грітись, ніхто і не припустив відмовитись. Розклавши ватру, ще більшу ніж днем раніше, починаємо приходити до тями і заряжатись енергрією вогню. Блаженсвто.
Далі перед Неполоківцями Черемош впадає в Прут, хоча складаєтсья враження, коли йдеш по воді, ніби навпаки – Прут впадає в Черемош. Вже по Пруті приходимо перший автомобільний міст і вирішуємо фінішувати біля другого мосту, що стоїть за 7 км від першого, адже нам ще потрібно в цей день зробити переїзд на Білий Черемош. Отже, 16 година фінішуємо за мостом між Дубівцями і Глиницею. До Чернівців лишалось кілометрів 15.
Обід, погрузка в бус і в 19 годині повним складом вирушаємо на Білий Черемош.
Десь годині по 11-30 вечора. Стаємо на кепмінг перед селом Голошино та неподалік від дамби Марієн. Вечерю не готуємо, перекус канапками та залишками чаю з термосу і в 00-30 спати – завтра відповідальний день.
4 квітня, червер. Білий Черемош. Пройдено по ріці – 17 км7 ранку – загальний підьом. Шукаємо дрова, сніданок, підготовка до виходу на воду. Підготовці на воду в цей день і на цій ріці було приділено максимальної уваги, адже перед нами мало ходжений Білий Черемош з його сюрпризами та несподіванками - низькими містками (один з таких був розташований в самому порозі), поваленими деревами які чекають тебе за поворотом тощо.
Отже – пильна увага до суден, посилений інструктаж та ще раз і ще раз теорія та практика причалів і маневрів судна – на половину запорука безпечного та цікавого сплаву, що повністтю успішно виконувалось усіма учасниками.
Готуємо судна – усі зайві шнурки та стропи – геть. Надійно зафіксовуємо по дві чалки на кожне судно – зліва та зправа. Ще раз підганяємо стропи «під себе», а на С-4 під назвою «Кропик» кінці строп на канойних упорах ще й завязуємо для більшої надійності.
11-50 сідаємо на воду. Першим йде Слоник на спортивному С-4 «Аморик», С-2 без назви – поки що ми його називаємо «Сіренький» (думаю не важко здогадатися, що він сірого кольору), далі йде великобємний С-4 «Кропик» зі мною, з капітаном Баксіком.
Вода гарна, висока, йде бистротоком, але вулув для зачалки також достатньо. Відразу ж по старті на великій швидкості пролітаємо по валах під високим деревяним мостом – за ним – тренувальна чалка кожного екіпажу на бистротоці по лівому березі. Далі таких чалок буде дуже багато.
За правим поворотом небезпечна ділянка. Декілька років тому як сплавлялись на байдарках, то в цьому місці взагалі було повалено стихією дерево, різко причалювали і робили обнос. Зараз завалів нема, пройшли акуратно.
Лівий поворот. Два русла метрів десь 50. Праве більш глибоке з великим камінням посеред русла, вихід з русла не проглядаєтсья чітко (памятається в нижчу воду ходили ним) . Ліве – більш мілке, вузьке, але прохідне. Йдемо лівим. По зєднанні русел метрів через 50 поріг з ускладненим в нього заходом, і лише одним каскадом з косими валами на виході. Але це не просто поріг – в самому порозі, перед самим великий зливом лежить кладка з поваленого стовбура дерева та сучками і обрубками гіляк. Прохід під таким у високу воду вкрай небезпечний. Але на щастя (нам) та можливо на біду (місцевим) кладку знесено.
Фото. Білий Черемош. Поріг зі знищеним містком. Екіпаж С-4 «Кропик»
За поворотом, там, де лісовози зробили собі дорогу через ріку перед нами проглядаєтсья неймовірна краса – перші лісові квіти – підсніжники. Який гарний природній фон вони створили для фото Оксани (фотографував Слоник)
Фото. Білий Черемош. Підсніжники.
Пройшли поріг з двома каскадами на правому повороті.
Далі Дудки. Але не ті, в які дують, а ті, які проходять плавзасобмами – поріг. Довгий, затяжний, найбільш видима його ділянка складає каскад порогів довжиною в 150 метрів. Проходження цікаве, але досить швидке. Подекуди зачалюємось тим чи іншим екіпажем у заплавах за зливами для страховки та правильності проходження.
Найцікавішим та найнасиченішим, напевне, місцем є поріг Ворітця. Розташований він за всіма правилами водного жанру – в камяній ущелині, підхід до якого думаю що неможливий (хоча не скажу напевне, тому що не робили таких спроб). Найбільш активна його частина тягнеться на 250 метрів, і він увесь слдадається також з каскаду порогів з косими зливами. Місце для чалки між каскадами є, але у високу воду зачалка виявляється подекуди ускладненою.
Ворітця «взяті», поріг пройдено технічно правильно і без ускладнень . Є фото і відеоматеріали.
Після таких сурових умов у камяному каньоні ми йдем вже по відностно спокійній річці і бачимо немйовірну красу – довгу високорозташовану підвісну кладку як у пригодницьких фільмах. А за 300 метрів після неї низька кладка. Та «низька» це мало сказано – в таку високу воду вона стоїть врівні з водою, місцями ріка переливає через неї і здаєтсья, що з хвилини на хвилину зірве її і понесе вниз по течії.
Чалка перед даною кладкою по ПБ. Місця небагато – впритик, щоб зачалитись. Екіпажу «Кропика» не вдалось зачалитись. Нас прибило лівим балоном до кладки. Маємо лічені секунди, щоб повискакувати з катамарана і витягти його. Матроси повискакували і тягнуть судно на берег. Слоник, який в цей час знімав відео з містка, допомагає мені (капітану «Кропика») витягнути, Марту, помічника капітана, яка не може швидко звільнитись від канойних упорів. Всі накінець на березі, в безпеці, катамаран також. До нас підійшов місцевий жетиль, дідуля, років так 80-ти і повідомив, що це перша висок вода в цьому році, і взагалі вже не було такої 2 роки.
Фото. Білий Черемош. Низька кладка. Обнос.
В 14-45 за 3 км до ГЕС ще один обнос – наполовину затоплена кладка, під якою вже через тиждень у низьку воду проходили байдарки та необємні С-4 і С-2.
Кінець сплаву по ріці Білий Черемош, кінець спотривного категорійного походу, та далеко не кінець нашим пригодам. Далі буде.
Пролог.5 квітня, пятниця.Українські Карпати. Перевал Джоголь (1155 метрів над рівнем моря). Найсладніший автомобільний перевал. Неподалік Румунія, зовсім-зовсім в іншу сторону ніж додому. «Як і чому ви сюди потрапили» - певне поставите таке запитання? Відповім як: «виштовхали буса». Чому? Чому замість того, щоб їхати після сплаву кому додому, кому на змагання на Прут ми попхались вночі в напрямку «невідомість», де місцеві казали: «там дороги для автомобіля нема, дорога розбита лісовозами або засипана снігом»? – я скажу чому:
1 – ми шукали пригод;
2 – пригоди шукали нас... 1 і 2 пункти знайшли одне одного.
Фото. Перевал Джоголь. 1155 м.н.р.м. В такому складі група пройшла весь категорійний похід.
Що ж все-таки трапилось? Look at photo below
В районі села Біла Ріка, 100 метрів нижче нашого вимушеного фінішу стався завал дороги. Велика брила, розміром майже в половину буса остаточно перегородила дорогу. Бус зі спрорядженням ливишвся відрізаним від зовнішнього світу. Взнавши, що Верховинське МНС може вислати важку техніку лише з настпного понеділка, було і прийняте рішенняїхати через перевал.
Фото. Білий Черемош. Завал дороги в районі села Біла Річка.
Залишивши частину важгогобагажу в місцевих і з розрахунку підїхати та забрати їх через день з іншої сторони від каменя, ми пообідали і рушили в дорогу. Дехто в місцевих казав, що проїхати можна, дехто – категорично що ні. Та ми все ж таки подалися в сторону перевалу. Нижній Ясенів знаходиться ще у І.Франківській області. В місцевого жителя ми купили 10 літрів дизеля. Дорога подекуди була вкрай нелегкою та небезпечною. Важкі лісовози поробити колію, проїхати в якій бусу зась. Доводилось змішувати колію. Добре, що в бусі завжди возимо нацепні ланци на колеса. От тут і стало зрозуміло, що ше краще їх мати на всі 4 колеса. Білий Черемош протікав від нас в ущелині зліва, в одному місці обрив був більше 50 метрів, а дорога вузька, обвалене каміння. Від такого екстіру нас відмовив генератор. Просувалися, підсвічуючи дорогу бусу ручним ліхтариком. Час від часу вибігаючи всією аравою з буса і штовхаючи його, а деколи і викопуючи та вибубуючи сокирою з льдових утворень на дорозі. В селі Верхній Ясенів, що вже Чернівецької області було вирішено ставати на ночівлю. Знайшли пяних, але добродушним міцевих, які любязно погодилися впустити нас в лісниство переночувати. Тепла колиба, пічка. Наранок, 5 квітня, пововтузившись з бусом і так і не зремонтувався подались ми таки далі, в сторону вже вище описаного перевалу.
Думаєте, це вже кінець? - Ні – це лише початок, початок водного сезону 2013 Тернопільського турклубу. Далі буде...
Тема:
Тема: 1-4 квітня.Сплав річками Чорний Черемош, Білий Черемош, Черемош (Прочитано 5869 раз)