Значить попідтягувались ми з Сашою, повіджимались, потеревеняли, та й почали збиратись потихенько. За хвилину до нашого відїзду прийшли два хлопці, привітались, ми також, та й розійшлись. Доїхали ми тихенько до перехрестя біля збруча. Тут я з Сашою попрощався і так само потихенько покотив в сторону рогатки. Доїзджаю до новуса, і відчуваю якусь легкість на спині... ААААА!!!!!! Йооо... калемене!! забув рюкзак який повішав на брусях. Розвертаюсь і тисну на педалі так шо є сили, коло збруча включається червоне, стаю, машин ціла купа. Ці секунди видались мені хвилинами за які щасливий власник мого новісічкого рюкзака міг зайти дуже далеко... Зелене, зриваюсь, кілька секунд і вже орнава - марафон відпочиває... перелітаю стоянку, ледь вписуюсь між вузькими проміжками заборчика який визначає територію орнави.
Я вже близько, парк... повна темрява... тисну на педалі ще швидше, пряма. повзу (так мені здавалось) десь 50 шоб я здох, всі фари включені, люди тікають в сторони хапаючи дітей на руки...
Підкочуюсь - висить, фууууфф. Один з тих двох хлопців каже - "ми вже хотіли твого рюкзака в будку здати".
Собсно чо я гнав. В рюкзаку був ноут. один мій телефон і чотири людських з ремонту, кошельок з баблом, всі ключі і ше купа всякого...
Ось так мені сьогодні повезло.