Ну от і прокатались.
Ще за кілька днів прогнози лякали нас дощем. Сьогодні зранку погода начебто була непогана але все ж таки ближче обіду почала портитись, а разом з нею і мій настрій. Але я стараюсь на то не зважати і вирішую виїхати з дому трохи раніше щоб заскочити на турніки та розімятися.
І от, коли до обіднього збору залишались лічені хвилини дзвонить жінка і каже шо хоче кавуна... Ну, кавуна так кавуна (живу біля літака).
Все, жінка довольна.
Дзвоню до Руслана, каже що вирішили їхати у Почапинці. Доганяю.
Вже в самому селі хочу подзвонити до Руслана щоб спитати куди мені повернути, дістаю телефон, і бачу шо вже пішла сорокова хвилина нашого з Русланом зв'язку
. Прикладаю трубу до вуха, альо-альо! та де там, чую Ліда шось щебече. Ше троха покричав і дав собі спокій з тим. Напевне після останньої нашої розмови я не виключився, Руслан теж не вибив.
Приїхав я вчасно, якраз смажились грибочки на прутиках у якомусь там соусі...
Рибка була відмінна, Лідин чайок як завжди на висоті.
Легенький дощик час від часу нагадував про себе, але на нього ніхто не зважав.
Їхати назад вирішуєм селами.
Як тільки ми виїхали з Почапинець я почув якийсь стукіт обода, ніби як викривився. Перед поворотом на Драганівку вирішив глянути шо за діла, і, добре шо глянув...
Ну ось 1.5 року або 9000км і по ободах. Не люблю вібрейки.
Підспустив колесо та легенько добрався до дому.