Ну що ж, всі, хто не хотів, або не зміг поїхати - не поїхав, а ми з Вєталем - поїхали ;)
Почалося все в 8:00, коли Вєталь заїхав на театралку, почекав до 8:15, але так нікого там і не побачивши, подався до збаразького кільця, де я вже на нього чекав.
Ввімкнувши ЖПС, і подумавши, яким маршрутом нам їхати, вирішили не шукати щастя, і поїхати по підволочиському шосе, до Кам"янок.
Першу зупинку зробили за Pомановим Салом
Сонце було настільки ярке, що фотоапарат відмовлявся при будь-яких настройках експозиції передати всю гаму кольорів, що там насправді була
Довго не відпочиваючи, ми подалися шукати поворот на Клебанівку, і, розпитавшись людей, одразу його знайшли...
Але проїхавши близько кілометра по польовій дорозі, трохи почали сумніватись, чи туди ми подались? Адже до Клебанівки навіть автобус їздить, а дорога - як в мене в селі до городу
Але все було правильно, кілька кілометрів дрібного і грубого гравію, піску, ґрунту і трави - і ми в Клебанівці
В селі дорогу ніби спеціально зігзагами робили, щоб воно здавалося більшим
Та, дого не залишаючись по кучерявих селах, ми крутили педалі все далі, в пошуках Скориків.
Дорога ставала все гіршою, підйоми - крутіші, але з часом з"явився асфальт
Заїхавши в якесь село, ми побачили "магазин" (Теко), але нічого путнього в ньому не було, і я витягнув карту, і почав шукати, куди ж це ми забрели.... Та, повернувши голову вправо, замітив дерев"яну церкву
Урааа, Скорики
В церкві якраз була відправа, оскільки в суботу було свято Петра і Павла, і церковний двір був відкритий для відвідувачів. Ми це все культурно познимкували,
і подалися шукати Токи. Дорога спочатку була досить гарна, але "чим далі в ліс, тим менше шприх", і ставала дедалі гіршою...
Доїхавши в Токах до магазину,
ми трішки затоварились ковбасками, і, випитавшись місцевих, знайшли фортецю, точніше те, що з неї залишилось. Оскільки, за розповідями місцевих, їхні предки розібрали фортецю для будівлі парканів і будинків
Замкова стіна залишилась цілою
Місцеві графіті
Вся сіль цих написів в тому, що замок збудований з вапняку, і на каміннях досить легко щось нашкрябати
Трішки оглянувши залишки фортеці, ми подались на галявину під лісом, оскільки сонце починало шкварити не на жарт...
Подружившись з місцевими комарами
і рудими мурахами, ми перечекали основне пекло...
Потім, все-таки, вирушили на Підволочиськ, де закупились водою, і поїхали по шосе до Тернополя.
Асфальт до того часу добряче розтопився, після проведеного кілька днів назад "ремонту", їхати було досить важко, оскільки на обочині був дрібний гравій...
Перша наша зупинка була у Кам"янках, друга - перед Смиківцями.
18:20 - і ми у Тернополі, попрощавшись, роз"їхались по домах, відсипатись
Поїздка вдалась досить цікавою, якщо не враховувати відсутність дороги в деяких місцях, і вороже ставлення до нас з боку місцевих мурах
Той, хто сказав "після провалу маршруту під кодовою назвою "Скорики"", нехай гризе лікті
;)
Всі фото
ОтутА
Отут лінк на перше фото 
Тема:
Тема: Скорики (Прочитано 7257 раз)