Ну ось, натхненний постом Зомбі, вирішив нарешті написати кілька слів і про наші мандри, тобто маршрут передової групи, що складалася з 8 педалювальників.
Прибули в Одесу по восьмій, поки вивантажились з потяга і почали розчохлятися до нас підкотили Аннеттт і Настя, які чекали вже близько двох годин (потяг з Києва прибував дещо раніше). Зібравши вели, впакувавшись і добряче намастившись кремом від засмаги вирушаємо. Не маючи бажання одразу виїжджати на трасу хочемо прориватись до моря і спершу їхати вздовж нього. Бути провідником визивається Славко, який трохи знає що, куди і як. Отримавши по дорозі кілька вказівок від місцевих жителів ми таки потрапляємо на м. Лонжерон де знаходиться Староаркадієвська дорога, якою просуваємось далі. Група розтягується, Оля - дружина Сашка, як учасник з найменшим досвідом крутіння педалей, відстає... вирішуємо розділитися: Сашко з Олею їдуть в свому темпі, а ми рвемо далі. Дорога з відмінним асфальтовим покриттям, в тіні дерев... ляпота... В цій ідилії ледь не проскочив тренажер для скелелазіння під відкритим небом, дякую Сергію (той що Сонце), що мене зупинив. Тренажер представляє собою грибовидну конструкцію метрів 20 заввишки для лазіння з верхнім страхуванням (мабуть і з нижнім також). На якусь мить з”являється непереборне бажання залізти наверх, але згадуючи, що ми все-таки в вело мандрівці рушаю далі. Спершу петляємо між баз відпочинку, але коли це починає надоїдати приймається рішення виїжджати на трасу і далі рухатись по ній. Поблудивши трохи по місту і врешті-решт купивши мапу знаходимо вірний шлях.
З Одеси тримаємо напрямок на Чорноморку, в”їжджаємо в Бурлачу Балку і проскочивши потрібний поворот вилітаємо на берег Сухого Лиману. Усвідомивши помилку і розпитавши куди їхати місцевих жителів продовжуємо намотувати кілометри. Робимо невеликий привал, щоб трохи перекусити і поповнити запаси води. Після цього, по традиції, знову пропускаємо потрібний нам поворот на Іллічівськ (хочеться відмітити, що попри відмінне дорожне покриття вказівних знаків на даному маршруті майже не спостерігалося...). Спам”яталися, що їдемо трохи не туди куди хотіли, коли проїхали с. Барабой, але виправляти щось було вже пізно. Прямуємо далі. Проїжджаємо Овідіопіль, Роксолани... З правої сторони знаходиться Дністровський лиман. Настає обідня пора і це заставляє подумати про хліб наш насущний. Знаємо, що Кароліно-Бугаз курортне містечко, тож маємо намір втамувати голод в якійсь місцевій забігайлівці... Але на нас чекає жорстоке розчарування – курортний сезон ще не почався і всі заклади харчування зачинені... Приходиться крутити педалі голодному. В мене несамовито затерпає права рука через що приходиться дещо зменшити швидкість і як наслідок відстаю від основної групи. Вже в Затоці ми таки натрапляємо на відчинену кафешку, де і наїдаємося від пуза (принаймні в мене так вийшло). Після смачного обіду не гріх і відпочити – як наслідок опинились на місцевому пляжі, де і відкриваємо купальний сезон. Після годинного відпочинку таки примушуємо себе знову залізти в сідла. До основної мети нашої поїздки залишається не так вже й багато. На ділянці від Затоки до Білгорода-Дністровського глюків не стається і долаємо цю відстань досить швидко. А потім була Білгород-Дністровська фортеця ... надзвичайно потужне укріплення досить великої площі. Гуляючи по мурах фортеці помічаю на вершечку Цитаделі людину, одразу в голові формується мислеформа “я теж туди хочу”. Сказав про це Сонцю... сказано – зроблено... і от уже двоє сидимо на верху Цитаделі і оглядаємо з висоти подвір”я фортеці. Намилувавшись вдосталь краєвидами, спискаємось вниз. Час невпинно минає. Отримали інформацію, що Сашко вирішив того дня не їхати в Білгород, а заночувати в Затоці. Ще трохи погуляли всередині і знову “по конях”. Зупиняємось біля невеличкого магазину, щоб купити продукти на вечерю та сніданок, заодно наповнюємо всі порожні пляшки водою і продовжуємо рухатись в напрямку Шабо, шукаючи по дорозі місце для ночівлі. Гарних місць досить багато, але через те, що якраз вихідні – всюди людяно і гамірно... проминаємо польову базу військових (в них мабуть якісь навчання) і впираємось в початок села Шабо так і не знайшовши нічого підходячого. Сонце їде оглянути місцину яка залишилась позаду, а я з Удавом від”їжджаємо трохи в сторону. Поки ми блукали в пошуках місця для ночівлі, до основної групи підійшов військовий з бази і запропонував заночувати поблизу них. Врахувавши всі + і – вирішили скористатися пропозицією (вирішальним стало те, що всю ніч навколо їх території ходить патруль, так що ми могли почувати себе в безпеці і не переживати за своїх “залізних коней”). Швиденько облаштували табір і приготували вечерю. Тут до нас підійшов той самий військовий і розповів трохи про навчання: це інженерна частина і вони якраз відпрацьовували розгортання понтонної переправи. Якщо б ми приїхали вдень, то змогли б це побачити на власні очі. Також розповів про те як проходить виховна робота в армії: того дня спіймали трьох солдат в нетверезому стані, так заставили всю частину копати траншеї “від цього місця і до вечора”. Після такого тим трьом мабуть гідно подякують ...
Майже всю ніч не спав, перевертаючись з одного боку на інший. Патруль таки дійсно ходив всю ніч. А в 5.30 почало сходити сонце... приємна картина. В 6.00 загальне вставання. Збираємо речі, готуємо сніданок, пакуємося, забираємо з собою своє сміття і десь близько восьмої вирушаємо далі. Десь уже після Шабо зустрічаємо наш відсталий ар”єргард, розпитуємо про їхні плани і домовляємось про зустріч уже в Одесі. Під”їжджаючи до моста в Затоці між морем і лиманом бачимо чималеньку чергу з автомобілів – частина моста піднята, має проходити корабель. Чимдуж вкручую педалі, щоб побачити цю картину. Але тільки-но наближаюсь до мосту – піднімають шлагбаум. Не встиг... Вже за мостом зупиняємось і спостерігаємо як два невеличких буксири причалюють здоровенну баржу. Маємо бажання трохи проїхатись по узбережжю, тож після Кароліно-Бугаз шукаємо дорогу, яка б мала йти вздовж берега. Пошуки не увінчуються успіхом, виїжджаємо на пляж. Сонце пробує їхати майже по лінії води... і в нього це вдається... дурний приклад заразний... і ось уже всі намагаємося це повторити. Частенько зупиняємося, штовхаємо вели, які грузнуть в піску, Настя кілька разів падає(контакти не сприяють пересуванню по піску). Але задоволення від такої поїздки отримуємо. З часом здоровий глузд бере гору і ми вибираємося на нормальну дорогу, а Сонце продовжує рухатися пляжем щоб наздогнати Дріма, який рвонув вперед і про нашу затію відповідно нічого не знав. Хвилин через 20 збираємося всі разом, закуповуємо продукти на обід і знову спускаємося до моря, щоб поїсти та відпочити. Вода досить тепла, купаємося та засмагаємо на сонечку... Проте, як і всякій ідилії, нашому відпочинку приходить кінець і доводиться знову крутити педалі. В Одесу приїжджаємо з запасом часу до потягу і спершу хочеться ще поїздити містом, але бачачи здоровенну хмару, яка затягує горизонт вирішили прямувати одразу на вокзал. Намотали ще кілька зайвих кілометрів по місту завдяки нашому “провіднику” Сонцю і метрів за 500 до вокзалу змушені ховатися від дощу на автозаправці.
Ну от і все... вокзал... запаковуємо наші велосипеди... хтось сидить в залі очікування коло речей, хтось йде купувати перекус в потяг... приїжджають Сашко з Олею. Оголошують посадку на наш потяг, завантажуємося. Я ще біжу попрощатися і допомогти Аннеттт та Насті дотягнути їхні велосипеди до вагону – їх потяг відправляється на 30 хвилин пізніше, і за хвилину-другу до відправлення заскакую в свій вагон.
В Тернопіль прибуваємо опів на четверту ранку(чи то ще ночі...), він нас зустрічає холодом і маленьким дощиком. Прощаємось і роз”їжджаємось по домівках...
Ніби все написав... мо хтось ще доповнить... можна ще було повставляти фото, але я лінивий ;)
shpryha -
Тема:
24-25 травня - Одеса - Білгород-Дністровський
Тема: 24-25 травня - Одеса - Білгород-Дністровський (Прочитано 10731 раз)