Я думаю можна одну таку тему створити, для світлих і ясних спогадів про малі щоденні поїздочки. Щоб не смітити ними деінде.
Так от, вчора,
21 квітня 2008 року, ми собі весело покаталися.
Надивившись у прогнозах, що будуть дощі сильні, вирішили користати нагоди.
Домовилися на
19:30, коло Надставної церкви. Прибуло багато роверистів, але наразі четверо шприхалів вибралися нарешті за місто:
Bhagavan, Erazel, Tiger, xlibes.Під Білою почалися пригоди із подоланням перешкод із болота і з носінням ровера. Та це був лише початок. Далі по маршруту, куди нас вів Tiger, болота стало більше і ще глибшого. Тоді роль поводиря на себе перейняв Erazel. Але звернули ми точно не туди і не зовсім вдало. Заїхали у такі чорноземи і затоплені грунти, що навіть танк Erazel'a на широкій гумі почав грузнути (але то може від ваги). А мої тонкі колеса просто розтинали землю і провалювалися на сантиметрів так 15.
Але з іншого боку якби ми туди не звернули, то би не побуксували файно, би не зовиділи як лелека тікає від лисиці і би не намочили ноги і не задрипали велосипеди і взуття, і Тарас би не впав у багнюку.
Довелося повернутися.
Поїхали далі наміченим маршрутом, до моста за озером.
Під мостом зупинилися пополоскати ровери. Еразель поморжував свої кроси. Зробили коротку фотосесію у останніх променях згасаючого дня.
Фото вийшли не погані.
Далі через міст і через кутківецький ліс до Галичини. Не знаю чи варто казати, але я вже від того моменту почав погано в темних окулярах бачити дорогу. Їхав ззаду, орієнтуючись на червоні блимаки хлопців.
Потім вже поїхали в напрямку центу. Постояли, потеліпалися, пофоткали, поїхали по домах.
Після того як Ромко звернув додому, я залишився, як виявилося із двома веломаняками.
Оскільки мені з ними було майже по дорозі, то я вже їх тримався.
Але Тарас знав свій маршрут. І повів нас такими манівцями через старий парк, де я вже на вулицях без ліхтарів нічого не бачив, тільки орієнтувався на його задній тьмяний червоний блимак.
Потім від нас відбрунькувався Еразель.
А Тарас далі вів у напрямку Універсаму. Але дорога була там не дуже, а от спуск був дуже. Проте в темноті дорога здавалася більш гладкою ніж звичайно.
Я якимось дивом встигав напотемки за Тарасом, і таки виїхав коло кільця.
Але вже ось кілька хвилин колесо переднє товче під час руху. Дорога вже наче рівна.
Вже на самому кільці побачив, що в мене відкрутилося переднє колесо і я весь спуск від старого парку подолав у стані коли міг полетіти в будь-який момент.
Ексцентрик виявився незатиснутим. Не знаю як я так їхав.
Далі відбрунькувався ще Тарас і я вже сам поліз по горбатій вулиці Тарнавського додому.
Одним словом пригода вдалася.
Фото:
http://picasaweb.google.com/xlibes/04212008_Pokatushka