До тещі в гості в Жмеринку.
Цю поїздку я запланував рік назад, коли в розмові з дочкою якось ляпнув їй : ”Надоїло їздити до бабці в Жмеринку на машині, от візьму і поїду до неї на ровері”. На що вона відповіла, що це неможливо. Минулого літа поїздка не вийшла, може і добре, бо тепер розумію, що психологічно я ще не був готовий до цього, тим більше що захотілось проїхати туди і назад (поїзд – це аварійний варіант), а досвіду багатоденної поїздки в мене не було, і що заспіває організм через 3 дні педалювання лишалось тільки здогадуватись.
За зиму маршрут поїздки був відточений повністю. Склав його так, щоб максимально уникнути міжобласного асфальту з фурами і вихлопними газами (самий швидкий і примітивний варіант Тернопіль – Хмельницький – Літичів – Жмеринка проїзджений мною на машині вже раз 50 викликає в мене тоску). Склеївши в Фотошопі жменю Генштабівських карт і провівши пряму між Тернополем і Жмеринкою, почав прокладати маршрут по дорогам районного значення, по можливості уникаючи польових доріг (так як в мене “Крокодил” на базі “Туриста“ без переднього амортизатора), але максимально ріжучи кути. Як показала практика часто намальоване від дійсного відрізняється ну дуже суттєво.
Маршрут вийшов:
1) Туда - 250 км: Тернопіль – Сатанів – Городок – Ярмолинці – Деражня – Вовковинці – Жмеринка.
2) Назад - 290 км: Жмеринка – Бар – Ялтушково – Виньківці – Дунаєвці – Городок – Гусятин – Хоростків – Тернопіль.
заклав на маршрут 5-6 днів і ось в кінці липня підвернулось невелике віконце на роботі.
Виїзд запланував на 28 липня зранку, так щоб 1 серпня в неділю повернутись. Але не все сталося як гадалося, 27 липня в обід з Ялти подзвонила мати, яка там відпочивала в санаторії, і сказала, що вона зламала ногу, а білет з Симферополя вдалося взяти тільки до Жмеринки на 28 число. Отже в Жмеринку я поїхав 28-го але ввечері і на машині. 29-го в 6-ій ранку “зняв маму з поїзда”, посадив її в машину, привіз в Тернопіль і передав під опіку жінці і батькові.
Зборами зайнявся після 6-ї вечора: для ”гостроти відчуттів” спакував велорюкзак на 5 днів ”автономки”, щоб в магазинах по дорозі не купляти нічого. Вийшло:
1. М’ясо сушене - 220 гр. ( 770 гр. свіжого) як робити окрема тема.
2. Гречка - 300 гр.
3. Вівсянка – 300 гр.
4. Макарони – 250 гр.
5. Сир гол. – 270 гр.
6. Масло – 200 гр.
7. Печення – 1 пачка
8. Хліб – чорний – 700 гр.
9. Суп “Гаряча кружка” + макарони ”Мівіна” – 5 компл.
10. Цукор – 300 гр.
11. Згущик – 250 гр. в м'якій упаковці з корком (продається в Сільпо).
12. Сухофрукти – 300 гр.
13. Сіль, часник.
14. Мед - 300 гр. - залив в пусту упаковку від згущика (от з чим намордувався: чайною ложкою заливав в 20-кубовий шприц і витискав в упаковку і так 10 раз).
15. Перекуску на перший раз – куряча литка, 3 смажених яйця, 2 помідора і 2 огірка.
Шмотки брав з розрахунку на дощ, взяв запасне взуття (замість нього можна було взяти велобахіли, такі як на сайті спортклуба продають, але руки не доходять купити), газовий пальник Camping Gas і 240 гр. балон до нього. Для економії часу їжу готував на газі, але мав на всяк випадок і триногу з літровою стальною кружкою для вогнища. Палатка 1 м., спальник, килимок, 2 ліхтаря – на руль і на голову, ну і решта дріб'язку. Карти генштабу роздрукував на 4 листах А4 з двох сторін і запхав їх в файли, крім того залив карти, запланований трек і основні точки в GPS, в мене GPSMap-60 з чорнобілим екраном, зато з великим часом автономної роботи (3 дні жпс робила від 2 пальчикових акумуляторів 2500 ma, на 4-ий поміняв на 2 дюраселя на всяк випадок).
В 9-й вечора заніс рюкзак в гараж, надів його на багажник, і поміряв тиск в колесах: спереду 3, ззаду 0,5 ат. – опа, ну зараз підкачаю, накачав в заднє 3, підійшов до вимикача світла, почув ззаду хлопок і шипіння – все зрозуміло шприха пробила камеру. Розібрав, точно так і є, але крім одного прокола знай шов ще штук 5 вмятин від інших шприх. Вирішив не гемороїтись з поклейкою, в підвалі висять 2 покришки з вложеними накачаними камерами. Одну камеру поставив замість пробитої, попередньо надівши нову захисну стрічку, а другу взяв з собою в запас, не подивившись дурень на їх розмір - 28 значить нормально. Почав накачувати, тріс шланг від насоса, поміняв шланг, накачав колесо, з паскудним передчуттям пішов додому спати.
1 день – 30.07.10
Встав в 5-30 поснідав, зібрався і в 6-30 стартанув. Погода відмінна ні хмаринки, вітру нема, тому навіть не помітив як долетів до Скалата. Посидів 10 хв. біля озера на виїзді і рванув далі. На протязі всіх днів притримувався того, щоб примусово зупинятись через кожні 10 км на 5-10 хв., 2 невеликих ковтка води, приблизно чайна ложка меду з упаковки і ще 2 ковтка води. Проїхавши Гримайлів, відчув що в животі стало якось тоскно. Вирішив підкріпитись, тим паче що спереду має бути гарне місце: заповідник Медобори, де я і прикінчив курячу ногу в 9-40. Поторчавши з пів години і помилувавшись скалистим виступом, по якому 2 роки назад я вперше з Шприхалями виїхав в мандри,
почав збиратись. Подивившись на компутер, я з приємністю помітив, що середня швидкість виходила 21 км/год. Повний райдужних надій рвонув вперед. Серпантин в лісі подолав досить легко, далі затяжний спуск, і в 11-00 я в Сатанові на мості через р. Збруч.
Спустився під міст, з надією покупатись, але вода виявилася такою брудною, що я вирішив не псувати собі настрій. Видершись на стрімкий лівий берег Збруча відчув приємний східний вітер в лице. Спочатку швидкість зменшив по рівному до 18-ти, а потім до 12 км/год, і як не крутив, більше не виходило, ну нічо, зато не жарко. Через 15 км в полі попалася капличка під здоровенним деревом,
якраз вчасно, трохи помився, відпочив і попер далі. Проїхавши з кілометр відчув, що заднє колесо якось дивно товче. Зупинився, точно заднє колесо приспущене, підкачав, ніби тримає.
Через 2 км на виїзді з с. Кремінна з правої сторони біля дороги побачив ідилію: схил вкритий соснами, поляна, яку коні вищипали, ніби газонокосаркою обстригли, криниця і тінь від лісу. На годиннику 13-15 пора вставати на обід. Забадяжив швиденько суп на пальнику, наївся, помився ліг на коврик і відрубався хвилин на 40. Встав, помацав заднє колесо – спущене повністю. Вирішив поміняти камеру, а поклейку перенести на вечір. Щоб не пробити нову камеру, вирішив подивитись, де прокол на пробитій. Накачав, обмацав по кругу, нічого, добре що поруч була криниця, запхав камеру в відро з водою, є малеснька дзюрочка, біля ніпеля, але з протилежної сторони камери. Щоб краще її роздивитись підкачав камеру: щось дивне, біля ніпеля гума трохи грубша, так от де вона переходить в тонкішу, в камері 3 тріщини, одна з яких пропускає, ну нічо ввечері заклею. Поставив нову камеру, насос в мене китайський дешевий - 15 грн., тому біля нього треба попотіти: 250 качків і в колесі 2,5 ат. В 15-30 спакувався і рванув по трасі, по карті скоро Городок, а там озера - можна скупатись.
Ривка вистачило на 4 км., знову почало товкти заднє колесо. Зупиняюсь - повністю спущене, з'явилося тривожне передчуття, підкачка нічого не дала, спускає зразу, а шкода до Городка лишилося десь 3 км. Виймаю задню камеру: те саме - тріщини в гумі біля ніпеля. Все зрозуміло, в мене покришки 28*40 і до них ідуть камери з розміром 1,75', а я поставив на зад і взяв запасну шоссерні камери на 1_1/4', от вони біля ніпеля і не притиснулися щільно до покришки і їх пожувало, ну нічо зараз латки поставлю. Чисте поле ніде ні кущика і сонце шкварить. Приклеїв латки на обидві камери, поставив одну, накачав, поки чіпляв багажник, колесо спустило. Витягаю камеру - латка відвалилась, ставлю другу камеру - та сама історія. Зелене покриття на латках розмазується як мило і не пристає до колеса. Біля мене проїзджає якийсь велосипедист, питаю в нього чи десь в Городку можна купити камери. Відповідь не дуже потішила: "Веломагазинів нема, хіба-що в "1000 дрібниць", але навряд-чи і він робить чи то до 5-ї, чи то до 6-ї, а от завтра зранку в 9 на базарі обов'язково можна щось знайти", і він поїхав далі. Ладно думаю, на заднє колесо більше навантаження, переставлю камеру з переднього колеса, там розмір нормальний, а спереду можна і "дохлятину" ставити. Скільки тої роботи: знімаю передню камеру, ставлю на заднє колесо, накачую - спускає. Сказати що я озвірів, значить не сказати нічого. Знімаю камеру, точно пробив її викруткою коли знімав спереду, все життя так робив, хоч би шо. Заклеїв її, міцно стиснув камеру з латкою пальцями і тримав так хвилин 10, ніби тримає. Ставлю камеру, 200 качків насосом, знову матюки: неуважно надягав покришку, защемив камеру і дуга десь з 4 см стирчала з під покришки. Облив себе з пластика залишками води, спустив колесо, заправив камеру і знову 200 качків, ніби тримає. Взяв одну тонку камеру, там де тріщин менше і саму велику латку, обдер з неї всю зелену жижу, приклеїв, зі всьої дурі стиснув пальцями і тримав поки пальці корчі не почали зводити, ніби тримає. Поставив на переднє колесо, 200 качків, ніби тримає. Поставив вєлік на колеса, надів на нього рюкзак, помацав колеса, аж не повірив - тримають. Докачав в кожне ще по 50 качків, на годиннику 17-45. Якщо магазин до 6-ї є шанс встигнути, рвонув.
При в'їзді в Городок зліва величезне озеро, але мені явно не до нього. Попитавши чоловік в 5-и і в одного міліціонера, попетлявши по якимось закамаркам, як водиться в таких випадках в 17-59 підлітаю до "1000" дрібниць. Магазин ззовні не великий, настрій відразу стух. В середині все заставлено відрами, лопатами, трубами ну як положено, і о чудо - в куті висять камери і покришки від 20' до 28'. Порившись знайшов 2 дивокамери на 28' по 20 грн.: одна URAL, друга OMSK, з якоїсь слонячої грубої гуми (на них без покришок їздити можна). Продавщиця пояснила що вони для "України", ну нічого ніпель автомобільний, довгий, по діаметру теж ніби підходить, ладно беру.
Вийшов на двір, магазин за мною відразу зачинився. Колесами вирішив займатись ввечері, і так 2,5 години дурно загубив, це ж скільки проїхати можна було. Подивився на GPS - від маршрута відхилився не далеко, прикинув як виїхати краще і попер. Проїзджаючи біля супермаркета вирішив нагородити себе морозивом. На виїзді з Городка побачив ще одне шикарне озеро, з соснами, галявинами. Ладно нема часу сьогодні треба 120 км зробити, а зараз тільки 100.
В Польному Олексинці біля криниці помився з голови до ніг, набрав води дві 1,5 і велофлягу, так робив кожен вечір, води вистачає на душ - 1 л., побритись, 2 жрачки - вечеря, сніданок, помити посуд і ще лишається.
Ярмолинці вирішив ввечері не проїзджати, перед ними на карті зліва від траси побачив симпатичний лісочок, в якому позначено лісн. і маленьке озерце, до якого веде нормальна дорога. Лісок знайшов, дорога теж була, але не з щебнем, як на карті, а звичайна польова, і починалася вона з здоровенної калюжі, яку я переїзджати не ризикнув. Перетягнувши ровер через кущі в посадці, поїхав до лісу. Так як 2 дні перед цим пройшли нехилі зливи, то в лісі було досить мокро і брудно, педалі прийшлось крутити навіть на спусках, а по рівному і на підйомах "крокодил" відмовлявся їхати, прийшлось його пхати. Про те що в лісі вже давно нема ні озера, ні будинка лісника я взнав коли дорога, яка ставала все вужчою і зарослішою, зникла. Отак просто взяла і скінчилася на маленькій галявинці зарослій кропивою. Залишивши ровер, з GPSкою я облазив все в радіусі 200 м. - глухо. Через пів години злий, бруднючий, обпечений кропивою, пхаючи такий самий ровер я виліз з лісу в тому самому місці куда в нього заїхав. Пройшовши метрів 100 по дорозі по краю лісу знайшов маленьку акуратну галявинку, де не задумуючись і встав на ночівлю. Подивився на себе - так ніби я годину тому не мився весь. Нафіг мені то озерце в лісі здалось, ну нічо води багато набрав, вистачить. Далі була гречка з маслом і з м'ясом, якраз темніти почало, і нарешті перша ночівля на природі.
Ровер причепив тросом в лісі до граба. Руки, ноги, спина, ж**па нічого не болить, є загальна легенька втома, це нормально.
За день L = 123 км.
Vсер. = 17,3 км/год.
2 день – 31.07.10
Підйом в 5-15 (так вставав кожен день, не думав, що буде так легко прокидатись, я по натурі зранку люблю спати до за 30 хв. до роботи), вночі якась звірушка з'їла приманку з жареного яйця. На сніданок вівсянка зі згущиком, горіхами і родзинками, ситно, легко засвоюється і тримає до обіда. День мав бути спекотним, на небі ні хмаринки, тому вирішив камерами не займатись і не псувати собі настрій зранку (забігаючи наперед скажу , що так я їх не поміняв до самого дому, і колеса мене більше не турбували, зато вдома виявилось що ті камери, що я купив, мені не підходять. В одної ніпель не пролазить в отвір в ободі, в другої дуже великий наплив гуми біля ніпеля, не вдається нормально покришку в ободі зафіксувати).
Правда виїхати швидко все одно не вдалось: загубився ключ від троса. Три раза витрусив всі кішені, велобаул і палатку, нема. З відчаю почав думати, що легше – зпиляти дерево, чи плоскогубцями переломати трос. Вирішив ще обшукати траву біля ровера, підхожу, блін ключ стирчить в замку, де я його вчора і залишив. Зібрався і в 7-15 виїхав.
Ярмолинці навіть не помітив як проїхав, нічого особливого там в очі не кинулось. Як виявилось далі моя дорога проходила по шикарній трасі на Хмельницький, правда не довго приблизно 3 км., далі поворот на Сутківці. Повернув, їду дорога нормальна, вітру нема, на радостях врубав спереду 3-ю зірку, розмріявся про шось, добре що випадково зиркнув на ЖПС – пропав трек. Влупив по тормозам, дивлюсь уважно, точно вже метрів 400 як прогавив поворот наліво, добре що вчасно подивився, а то можна було з пів-години так проїхати. Відмотав назад і зашкробався, замість гравійної дороги, виявилась роздовбана польова з калюжами.
Ну нічо маршрут є маршрут, правда щоб об'їхати деякі калюжі прийшлось проломувати стежки в кукурудзі, зато через 2 км почалась рівна польова дорога, яка ні з того, ні з сього, просто серед поля перетворилась в роздовбаний асфальт, ще трохи і я в Шарівці. Тут на краю села виявилось ціле скупчення джерел (нарахував 9 штук), які зливалися в одне озерце.
Помився і затарився водою.Далі рельєф пішов досить холмистий, рівних участків майже не було до самого вечора. В одній з улоговин побачив шикарне озеро на березі якого був ліс і стояли палатки, і дуже пожалів що не доїхав до нього вчора.
Швиденько скупався, вода виявилась не дуже брудною, поїхав далі, в 11-45 в’їхав в Деражню. При
в’їзді в місто зліва знаходиться величезне озеро і міський пляж з піском, не довго думаючи зарулив туда.
Скупався, забадяжив собі на обід суп з макаронами і м’ясом (зручна все ж таки штука газ, прямо на пляжі можна готувати), позагаряв, вода чиста, на дні досить зимна, пірнав туда поки не змерз. В 13-00 відпочинок скінчився, вперед. Ага забув, в цей день вирішив поекспериментувати з відновленням солей які виводяться з організму, взяв з собою пачку регідрону, і чайну ложку засипав в велофлягу – ну і гидота, відразу пригадався відпочинок в дитинстві в лагері на морі – перший день компот майже ніхто не п’є, на другий випивають по пів стакана, на третій весь до дна. Мене вистачило тільки на один день і то прийшлось купити маленьку пачку апельсинового соку і добавляти в флягу. В 16-00 перетнув кордон Вінницької області.
Сил і натхнення їхати проти вітру в обід в мене вистачило до 16-45, в лівому бедрі з’явилося передчуття корчів, а перед очима легкі галюни. Вирішив збавити навантаження і завалився під тополю біля с. Рожепи. Подивився на термометр +35, а ну все зрозуміло, зарано встав на обід, от і прийшлось в саме пекло їхати. Заварив багато чаю, наївся меду з печивом, годинку полежав, почитав. Сили відновились, викинув регідрон, вилив бурду з фляги і в 18-00 поїхав далі. Жара спала, вітер вщух, в 19-30 я був під Жмеринкою. Приїхати в гості на ніч і спати в душній квартирі в ліжку мене не прикалувало, тому вирішив зупинитись в с. Рів з одноіменною річкою, яка впадає в велике озеро. Розпитав місцевих, вони мені здали непогане місце – насосну станцію на березі озера, яка качає воду на Жмеринку (щось тіпа нашого Івачева). Знайшов це місце, домовився зі сторожем, він мене пропустив на територію, палатку поставив біля самої води, накупався в той вечір від душі.
Вечеря: макарони, масло, м'ясо. Ще раз скупався і спати.
За день L = 121 км.
Vсер. = 17,9 км/год.
3 день – 1.08.10
Підйом в 5-30, відразу заліз в озеро купатись - кайф!!! Вночі кіт вкрав костомашку від курки, яку забув викинути з першого дня. Побрився, вирішив не снідати, всеодно теща нагодує, попив чаю з печивом, в 7-20 неспішно доїхав до Жмеринки 13 км (в мене теща теж зранку спати довго любить, тільки на пенсію пішла). Нарешті довгоочікуваний знак:
і мета поїздки
В 8-30 ощасливив тещу, що я тут випадково проїздом, і заїду на 1-2 години. Коли вона побачила, що я на ровері, а не на машині, то їй чуть мову не відняло. Сніданок - пачка сиру з сметаною, 1 л. квасу, посиділи покалякали, зробив пару корисних справ. 11-00 все пора відчалювати, а то і так всю прохолоду просидів, прийдеться знову по жарі їхати. Вітер в спину, красота, відразу відчув різницю, швидкість 25-30 км/год. Маршрут пролягав попри р. Рів, на якій створено цілий каскад ставків, тому місць для купання не бракувало, чим я і користався. Для економії часу, де можливо це робилось наголяка. Але халява має властивість закінчуватись, після купання біля с. Токарівка, почалося с. Маньківці, яке якісь військові майстри встелили крупною бруківкою, причому, напевне щоб танки не буксували на спусках і під'йомах, бруківку встелили ребрами вверх. Два крутющих під'йоми і один спуск я запам'ятаю надовго: на спуск - 10 км/год, під'йоми - 6 км/год, і то здається що ровер розвалиться на куски. Скінчилося це все через 5 км ні з того посеред лісу, почався нормальний асфальт.
Далі було дивне с. Міжлісся, знамените величезним яблуневим садком, який ніяк не відгороджений від траси, рви скільки хочеш. Садок розбитий по довжині на 3 ділянки приблизно по 1 км кожна. Самі смачні виявились на 2-їй, де я і взяв 5 великих яблук. Чим ближче до Бару тим асфальт ставав краще. Проїзджаючи с. Пляцина випадково встановив свій рекорд швидкості, практично не крутячи педалі на спуску ровер розігнався до 61,5 км/год і це з велобаулом. Вже потім на під'йомі моя буйна фантазія явила мені картину: спочатку в передньому колесі тріскає одна шприха, потім ще 2-3, потім вилка втикається в асфальт, і я з ровером на повному ходу лечу через руль. Нє ну його нафіг, хто його знає на що ті базарні китайські обода "FORT" і шприхи розраховані, більше так розганятись не буду. Потім було м. Бар з порцією морозива, купанням в міському ставі, чого як потім з'ясувалося робити ні в якому разі нетреба, коли я знайшов місце для обіду на березі річки, яка витікає з цього озера, і подивився на колір і висоту піни на її поверхні. На всякий випадок помився джерельною водою з пластика, і в 14-30 встав на обід: борщ з пакета, макарони, м'ясо. Відпочив до 16-00 і рушив далі.
Проїзджаючи с. Ялтушково, помітив ще один ставок, так як сонце пекло по дорослому, вирішив скупатись. Місцеві запевнили, що вода тут дуже чиста, і я звернув до ставка. Як з'ясувалось пізніше, це очисні цукрового заводу, але вода була набагато чистіша ніж в Барі. Аборигени на березі запропонували мені 100 гр., але я сказав, що за кермом і мені не можна. Вони з повагою і розумінням подивились на шолом і велобаул і більше не чіплялись. З пів години відпочив, в 18-00 виїхав далі. В 19-30 проїхав досить симпатичне містечко Виньківці, чисто, акуратно, на виїзді заправився водою в криниці і помився. За Виньківцями по карті починався величезний ліс, вирішив там встати на ніч. В'їхав в ліс, комп показав 99,5 км, вирішив доїхати до 100 і шукати місце. Проїхав по трасі ще 800 м., вправо пішла просіка, заглибившись по ній в ліс трохи від траси, щоб машини не шуміли, попав на офігєнну галявину - стіл, кострище, сухе листя.
Вечерю вирішив приготувати на вогнищі, добре патиків під ногами валом. Далі все просто - гречка, масло, м'ясо, митись і спати. Подзвонив в Тернопіль, сказали, що пройшла дуже сильна гроза. Дивно, в мене небо чисте, вітру нема і досить жарко.
За день L = 100 км.
Vсер. = 16,5 км/год.
Vmax. = 61,5 км/год.
4 день – 2.08.10
За ніч погода не змінилась, зато хтось з'їв пів ложки гречки (напевно миша). Сніданок - як завжди вівсянка. Замінив акумулятори в GPS, які відробили 3 повних дні, хоча, ще 1 сектор з 4 був, в 6-50 виїхав. Траса проходить по лісу 5 км, а потім досить крутий затяжний спуск з двома мальовничими кримськими серпантинами і джерелом, гарно виложеним в стіні. Поки я в кюветі через дорогу пристроював фотік, до мого покинутого ровера під'їхав якийсь тіпок на Ланосі. Я вискочив з кущів і крикнув щоб він від'їхав з кадра, після чого він дав по газам і в момент зник. Певно до ровера примірявся гад.
Далі був такий самий крутий і затяжний, але підйом і без серпантину, ледве на нього виїхав (однозначно треба доставити ззаду зірку на 32, бо на 28 деколи не вистачає). Після Солобківців вискочив на шикарну трасу Хмельницьк - Кам.-Подільський. Їхати по ній прийшлося 9 км., швидко, але дуже інтенсивний рух, постійно треба в дзеркало дивитись, 2 рази прийшлось від фур на обочину зіскакувати. Звернувши на Дунаєвці зітхнув з полегшенням - тут машини практично зникли. В животі почало смоктати, щось вівсянка дуже скоро скінчилася. З'їв яблуко, а воно кисле, смоктати почало сильніше, мої гастрономічні фантазії матеріалізувалися у вигляді 2 сливових дерев на узбіччі, які я не задумуючись об'їв, запивши все медом - ситість настала негайно.
Станція Дунаєвці знаменита тим, що тут знаходиться величезний хлібокомбінат держрезерву, будинків небагато, а комбінат трохи менше нашого комбайнового заводу. Після заводу скінчились не тільки машини, а і асфальт. Якщо спочатку це був трамбований вапняк, то потім якась дивна суміш польовки, бруківки і крупного щебеню. Село Тернова справило на мене якесь гнітюче враження: погляд людей якийсь мрачний, затурканий, або бездоріжжя їх доконало, або безробіття.
Після Тернової затурканий вигляд з'явився і в мене, дорога стала просто жахлива - польова дорога посипана зверху крупним щебенем, скорше 10 км/год їхати неможливо, всі кишки повитрушував. І так вона трансформувалась у всі види польових і лісових доріг:
Довірившись ЖПСу вирулив таки з лісу і по богом забутій польовій дорозі скотився таки в с. Стара Пісочна, селяне дивились на мене майже як на інопланетянина. Потім відбулась зворотня трансформація від повного бездоріжжя на початку села до досить терпимого асфальту в с. Купин. При в'їзді в Городок, навіть зберігся кусок бетонки, по якій треба постійно виїзджати на зустрічну, щоб об'їхати проломи між плитами.
Зверху відкрився шикарний вигляд на Городок, при вигляді якого в мене чомусь перед очима з'явилася тарілка борщу. Як би я не крутив педалі, про що б не думав, борщ не виходив в мене з голови. Ну добре прийдеться шукати якусь жральню, райцентр все ж таки. А не тут то було, перепитавши чоловік 6 і побувавши де вони підказували, знаходив, що або на ремонті, або тільки пиво і чіпси, і всі мене відправляли в центр, там є ресторан, і може бути перше і друге, от тільки ресторана мені і не вистачало. Крутанув 2 круга по Городку, більше нічого не знайшов, ну ресторан, то ресторан (в велотрусах, футболка -сіточка, потний, голодний, але з велошоломом і з GPS в руці). Піднявся на 2-ий поверх, зайшов в зал, а ну все зрозуміло, Рестораном це було напевно при СРСР, а зараз просто харчевня. Офіціант сказав, що готовий є тільки борщ - то шо треба, зі всього решта вибрав собі великий салат з капусти, помідорів і перцю, смажену рибу і зелений чай з лимоном. Правда останніх три кусочка риби прийшлось в себе пальцем запихати, їсти хочеться, а жолудок не сприймає, тошнить. Заплатив за все 17 грн. (ще мені ресторан) і ситий і довольний всадився на ровер.
Місце для відпочинку знайшлось відразу, спустившись метрів 200 по асфальту, виїхав на міст через річку, глянув вниз - то шо треба, галявина, кущ, зручний захід в воду під мостом. Стягнув ровер по шкарпі до річки, де і провалявся з 13-30 до 15-30, накупався і начитався.
Далі почалась сама холмистта частина шляху по дорозі назад, знову прийшлось перетинати Товтри, причому тут вони значно крутіші і мальовничіші ніж біля Гримайлова.
Перед с. Вільхівці справа від дороги побачив саме чисте озеро, яке мені зустрілося за всю поїздку, захід в воду - кам’янисте вапнякове дно, вода така чиста, що пальці на ногах видно, чуть не Крим. Мужик який тут купався авторитетно розповів, що джерела, які сюда впадають починаються вже після села, тому в воду ніяка гадость не попадає. Єдиним недоліком було те, що по кругу озеро обросло тонкою смугою камишу, і підхід був тільки зі сторони асфальту. Скупався, ледве заставив себе їхати далі.
В 18-20 під’їхав до Гусятина, з лівого крутого берега він весь як на долоні.
Неспішно проїхавши центральний бульвар Гусятина, знайшов магазин “Теко”, з’їв морозиво і купив пиво на прощальну вечерю. Часу ще купа, виїхав на трасу на Тернопіль, асфальт ідеальний, дорога рівна як стіл, гріх не втиснути на 3-ій зірці спереду, навіть не помітив як в’їхав в с. Личківці. Тут заправився водою, і на виїзді з села справа за посадкою випадково помітив величезний став, з купою стоянок на березі.
Вирішив вставати тут, бо далі прийдеться ночувати в полі.В 19-40 вечеря: макарони, масло, м’ясо, часник, пиво – смакота. Лежав на коврику, читав книжку і з жалем думав, що похід закінчується, ще б 1-2 дні. Вже в сутінках перемістився по берегу метрів на 150 для страховки, бо шось забагато вгашеної молоді по берегу швендяє і поставив палатку, замаскувавши ровер в очереті. Розложив приманки з хліба і кусочків голандського сиру (вночі коні з’іли) і спати.
За день L = 123 км.
Vсер. = 16,8 км/год.
5 день – 3.08.10
В 5-15 під’йом, зразу в ставок купатись, а там води трохи вище колін, так і прийшлось з голою ж*пою над водою метрів 30 чесати, надоїло, ліг на живіт і руками по дну поповз назад до берега, рахується що скупався. Сніданок - суп з макаронами.
Вирішив поголитись, нагрів воду, намазав пінку, витягую станок, а він гад зломався, причому біля самої касети. Тримаючи касету трьома пальцями тремтячими руками, позгрібав пінку, як не порізався до сих пір дивуюсь, про якість гоління взагалі мовчу. 6-50 виїзд.
Щоб не вертатись тою самою дорогою через Гримайлів, повернув в Постолівці на ліво на Хоростків. Далі йде 6 км одноманітної дороги через поле. В Хоросткові тормознув в сквері на лавочці, допив останню чайну ложку меду, поїв горіхів (щось суп дуже скоро скінчився) і поїхав далі. В Великому Говилові повернув на Іванівку, на виїзді з якої біля дороги йде довжелезна полоса яблунь, але яблука ще були тверді і кислі. Потім Ілавче з роздовбаною дорогою, Сороцьке з євродорогою і Козівка знову з роздовбаною дорогою (незрозуміло звідки в Сороцькому такий шикарний асфальт). В Товстолузі кишки почали смоктати по повній, але вже вирішив дотягнути до дому. Самою паршивою ділянкою дороги виявився кусок від Гаївського світлофора до “Ватри” машини в 4-и ряда і ремонт дороги, від дзеркала одне око не відривав, в 12-00 був дома.
За день L = 78 км.
Vсер. = ? км/год. (не записав)
Висновки: В загальному вийшло 545 км за 4,5 дні. Поїздка дуже сподобалась, тепер хоч маю уявлення про багатоденні велопоходи, трохи поекспериментував з організмом по харчуванню і подивився на наслідки. GPSка повністю заміняє паперову карту і користуватись нею набагато зручніше, маючи навики і підготувавши маршрут, але паперову карту треба мати обов’язково про всяк випадок. Шкода що не було дощів, як ходити по горам мокрим декілька днів я знаю, а практики на ровері ще нема. На Турист для таких поїздок 6 зірок ззаду замало, з велобаулом і по роздовбаним дорогам бажано 7-8 (7 дешевше), і деколи хотілось амортизаційну вилку. Ладно зима довга щось поміняю, або ровер, або привід. Фу задовбався писати.
Трек і точки для GPS:
[вкладення вилучене Адміністратором]
Тема:
Тема: До тещі в гості в Жмеринку (Прочитано 7697 раз)