Звіт Квітневі велоКарпати 2012Маршрут: Вижниця - Косів - Ворохта - Ясиня - Рахів - В. Бичків - Водиця - Дубове - Усть-Чорна - Колочава - Синевирська поляна - Колочава - Тереблянське водосховище - Хуст - Іршава - Загаття - Чинадієво - Свалява.
Дата проведення: 27.04.2011 - 01.05.2012
Мапа походу:
Учасники:
Авдєєв Андрій
Гібрид Kellys Axis 28"
Ющенко Віталій
Trek-3000 26"
Підготовка
Поїздку почав планувати з лютого, за два місяця відсіялись всі сумніваючіся і неготові, а отже залишилось нас двоє:
- Андрій Авдєєв
- Віталій Ющенко
Так як багато років ходимо з ним пішохідні походи, то проблем зі спорядженням не виникло, докупили тільки велочехли від Velotour, Віталіку такий самий велобаул як в мене Terra Incognita Travel Bike 50. Як виявилось потім вибір дуже вдалий, якщо ви плануєте не тільки афальт, а і невеликі пішкодроми, так як його можна носити на спині за допомогою лямок, як звичайний рюкзак. Для себе я ще прикупив велобахіли від дощу, на початку квітня в холод поїздили пару вилазок під дощем, то відчуття було не з приємних, вирішив перестрахуватись. Видно цією покупкою я доконав бога дощу - Перуна, Ситиврата, Зевса чи як його там правильно, але 5 днів не було навіть натяку на дощ.
Маршрут взяв за основу класичне коло по карпатам, але вирішив його трохи урізноманітнити дорогами по яким ще ніколи не їздив і навряд чи коли поїду машиною - на Усть-Чорну, з Колочави на Хуст біля водосховища Теребле-Ріцької ГЕС, і після Хуста не банально їхати в Мукачево, а звернути на Іршаву і по кучерявим селам на Сваляву і якщо час дозволить на Воловець. Так як це була перша веломандрівка в горах, я не знав який денний кілометраж планувати, порадили 80-100 км за день. Вийшло щось таке (точки ночівель і маршрути за день я проставив вже після поїздки):
Як на мене то Яблунецький перевал якого дехто з велотуристів боїться це не саме складне на шляху.
Добре що за білетами на поїзд вирішили поїхати завчасно, тому що поїзд Шепетівка - Івано-ФранкІвськ на Коломию відмінили з Нового Року, а в ту сторону вдалось знайти тільки N 117 Київ - Чернівці, а потім дизелем 952/951 Чернівці — Вижниця, тому прийшлось міняти точку старту з Коломиї на Вижницю.
Жінка Віталіка завезла нас машиною в 1-00 ночі на вокзал з вже запакованими вєлами (напевно хотіла переконатись що ми точно їдемо в Карпати). З погрузкою в вагон проблем не було, ну все поїхали.
1 день (27.04.2012)Поїзд в Вижницю прибуває досить пізно в 12-45, так що пів дня пропало даром,
зате в майже пустому вагоні ми поїли. перевдягнулись і повністю зібрали велосипеди, так що якби не сходи з вагона, то можна було стартувати відразу з поїзда.
Старт 13-00 (Вижниця) START 1 (Червоним шрифтом відмічено точки з GPS в додатку). На виїзді перед річкою зробили фото
По дорозі до Косова регулярно осаджував Віталіка він все поривався давити по повній, щоб подалі заїхати, пояснив таке проходить коли їдеш на 30-40 км і без баула, а тут через 2 год "бензин закінчиться". В Косові купили трохи яблук на базарі і почався підйом на Буковецький перевал. По дорозі досить часто попадаються джерельця, так що проблем з водою в дорозі нема і більше 1 л. з собою тягнути не варта, на одному з них затарились водою VODA 11. Це був другий сонячний день після затяжних дощів і холодів, тому від сонця не захищались, "відігрівались після зими". Чим крутіше ставав підйом, тим "дурі" в Віталіка ставало менше, і коли в 16-00 ми виїхали на перевал Буковець PER 11 BUKOVEC її вже не лишилось.
Далі як завжди після перевала починається спуск, а в горах ще й затяжний і стрімкий. Спускаючись до Верховини краєвиди з прикарпатських перетворились на карпатські, вдалині зявились засніжені вершини Чорногірського хребта, добре стало видно обсерваторію на ПІЧ.
В 17-00 ми в Верховині, обїхали її по обїзній, вернулись трохи назад в центр, знайшли кафе KAFE 12 в якому є щось крім пива і чіпсів. Взагалі пошук кафе в Віталіка зводився до однієї умови: грецький салат. Борщ, смажена риба, відбивна, грецький салат і година відпочинку повністю відновили організм. Ну все розслаблятись рано, в нас ще один перевал на сьогодні (тільки Віталік про це не знає), а це 400 м вверх. В точці VODA 12 дозаправляємось водою. Температура потихеньку падає, після +28 опустилась до +14, якраз то що треба на підйомі.
20-00 перевал Кривопілля PER 12 KRIVOPIL
Далі спуск до Ворохти, вечірній вигляд Говерли і Петроса
Температура падає до +8, натягуємо велоштани і футболки на довгий рукав. Не доїхавши до Ворохти 3 км справа помічаємо галявину обгорожену під стоянку з столиком і дахом від дощу ST 1-2. Зліва від дороги чисте джерело і невеликий потічок, справа за стоянкою досить потужна річка, але вода там досить брудна. Все, 20-30 на сьогодні фініш. Хоч сили ще є, але вже темніє, жалкуємо що пів дня пішло на поїзд. Зявилось відчуття що всеж таки на сонці трохи підсмажились. Купання в потічку наголяка під луною, чай, залишки домашніх харчів і в палатку спати.
За день 80 км., профіль треку за день:
2 день (28.04.2012)Підйом 7-00. Перше відчуття вилазячи зі спальника - щось дуже свіжо, напевно відвик за зиму від ночівлі на свіжому повітрі. Коли глянув на термометр в велокомпі офігів: +1, блін і це в тоненькому літньому спальнику до +6. На сніданок вівсянка на згущику, багато теплого чаю.
Старт 08-50, за лічені хвилини на повному ходу влітаємо в Ворохту. Під ранковими променями сонця місто виглядає як казкове
Вдалині видніються Близниці, ми ними сьогодні будемо пів дня милуватися. На виїзді з Ворохти перша цікавинка - під старим австрійським мостом має бути геокешерський контейнер TR/11081, (що це таке я дуже коротко описував тут
http://shpryha.te.ua/index.php/topic,6900.0.html )сам міст великого інтереса для нас не представляє, в нас таких на Тернопільщині досить багато, а от для туристів з Центральної і Східної України досить цікавий обєкт. Полазивши під мостом з GPSкою і фоткою для підказки все ж таки знайшли контейнер TR 11081+
Зробили запис в щоденику і поїхали далі. Недалеко в точці VODA 21 набрали води з джерела. Через 6 км спускаючись разом з р. Прут вискочили на магістраль в с. Кременці. Халява закінчилась, далі починається підйом на Яблунецький перевал.
На перевал виїхали без особливих напрягів в 10-45. З приколів було те, що десь за 4 км до перевалу в селі Яблуниця з якогось подвіря над яким висіла вивіска "ДИНАМО" вибігли 2 невеликих "коня" в людській подобі і неспішно побігли на підйом в сторону перевала. Для того щоб їх обігнати прийшлось розганятись до 18 км/год, бо при 15 я рухався з ними однаково. Блін я по рівному таку швидкість бігом довго не витримаю, а ці точно коні. На перевалі нічого цікавого, були вже тут машинами багато разів. Протокольне фото на память
Тут зі мною спробував завести знайомство власник крутого БМВ угорської зовнішності. Почав на ламаній російсько-українській мові розпитувати про похід. Навівши зі мною дипломатичний контакт він зі слащавою посмішкою швиденько стягнув з пальця "золотий" перстень і сунув мені його в руку зі словами:"Подарок. Дай немного украинских денег." Перстень я йому звісно відразу ж відфутболив назад і лагідно послав. Після другого :"Ну дай немного украинских денег" прийшлось послати його вже не дуже лагідно, на тому і розійшлись.
Легенько перекусивши і зачехливши по максимуму відкриті ділянки тіла від сонця рванули вниз. Проїхавши трохи вниз побачили то саме БМВ справа на площадці і власника з пустою пластиковою бутилкою тіпа для бензина. Розводять старим, але дієвим способом: в вас випрошують 1-2 л. бензини ніби-то доїхати до заправки, а заодно дуже дешево всього-то за 1-2 тис. грн. просять вас купити в них золотий перстень вагою 10-15 гр. бо грошей в них вже не залишилось, а ще треба якось додому доїхати. Якщо ви вдома спробуєте спихнути комусь цей перстень, то максимум що вам за нього дадуть 10 грн., бронза більше не коштує. Метрів через 300 зліва на другій площадці ми побачили ще одну таку бригаду.
Ще через кілометр при вигляді поста ДАІ в Віталіка прокинулось громадянське сумління і він вирішив врятувати N-ну кількість довірливих туристів від аферистів. На його здивування капітан чергувавший (дрімавший) на посту не проявив ніякої зацікавленності до того що йому розповіли, і 2 рази перепитував може це все відбувається на Івано-Франківській стороні перевалу. На його жаль це все було в його зоні відповідальності. "Дуже здивувавшись" що таке неподобство робиться на дорогах, він подяківав, сказав що буде мати на увазі і знову поринув в сонну нірвану. Ми поржали і поїхали далі.
Зблизька Близниця виглядала чудово:
Проїзджаючи через Ясиню Віталік десь подзвонив по телефону, взнав чого не вистачає для грецького салату і сказав що скоро будемо, потім пішов на базар і купив 2 червоних болгарських перця. Проїзджаючи біля Труфанецького водоспаду VDSP 21 зробили невеличку зупинку для фото. В Квасах нас чекав основний сюрприз на сьогодні - жінка Віталіка родом з Квасів, тому тут його з нетерпінням чекали теща і тесть. Тут ми і зависли з 13-00 до 15-00. Випрали одежу, поїли (легко сказано), прийняли душ, відпочили і навіть допомогли витягнути дошки на горище. Ніякі вмовляння залишитись до ранку, ні сауна, ні дивні гуцульські настойки не могли звернути нас з обраного шляху. Подякувавши, в 15-00 ми продовжили маршрут.
Проїзджаючи між Білином і Раховом вдалось зясувати причину дуже малої кількості машин на дорозі, виявляється зранку на автомагістраль обвалилося близько 400 м.куб. породи.
Рух транспорту повністю перекрили, грейдерами розчистили 1 смугу, нагорі зрізали похилені дерева і машини практично не пропускали, тільки автобуси. Прикинувшись пішоходами і підмовивши ще 2 місцевих жителя, нам вдалось проскочити міліцейський пост.
Потім як завжди центр Європи CENTR EURO
і стоп-контроль в Діловому, паспорт має бути обов'язково (правда погранці повірили на слово). Далі дорога йде вздовж стовпчиків державного кордону з Румунією звиваючись між не дуже високих але дуже крутих як для Карпат гір. В с. Луг підкріпились морозивом, а в Вел. Бичкові зупинились на повороті з картою в руках. Заплановані на сьогодні 100 км ми проїхали. Далі на с. Ниж.Дубовець було два варіанта:
1. По невідомій дорозі через с. Водиця і перевал 674 м. - 25 км
2. По гарному асфальту через Солотвино - Тересву - Вільхівці без перевала, але - 55 км
Звісно ми вибрали 1-й варіант. На годиннику 19-00, ще є мінімум година часу. Здавши Віталіку секретний рецепт "вело ред-була" - 0,5 л виноградно-яблучного соку на рило, тільки не залпом, а потрохи, ми випробували його на собі. Хвилин через 20 подіяло, він почав проявляти інтерес до краєвидів. Десь в районі Водиці зникли залишки асфальту:
Не доїхавши до вершини перевалу 3 км. в 20-30 знайшли невеличку горизонтальну площадку на схилі метрах в 30 від потічка ST 2-3.
Купання в потічку, "кульочок" від Віталікової тещі, чай, сон.
За день 120 км., трохи змучились, але не дуже. Профіль треку за день:
3 день (29.04.2012)Підйом 7-00. Ніч була досить теплою +10. На сніданок гречка з мясом. Мясо приготував по новому рецепту:
http://d-sanin.livejournal.com/9390.html сподобалось
готується справді за три дні, за 5 днів я засушив його на камінь, термін зберігання без холодильника дуже довгий - декілька тижнів. По вазі всушується приблизно в 2.5 - 3 рази. В каші і в супі стає мягеньким хвилин за 10.
Стартували в 08-45. Щоб не рвати на підйом з самого початку втикнули передачу 1-2 і неспішно покотили вверх.
Вгадайте що це таке?
Правильно - джерело , тільки ще не вистачає ланцюга і таблички "Мухтар", заправились свіжою водою, і через 400 м перевал 674 м PER 31 з невеличкою локальною перешкодою в вигляді болота
контрастом до цього виглядали чудові краєвиди на долину с. Дубове
далі досить швидкий спуск до асфальту по каменюкам розміром з цеглу. Наступних дві години ми досить весело котили по асфальту вздовж досить потужної і гарної р. Тересва, милуючись Свидовецьким хребтом і тим що гірські річки деколи витворяють
В Усть-Чорну приїхали в 12-00. Так як тут асфальт скінчився, вирішили пообідати в єдиному на все село кафе KAFE 31, на превеликий Віталіковий жаль що таке грецький салат тут не знали, прийшлось задовільнитися борщом, швиденько поїли, проїхали в перед метрів 100 і повернувши наліво піднялись по доріжці вздовж невеликої річки до водоспаду. Тут накупались, привели речі в порядок і просушили палатку від роси.
На маршрут виїхали в 13-30, сьогодні сонце пекло вже по дорослому +32, рятуючись від опіків я зачехлив руи і ноги. На вїзді в с. Руська-Мокра по даним з інету є залишки ДОТів оборонної лінії Арпада, збудованої Угорщиною в 40-х роках. Також тут розміщено геокешерський контейнер TR/10457. Привязавши велосипеди до електроопори, і озброївшись GPSкою і описом видерлись на 30-метровий обрив зарослий ялинками.
Тут дійсно є багато ДОТів і окопів.
переривши всі околиці, знайшли по опису місце де міг бути контейнер 10457- L AR
але на жаль нічого тут не знайшли. Або опис не коректний, або на нас жара не так вплинула. Пролазивши з пів години повернулись до наших конів і поїхали далі. Дорога потихеньку перетворювалась на щось нещасне і жалюгідне посипане пилюкою і щебенем, але для ровера саме воно. Проїзджаючи через Комсомольск (він же Німецька-Мокра) і розуміючи що цивілізація на цьому закінчується, в задрипаному магазинчику з несподівано симпатичною продавщицею MAGAZ 31, купляємо морозиво.
В 15-00 ми на виїзді з села на повороті на пер. Прислоп POV 05
Скажу чесно дорога по якій тече струмок мене трохи насторожила, я знаю чим це закінчується, але карта повинна була надати впевненості,
тим паче що люди які в неті писали відгуки про цей район зазвичай описують її як:"...не дуже гарна дорога, розбита лісовозами...", проїхавши метрів 200 я зрозумів що передчуття мене не обмануло - дорога закінчилась річкою і місцями з'являлась то на одному то на другому березі
вертаємось назад метрів 100, справа майже паралелно до річки є грунтова дорога, яка починає підйом на правий бік ущелини, рухаємося по ній
чим далі тим дорога сильніше завертає на північ і стає крутішою, розуміючи що щось не те залишаю ровер і Віталіка. Видершись вгору ще метрів 100 попадаю на галявину, з якої ведуть 2 дороги - одна по хребтику назад в село, а друга зі скаженим нахилом перпендикулярно до річки, а потім точно так само перпендикулярно підіймається на лівий хребтик і зникає за ним в південному напрямку. Спуск до річки настільки крутий, що спуститись по ньому можна тільки без ровера і тільки невеликими боковими приставними кроками (хто був на г. Малий Горган - приблизно такий самий). Розумію що дертись сюди, а потім колобком спускати ровер - дурість. Вертаємось назад звідки починали. Робити нічого, перевзуваємось на босу ногу - я в кроссовки-сіточки, Віталік в якісь пластмасово-гумові топталки і вперед вбрід. Тягнути баул на багажнику через річку по валунам мене вистачило на один раз, а Віталіка на три. Після того як він мало не втопив рюкзак, а річка не перекинула ровер, він повторив мій приклад - повісив рюкзак за лямки на спину. Так рухатись значно швидше.
Пройшовши по руслу метрів 700 попали на то місце де диво просіка перетинає річку. Професійним поглядом вияснили, що це газопровід високого тиску 1200 мм на Хуст, той що проходить через Осмолоду. Продовжили рух вздовж річки. Нерозмиті ділянки дороги ставали все довшими, і приблизно через 2 км від початку річка пішла окремо, дорога окремо і тепер вже догори на перевал. Скажу чесно з рюкзаком без велосипеда вгору ходити легше
а ось і обіцяний сніг, правда мало і в 17-30 перевал Прислоп PER 32 PRISLOP
На 3 км маршруту стратили 2,5 год., шкода якось коряво вийшло, пішки без ровера спокійно за годину би пройшли, але для першого нормального перевалу і так піде, ну нічого на спуску відірвемося.
Практичний висновок:
1. Кінчики лямок велорюкзака треба зв'язувати між собою, тоді ця зв'язка, коли рюкзак на спині, буде впиратись в поперек і штани рюкзака не будуть постійно задиратись під руки.
2. І слава фірмі Terra Incognita, яка пришила до рюкзаків лямки за які їх можна було носити на спині, а не в руках.
Коли я спитав Віталіка: "А що би ми робили, якби з нами ще поїхали дівчата в яких велобаули можна тільки возити на багажніку?", то він відповів... Нє, все що він відповів я вам тут писати не буду. Але один з варіантів - це носити на перевал спочатку рюкзаки, потім велосипеди, ну а потім і дівчат.
Короче відпихались, обдивились куда ми вилізли - красота, перекусили позавчорашніми котлетами і вареним яйцем (від тещі). Зідзвонились з друзями Тарасом і Павлом, які сьогодні зранку приїхали поїздом в Воловець на 3-х денне велоколо Воловець - Синевирське озеро - Хуст - Мукачево (це теж був їх перший веловиїзд в Карпати). Ми планували з ними перетнутись в районі Синевирського озера, але не знали, як в нас вийде по дням. Вони якраз зараз проїхали с. Синевир і рухались в сторону Синевирської Поляни в пошуках місця для ночівлі. Нам залишилось спуститись в Колочаву і проїхати ще 20 км, до 20-00 повинні спокійно встигнути.
Спуск хоч і роздовбаний, але після попередніх двох годин здавався нам казковим, хвилин 15 і ми зненацька опиняємось на євроасфальті з розміткою - с Колочава розмальовано як крашенка. Проїзджаючи через центр села і бачачи юрби іноземців і шикарні білі автобуси помічаємо великий стенд з схемою розташування церков і музеїв. І тут до мене доходить - так це ж та сама Колочава, про яку в неті написано багато цікавинок наприклад
http://karpatinfo.net.ua/telepules/kolochava, причому інфраструктура села заточена під чехів, поляків і угорців.
Ладно почесали далі, хлопці передзвонили нам і сказали що знайшли досить пристойне місце в 5 км від с. Синевир на березі річки з джерелом і столиком, а Павло виїхав нам на зустріч на перехрестя. В Синевирі заскочили в магазин, бідненько, хліба нема, взяли печення і пачку масла для макаронів з мясом. В супроводі Павла поїхали на стоянку. В 20-30 фініш, місце дійсно гарне ST 3-4.
Відбувся обмін харчами і враженнями від походу.
За день 80 км. День вийшов насичений, але сили ще є. Профіль треку за день:
4 день (30.04.2012)Сьогодні поспали подовше до 7-30. Сніданок гречка з м'ясом і маслом. Неспішні збори, взаємний огляд велосипедів при світлі. Стартанули пізно в 10-00, їхали неспішно оглядаючи все довкола. Ось гарне місце, тут є 4 водоспада VDP 41, ось один з них
Проїхали Синевирську Поляну, за проїзд до озера заплатили по 10 грн. Ми з Віталіком спробували виїхати на велосипедах до самого озера. Він плюнув на цю ідею перший, метрів через 600, де починається крутий підйом, я проїхав ще метрів 300, там де починається дуже крутий підйом. Далі треба було або відривати зад від сідла і валити врозкачку, але з баулом це якось не феншуйно, або понижати ще передачу, а вже нема куда. Короче останні 100 м прийшлось пхати, але цвяшок в голові лишився, повернутись сюда колись знову і спробувати виїхати без нічого.
Озеро Синевир хвалити не буду, озеро як озеро, гарне, особливо в таку сонячну погоду
Зробили навколо нього коло пошани, знайшли в ялинках здоровенний кусок снігу, блін нафіга ми вчора дерлись на той перевал заради того маленького клаптика, коли його тут валом.
Знайшли геокешерський контейнер TR/28932, місце вибрано дуже грамотно.
запаслися на вечерю жаб'ячими лапками
і в 12-30 поїхали звідси. На початку спуска проскочила западлістська мисля: відключити комусь тросіки на передніх і задніх вібрейках і легенько підштовхнути, але подивився на замучені облича розпарених на сонці пішоходів, які піднімались по кілометровому серпантину і мені їх стало шкода.
Далі ми вирішили розділитись, Тарас і Павло через перевал вертались на Міжгіря і далі на Хуст, а ми з Віталіком на Колочаву і паралельно їм теж на Хуст, нам хотілось подивитись на Тереблянське водосховище, по ідеї ввечері мали зустрітись в Хусті. Дорога далі постійно на спуск, так що швидкість вийшла пристойна. В 14-00 тормознули в Колочаві в кафе KAF 41 і смачно пообідали. Довго тут не затримувались, рванули далі. Через 2 км проїждали через якесь цікаве місце, справа цікава статуя від якої я довго не міг відірвати Віталіка (напевно на сонці перегрівся, а вона в тіні така холодна...)
а зліва якесь чудо-цілюще мінеральне джерело, місток через річку і купа машин і народу. Вирішили тут теж не затримуватись. Злі язики пророчили нам погану дорогу від Колочави до самого Хуста. Насправді погана дорога почалась тільки після цього джерела і тягнулась так кілометрів 4-5 до середини водосховища. Ну поганою її можна назвати тільки для машин, прийдеться їхати на 2-3 передачі, для вело саме воно, післяобідній сон розганяється. Потім почався нормальний асфальт, з рідкими вибоїнами, але на відміну від сусідньої дороги Міжгір'я - Хуст, практично повністю без машин.
Справа гірський схил, зліва гірське водосховище, асфальт петляє, швидкість 30-35, тільки пригальмовуй - красота, яку деколи псують острови з пластикових бутилок і сміття.
В 15-50 ми на дамбі водосховища, гарне місце, фото цього не передасть
тут знаходиться будка, в якій розташовані запорні крани на труби по яким вода з водосховища попадає через хребет Бовцарський Верх в р. Теребля, чому зробили саме так читайте в неті. На територію цієї будки залазити не раджу, там є забороняюча табличка. Ми її проігнорували і залізли, нічого цікавого не побачили, але зате нас побачив якийсь вредний маленький мужичок, наробив крику і по рації викликав охорону, яка прибула менш ніж за хвилину. Дипломатія і наглість звісно нас врятували, але воно того не варте.
Далі гори почали розступатись і ставати все нижче, а будинків все більше. В 16-30 сонце почало допікати конкретно. Мені було легше, я вдень на сонці ніколи не знімав велошолом, а він рятує голову від перегріву капітально. В Віталіка же вийшла проблема - велошолом не мав козирка, і він собі дуже сильно обсмалив лице, а блайзер хоч і частково ховав лице, але слабо рятував від перегріву голову. Не дуже його втішило і морозиво і літр соку. Як потім з'ясувалося це був початок легкого теплового удару. Це я зрозумів пізніше, коли 18-30 ми заїзджали в Хуст зі сторони Солотвина, останні 5 км він їхав хоч і швидко, але на якомусь автопілоті і як з'ясувалося з легким болем в коліні.
Заїхали в центр Хуста, в кафе KAFE 42 поки нам робили їсти, прийняли душ в умивальнику, наїлися, знову помились. Зідзвонились з Тарасом, вони вже доїхали до Хуста, але в кафе не хотіли. Ми їм порадили їхати в сторону долини нарцисів і шукати там місце для ночівлі, а ми підїдемо пізніше. Покрутились ще трохи по Хусту, вернулись тою самою дорогою на об'їзну, і поїхали в сторону нарцисів. Зі слів Тараса зрозуміли що вони об'їздили всі кущі навколо і ніби щось знайшли непогане. Проїзджаючи через село ми набрали у всі бутилки води і ще прихопили 3 л., на вечір і ранок має вистачити. Вже фактично в темноті на свист і світло фонариків знайшли Тараса і Павла, вони знайшли нормальне місце на відстані 500 м від нарцисової галявини в яблуневому садку ST 4-5. Приїхали в 21-00.
Віталік повернувся до нарцисів, знайшов там якийсь потічок і релаксував в ньому з пів години, повернувся звідти щасливий і сонний, на ранок був як огурчик. Вже не вечеряли, чай з печенням, маслом і спати.
За день 110 км. профіль треку за день:
5 день (1.05.2012)Підйом 7-00. Сніданок суп Мівіна з вермішеллю і вяленим мясом. Старт 09-00.
Зранку поки мало людей зробив панорамку долини нарцисів.
До массового цвітіння ще треба чекати тиждень. Ще одна фотка на виїзді.
Транзитом проскочили Хуст і почесали по трасі. Перед с. Вел. Копаня починається не дуже довгий але досить прикольний підйом. Даю Віталіку останні настанови, а то він чим нижче передача, тим частіше починає маслати ногами, на затяжному підйомі після такого дуже скоро летить дихалка і ноги дубіють. Заспокоївся, вибрав комфортну передачу і попер. Наверх PER 51 виїхав не зовсім свіжий, але живий і відновився скоро, ну ніби дійшло. Попереду затяжний спуск, в 11-40 проїзджаємо біля Іршави, розумію, що з таким темпом будемо в Мукачево десь від 13-00 до 14-00, трохи зарано, нецікаво. Повертаємо з магістралі на Іршаву, при в'їзді стоїть здоровенний супермаркет, купляємо пів кіло творога, пачку сметани і сік, їдемо далі, вздовж однойменної річки Іршава, в сторону Чинадієво, приглядаючись де можна зупинитись. Через 6 км знаходимо таке місце OBED 51.
Сир, сметана, курага - вийшло досить смачно. Шкода родзинки забули взяти.
Помили велосипеди, одежу, взуття, накупались. В 14-00 виїхали. В с. Загаття заправились водою, а далі починається саме цікаве. На всі наші запитання про дорогу на с. Бабичі і на Чинадієво народ здивовано кліпав очима і нічого толком сказати не могли, хоча по карті там є дорога і ніби з нормальним покриттям асфальту.
коли ми приїхали на перехрестя 1, то здивувались вже ми, бо асфальт повертав направо в с. Івашковиця і як нас запевнили там він і закінчується, а на Бабичі пішла ось така дорога
я спробував їхати по каменюкам, задоволення мало, але рятував передній амортизатор, швидкість 7-8 км/год і це на спуск. Віталік пожалів ровер і їхав по яблуневому садочку по траві. Потім дорога стала такою
а потім такою
по селу Бабичі дорога являла собою дивну суміш піску, пилюки і щебня.
а тепер профіль дороги від перехрестя 1 до т.2
В самому несподіванному місці спочатку набір висоти 200 м. по фіговій дорозі, а потім 350 м вниз по несподівано пристойному асфальту. Порівняно з взятими за ці дні перевалами цей виглядав достойно. На цьому спуску Віталік поставив рекорд швидкості за поїздку 55 км/год, практично не розганяючи ровер. І знову "из грязи в князи" несподівано в Чинадієво вилітаємо на магістраль Мукачево-Стрий. 16-40 ми на повороті в Сваляву, повертаємо туди, 17-30 під'їзджаємо до вокзалу, взнати що з білетами, над Боржавським хребтом бачимо першу за 5 днів хмару дивної форми.
На сьогодні є всього 2 білета на швидкий поїзд №8 на 20-00, більше до завтра поїздів нема, а на завтра нема ні одного білета - 2 травня всі з Карпат повертаються додому. Вирішуємо до Воловця не хати, все пригоди закінчено. Як виявилось не зовсім.
За день 90 км. профіль треку за день:
Розпитавши людей вибрались на об'їзну в район т. KAFE 53 тут є непогана харчевня, навісний міст через р. Латориця і щось тіпа пляжа на березі річки. Заказали поїсти, велосипеди залишили під наглядом повара, а самі набравши чистої одежі пішли приводити себе в людський вигляд на річку. Накупались, вистигли, наїлись і з довольними рожами неспішно поїхали на вокзал. Приїхали за 30 хв. до поїзда, почали потихеньку зачехляти велосипеди. Поки Віталік сходив в туалет, поки повідкручував педалі, оголосили про прибуття якогось поїзда. Виявилось нашого поїзда. чомусь пів години пройшли як одна мить. Поки ми дозапаковували Вітальковий ровер, прибув наш поїзд. Саме жахливе, що на посадку треба було перейти на другий перон, а ми залишились на першому. З ровером в одній руці, баулом в другій і криком "Банзай" ми кинулись оббігати поїзд. На наше щастя він зупинився напроти нас не серединою, а сильно подавшись вперед. А то хоч бери під поїзд пролазь. Але на наше нещастя стоянка поїзда всього 3 хв. Цього нам вистачило тільки щоб оббігти поїзд і пробігти 2 вагона. 2 ровера і рюкзаки ми закидали вже в поїзд який почав рушати, правда в 16-й вагон, а білети були в 2-й, тобто треба валити на другий кінець. Хвилини 3-4 ми відсапувались як два паровози. Віталік запропонував проїхати в тамбурі півгодини до Воловця, а там по перону добігти до 2-го вагона. Прийшлось його огорчити, якщо ми на протязі 10 хв. не дамо провіднику білети, наші місця як на аукціоні знову йдуть на продаж і в Воловці ми вже нікому нічого не доведемо. Тому залишивши його в тамбурі 16-го вагона приглядати за велосипедами, я взявши рюкзак пішов через вагони. Цілий день на вулиці температура була +34, скільки було в поїзді можна тільки здогадуватись. До 2-вагона я прийшов мокрий, ніби на мене відро води виляли. Вручив провідниці білети, на пропозицію - чаю, сказав: "Обов'язково, тільки через годину" і рвонув назад в 16-й. Віталік повторив мій маршрут з своїм рюкзаком, але повернутись до велосипедів не встиг, ми приїхали в Воловець. Бігати по перону з 2-ма велосипедами в мене не було ніякого бажання. тому я взяв свій і потягнув його. За мить побачив Вітальку розпихуючого пасажирів на пероні, з криком "а в якому вагоні мій ровер" пробігаючого біля мене. Гумор в мене вже з'явився, хотів підколоти його на 2-3 вагона, але це би вже був перебор, крикнув в 16-му. Сильно можна було вже не спішити, стоянка поїзда 9 хв. Затягнули велосипеди на місце випили по 3 кружки чаю. І вилили на себе напевно половину запаса води в вагоні. Весь наш відпочинок на річці пішов коту під хвіст.
В Тернополі були в 2-40. Віталіка жінка приїхала на машині і розвезла нас по домам, за що їй велике дякую. От тепер все.
Ітого: 5 днів, 480 км, поїздкою довольні як слони, з погодою дуже повезло - жодного дощу і без сильного вітру, техніка не підвела, здоров'я теж, маршрут вийшов вдалий - не тільки асфальт. Чесно говорячи довольні що поїхали тільки вдвох, якби поїхали з випадковими, непідготовленими людьми, прийшлось би походу сильно міняти плани.
Трек поїздки: одна поломка все ж таки була - це GPS, він в мене вирубався від найменшого поштовху, тому записати пройдений маршрут не вдалось. Я його включав тільки відмітити потрібні точки і звіритись з запланованим маршрутом. Вдома розібрав, вже знайшов де контакт пропадав. Але запланований трек складений досить точно і підкоректований після проходження. Кому треба додається.
Тема:
Тема: Звіт Квітневі велоКарпати 2012 (Прочитано 6746 раз)