Вчора вдень трохи катався по місту, але найцікавіше (цього я ще не знав) залишив на вечір.
Значить заглянув я в свій записничок і вирішив поїхати у В.Глибочок.
18.00. Виїзджаю. Траса була суха, обочина - суцільне місиво болота і сніжної каші. Їхав потихенько, дихав весною, думав різні думи.
19.з чимось. Майже на місці. Заїзджаю у широко відкриту браму (ймовірно чекали майстра на машині).
Роботи трохи було, тому возився довгенько. Коли вже закінчував, починало шось моросити.
20.30 Поїхав... і тут дощик розморосився не на жарт а зустрічний вітер так роздувся шо його пориви робили мені майже повний стоп. Я чуть не настрашився. Вже за кілька км. відчув важкість наскрізь промокших штанів. Обганяючий транспорт час від часу заставляв мене "пірнати" у такі рови та болота... А ще, за кожною легковою відчував смак дорожнього бризу, а за фурою, то вообше... пісчана буря, перший раз похрустів пісочком на зубах, далі тримав рота на замку. Коли проїзджав Білу то вже відчував що зимний дощ добрався вже до футболки. Дощ змінився снігом, мокрий одяг+вітер=фантастичні відчуття. Від шостого магазину і до літака докручував ледь теплий, тіло використало усі можливі запаси енергії, руки, після 15км в мокрих рукавицях просто заціпеніли на рулі.
21.55 Завалюю до дому, жінка в шоці. В партаманєті мокрі гроші, прилад за 350$ для настройки антен хоч був в чохлі але нахлєбався, в кишенях куртки, не знаю як, але стояли калабані, в одній з них плавав телефон, захист рівня IP67 якого, повністю себе виправдав.
За 10 років та 50000тис.км(по найскромніших підрахунках) вело покотеньок, ці 15км. стали найсуворішою дистанцією яку мені доводилось проїхати.
Так, а про шо то я..., ага, пройдена за день - 34км.
P.S. Встав сьогодні зранку, самопочуття - ніби тільки на світ народився.