Перші ж дні осені почали продовжувати дарувати тепло і погоду.
Гріх було не скористатися і не замахнутися на якусь матрасну поїздку вихідного дня.
Що ми і зробили. Для початку намалювався сякий-такий маршрут. Так би мовити, прийнятий за основу.



Орієнтовно промалювалося якихось 84 км. Сіли нині зранку і поїхали. Звісно маршрут, зображений вище, ми не проїхали повністю,
а як годиться поблукали і, врешті-решт, видозмніли його щоб скоріше повернутися додому. Задолення були отримані, ковбаски з"їджені,
фото зроблені, педалі вкручені, кілометри намотані. Можна і додому.







І того:

Відстань: 78,9 км
Середня швидкість: 19,3 км/год
Тривалість: 4:05:30 год

Решта фото тут: https://picasaweb.google.com/118001978717261725765/02092012AutumnSecondDay#

А непроїханий трек отут: http://www.gpsies.com/map.do?fileId=lbfthsgjreedsxeh

Учасникам дякую за участь, а всім іншим за увагу.

Добрий день, люди добрі.
Вибачайте, що такий молодий до вас звертаюся.
Але сталася зі мною одна біда.

Від вересня 2009 року я важко захворів на нумізматику,
плюс десь із того ж часу зі мною трапилася і боністика, фалеристика, філателія та багато інших дрібних халеп.
Хворобливо збираю і колекціоную все, що цікаве і підвертається під руки. Ремісія настає досить швидко. Але так само і швидко проходить.
Щоразу потрібні нові вливання у колекцію для досягнення спокою і врівноваження невгамовної натури колекціонера.

Я вже зібрав все, що погано лежало і валялося, до чого дотягнулися мої загребущі руки.
Купив стільки скільки дозволяли фінанси. А тепер звертаюся до вас.

Певно у кожній хаті лежать і перекидаються якісь купони, рублі чи всякі монети, які нікому непотрібні і займають місце у шухлядах.

Долаючи рештки здорового глузду і сорому прошу вас мені подарувати щось з того, що вам не потрібно і не шкода.
Дуже хочеться жити, хоч моментами, здоровою і нормальною людиною.
Буду вельми вдячний.

Сьогодні я вихідний. Нічо на голову не тиснуло. Сонце променисто світило і виманювало надвір.
Отак я знічев"я і вирішив проїхатися. До анонсу чи телефонних дзвінків другам не дійшло.
Не було сенсу. Та й самий 8-й березень бурхливо святкується пролетаріатом і день певно був у всіх запланований і забитий. Або просто робочий.
Та й часу на бюрократію не хотілося марнувати. Сів тай поїхав.

Можу признатися, що за зимові місяці я старанно запасав жирок і сталося навесну так, що животик став більшіше проглядатися ніж до того.
Тут і звичайна лінь і офісно-планктонське існування спричинилося. Якось не по феншую це все. Вирішив почати знов їздити і вкочуватися у новий велосезон.
І якщо вже зовсім по-чесному, то бракує мені веловилазок.

Перші, другі і треті кілометри показали, що зимова летаргія робить зло. Форма втрачається. Ноги хочуть боліти.
Але тішило те, що вдягнувся майже оптимально, бо не мерз і не встигав перегрітися щоб спотіти.
Ще було досить сухо і майже нуль на градуснику. Ще не кис у приміщенні і гарно провітрився.

Маршрут не казна-що: Тернопіль - Гаї Шевченківські - Біла - Тернопіль.
Всього намотав на одометра яких 25,67 км.
Часу витратив на тоє 1 год 34 хв.

Пару знимків:


Засніжені поля чекають остаточного приходу тепла


Ще якісь поля


Об"їзна перед Білою


Срібноверхі хатки-коробочки у молочному мареві Білої


Мій вірний кінь. Не припинаю

Алоха, шприхалі та шприхальки!

Поїздка вдалася. При помірному морозі у -6 градусів проїхали все як я собі був тишком-нишком запланував. В мене намотало 35 км.
Дякую таким товаришам, які підтримали захід: CoRacK, Frenky, Vintage.



Було файно. Морозно. Вітряно. Голодно.
Не врахував, що в таку погоду багато калорій іде. Трохи бракнуло мені заряду батарейок під кінець покотеньки.
Ще вдягнувся залегко. Додаткова куртка, позичена товаришем CoRacK'ом, сильно виручила. За що і дякую.

Дякуючи Vintage'у не помер голодною смертю у дорозі, плюс зігрівся гарячим чаєм.



Світлини:
https://picasaweb.google.com/118001978717261725765/24122011_Lisy_i_polja

Хі, привіт усім. Півгодинки тому приїхав.
Поїздка таки не наламалася.

Виїхав із хати о 9:40.
На площі почекав від 10:00 до 10:10.

Постояв. Покружляв. Повдивлявся. Помітив лише себе і свій велосипед. Пару перехожих, двійко міліціянтів.
У повітрі зависало багато дрібних краплин...

За тим сів на велосипед і подався у сторону колишнього комбайнового заводу. Коло "Епіцентру" здибав товариша Andy. Перекинулися парою слів і я почухав далі.
Промзона. Сіро. Нема людей. Пару автомобілів. Їдуть дуже повільно. Малюють звивисті візерунки по дорозі - минають усі рясні ямки.


Обганяю їх і їду далі. Я сам. Навколо сірий індастріал. Моторошнувато. Як у зоні відчуження. Далі полем до об"їзної.

Потім у сторону кар"єру. Ані душі. Лише крапель, повислих у повітрі, стає більше.

За кар"єром видніється гарна польова дорога. Манила вона трохи.
Але за 2 секунди і 10 метрів їзди під кутом 30 градусів (колеса не порозумілися із товстим шаром болота і не знайшли опертя та пітримки) приходить думка, що тре звернути.


Повертаю. Але не назад, а праворуч. На гарну польову дорогу, де земляний покрив виглядає щільнішим.
Через пару десятків метрів їзди на заваді руху стає шар чорнозему між скатами і болотниками. Зупиняюся. Звідти видніється спресована чорна смужечка вологої землі.

Беру патичка. Колупаю його звідти. Не дуже. Якраз попереду спуск. Думаю розженуся та й розтрушу те болото. Перекидаю ланцюг на найбільшу зірку.
Передній перемикач весь заліплений болотом але перемикається. Зі скрипом і відстрибуючими на всі боки кавалками болота їду вниз. Там знов спиняюся.
Виколупую ще болото патичком.


Починає падати мокрий сніг. Тре завкруглятися. Додому. Полями виїхав коло гаїв Шевченківських. Пару км і вже вдома.
Обріяний Збараж нині не трапився. Але тішуся, що й так покатався. Адже вже пару тижнів не сідав на велосипед. Приємне відчуття тонусу у тілі.
Дякую всім за покотеньку і за увагу (на велокомпі 23.5 км за 1 год і 25 хв їзди).


А тепер іду мити ровера

P.S. Решта знимок тут: https://picasaweb.google.com/118001978717261725765/10122011_Pokatushka

Коли тре закрити велосезон, то виїжджали і в мороз. За бортом було -5 і туман...

Після цієї грудневої поїздки мій велокомп"ютер показував 1306 км.
Стільки я намотав на протязі 2006 року. До цього я не їздив так багато.
До цього мій велосезон тривав лише кілька літніх місяців.

А тут виявилося, що можна їздити як завгодно багато і довго.
Лиш би було бажання і час. Цих дві достатньо-необхідних умови для процвітання будь-якого діла чи починання.

Фактично то уже була зима. Снігу не було, а морозець уже був. Плюс хотілося втнути щось вар"яцьке. Поїхали у Збараж.

Їзда в таку погоду дозволяє пограти у цікаву гру - "Вгадай, що вдягнути". Ну так щоб не було ні загаряче, ні зазимно.
Ще можна поковзати по льоду на двох колесах. Як варіант впасти при цьому і набити ґулю. Або впасти самому і зачепити ще двох, щоб і вони впали.
Ще можна попрактикуватися із розпалюванням вогнища. Бо воно не дуже хоче горіти, коли все вогке і вкрите інеєм.
Та, одним словом, багато ще всього можна. Лиш би хотілося...









Решта знимок із поїздки-маршу відморозків:

https://picasaweb.google.com/118001978717261725765/12032006PokatushkaOTmorz

Як у наше веложиття прийшли помічні електрички













Решта згодом...