ну на фірі колесо вісімок ніколи не дає, тут, певно, так само - тріскає но не восьмерить - бо шпиці (якшо їх так можна назвати) і обід - одне ціле.

В українській мові досить багато слів, які дозволяють красномовно висловитися.

Боюся, бідна індуська душа ще не достатньо очистила свою карму, щоб зрозуміти суто українські "грім тебе забирай" або "трясця твоїй матері". А російські фразеологізми тюркського походження - в самий раз - майже санскрит получиться )))

вот скажи, сонечко, шо то воно таке є - "шпиця" ???
особисто я знаю російске слово "спица", українське "шприха" ))) і англійске "spoke"

невже так важко поважати свою мову?

Є слово спиця в солов"їній мові - моя покійна бабця, мені шкарпети точно не шприхами вязала

Вот, натрапив на статейку. Спочатку довбав ангельську версію, а потім, дурбецл, угледів шо існує москальський переклад http://caravan.hobby.ru/materiel/wheelbuild-ru.html

пра тут автор пропонує шприхувати колесо по группно, а не всі шприхи зразу

Останній теплий період в цьому році сподвиг мя на покатушку в залізці. Скажу зразу - не доїхав, хоча мету своєї подорожі уже бачив - лишалося кілометрів сім десь.
Стартував 11.30 - коло подолян. Маршрут (окреме спасибі корпорації гугол - за а ндройд і гугл-мепс  ) мій проходив полями - їхати на Мтб трасою - себе не любити. Отож я вирушив через В. Глибочок. Тут мене спіткала перша пригода: в районі їх карьєру спускався по моцному такому схилу, і в один прекрасний момент помітив шо переднє колес спускає. Дякувати бозі, мав запаску. При зніманні старої камери виявилося, що стара латка (камера вже латана була) тупо прикипіла до покришки, і її тупо відідрало від камери - напевно коли гальмував. Далі - Г. Івачів, в Малашівцях влаштував и в місцевому чепку обід - пляшка пива з двома снікерсами.
Далі настав хорор, при підїзді до кобзарівки я вхопив скляну скалку, тим же багатостраждальним переднім колесом, і тут же я си нагадав, що не поклав ремкомплект собі до гідри. Но мета була близько, вирішив продовжити путь. Одначе поки добрався до городища, колесо вовсю спускало - качав через кожні 2 км. Спинявся коло кожного магазину, але ніде не було ні латок, ні навіть гумового клею, я вже був готовий пустити одну із пробитих камер на латки. Вирішив через Вертілки пробиватися до траси, було шкода, бо вже було видко залізці -через поле. В Мшанці закупив омріяні латки, і обігнавши стадо голодних корів, котрі мене Ледь не зїли, на місцевому пасовищі взявся за ремонт. Ну а далі - по трасі, через білу - додому, на дружбі я був рівно в 17.00.
До речі, в Мшанці чувак один помагав мені ремонтуватися. Тьозка, не знаю чи ти шприхаль - но спасибі за співпрацю!

Отож із запланованих 90-та км,за межами тернополя, подолав тільки 70. Опісля, правда, повозившись ще по місту, (і узрівши на на бережній Стечкіна, обвішаного покришками)довів денний кілометраж до 97,5 км. Була велика спокуса зробити ще десь кружочок дворами - до круглого рахунку, але я її поборов.
Наука: нефіг на дорожніх покришках пертися в поля, і, нефіг забувати латки з клеєм :-)
Ну і іще невеличкий урок з глибочанського карєру - брехня що дорожні півсліки дорогу не тримають. Управління шкутильгає тільки через слабше зчеплення з поверхнею, але це компенсується розважливістю і обережністю їздока.

 Ямахопоклонники  Святого Шатуна 

тре му шось подарувати - хоча б то й же шильдик, зі логотипом шприхи