Перегляд Повідомлень
16
Звіти / Вело-Карпати: день довжиною в тиждень.
« : 20.06.2011, 00:17:47 »
Ідея покотеньки виникла стихійно і дуже несподівано. Ми з Дрімом думали, шо давно ніде далі не їздили і було б непогано кудись поїхати, покататись. Буквально одразу народилась ідея з»їздити в Карпати. За день до поїздки намовили Бхагавана, котрий їхав в поїзді і, кліпаючи здивовано очима, намагався зрозуміти куди ми його везем і шо там будем робити.
Завдяки мегакрутому проекту «Велокраїна» в Карпатах з»явилось багато розмічених вело маршрутів різної складності і довжини – з картами, мітками і т.д. – до кольОру, до вибОру. І ще вони піписали угоди з різними садибами і готельчиками, поробивши їх велоготелями – з ремонтними майстернями і прокатами. В прокаті в Ворохті, до речі, ровери класу Трек 4300, 3900, Келліси і Спешелайзеди. Отаке.
Точкою збору ми вибрали Ворохту і щоб не тягати палатки і спальники – поселились в готелі. Готелів там море і дешеві як борщ. МИ жили в двокімнатному номері з санвузлом і дуже пристойним інтер»єром за 50 грн з особи.
Не довго думаючи і тримаючи за плечима шприхальський гонор ми замахнулись на найскладніший, «чорний» маршрут «Кульний»
http://bikeland.com.ua/vellomap_info.php?id=27&type=route&
А, ще цікава інфа – одразу на жд вокзалі у Ворохті стоїть великий інформаційний щит «Велокраїни» з картою і розміченими на ній маршрутами всіма. Просто мегакльово.
Отже, з наплічників викинуте все зайве, вода в пляшки залита, всі шнурівки зав»язані і застібки застібнуті. Поїхали!
Потроху виїжджаєм з Ворохти, в напрямку села Вороненко, дорога рівна, навкруги сосни, залізничний міст з красивими віадуками (чи акведуками))), легенький підйом. Дорога поступово з польової стає кам»янисто-гірською, потім глиняною стежкою. Виїжджаємо за межу населених пунктів і ось вони – Карпати! З краєвидами, димкою, смішними і щирими гуцулами, суницею, гарними полянами. Повні сил і натхненні баченим і нюханим ми майже кожних стометрів стаємо, лазим навколо і фотографуємось. Пеньки, коні, ромашки, гірські пейзажі – все як намальоване. Відчуваєш себе частиною відкритки «Привіт з Карпат».
Їхати легко, часто на соснах мітки траси з «чорним» велосипедистом. Потеревенивши з старим гуцулом, порозглядавши околиці з його кльового офіцерського бінокля потроху залазим в гори. Підйом стає крутий, злазим з роверів і премо в гору, пхаючи двохколісних поперед себе.
Одразу скажу – що ДУЖЕ велику частину маршруту ми ровери пхали збоку – круті підйоми по таких стежках, шо їх інколи навіть не б уло видно, якщо і були спуски – то вони були або по дуже кам»янистій дорозі, що аж душу витрясало, або по лісі з буреломами – кожних 15 метрів черех стежку лежала завалена сосна. Але ті участки, що дозволяли хоч якось, але їхати – вони на всі сто відсотків давали зрозуміти чого наш велосипед називається гірський) то було мега!
Ми відчули, побачили і пережили цілу купу шикарних краєвидів, полонини з вівцями і коровами, пастухів-сопілкарів, джерело на вершині гори з хитрою системою очистки і акумуляції води в стовбурах дерев, панораму гірського хребта з всіма найбільшими горами – Говерла, Петрос, Синяк, Хом»як і т.д., безліч підйомів і спусків, запах гір і смак щастя). Чесно, для мене то була найшикарніша і найбільша по враженнях і отриманих емоціях поїздка. Для хлопців, думаю, також десь недалеко від того).
Помучились як дурні, на хребті вже ледь ноги волочили. Були моменти, коли просто лягали на полонині відпочити і відключались на пару хвилин)
З 50 км маршруту на перші 15 ми потратили 5 (sic!) годин!!!!! Уявляєте?))) Зато потім був швидкісний спук-збіг з гори, і довга траса до Ворохти, за 2 години яких ми добрали решту кілометрів. Ага, ще цікавий нюанс - на карті і описі маршруту пише, шо загальна відстань – 52 км. А на наших одометрах було біля 40. Виходить, шо близько 10 км ми ровери просто пронесли в руках, що колесо не крутилось і, відповідно, не працював одометр)))))) отакі Сізіфи)))
Вернулись в готель потомлені як з війни і голодні мов вовки. Вечеря, душ, чаювання і СПААААААААТИИИИИИИИ!
П.с. фото будуть завтра. Поки шо одне, для затравки)
Завдяки мегакрутому проекту «Велокраїна» в Карпатах з»явилось багато розмічених вело маршрутів різної складності і довжини – з картами, мітками і т.д. – до кольОру, до вибОру. І ще вони піписали угоди з різними садибами і готельчиками, поробивши їх велоготелями – з ремонтними майстернями і прокатами. В прокаті в Ворохті, до речі, ровери класу Трек 4300, 3900, Келліси і Спешелайзеди. Отаке.
Точкою збору ми вибрали Ворохту і щоб не тягати палатки і спальники – поселились в готелі. Готелів там море і дешеві як борщ. МИ жили в двокімнатному номері з санвузлом і дуже пристойним інтер»єром за 50 грн з особи.
Не довго думаючи і тримаючи за плечима шприхальський гонор ми замахнулись на найскладніший, «чорний» маршрут «Кульний»
http://bikeland.com.ua/vellomap_info.php?id=27&type=route&
А, ще цікава інфа – одразу на жд вокзалі у Ворохті стоїть великий інформаційний щит «Велокраїни» з картою і розміченими на ній маршрутами всіма. Просто мегакльово.
Отже, з наплічників викинуте все зайве, вода в пляшки залита, всі шнурівки зав»язані і застібки застібнуті. Поїхали!
Потроху виїжджаєм з Ворохти, в напрямку села Вороненко, дорога рівна, навкруги сосни, залізничний міст з красивими віадуками (чи акведуками))), легенький підйом. Дорога поступово з польової стає кам»янисто-гірською, потім глиняною стежкою. Виїжджаємо за межу населених пунктів і ось вони – Карпати! З краєвидами, димкою, смішними і щирими гуцулами, суницею, гарними полянами. Повні сил і натхненні баченим і нюханим ми майже кожних стометрів стаємо, лазим навколо і фотографуємось. Пеньки, коні, ромашки, гірські пейзажі – все як намальоване. Відчуваєш себе частиною відкритки «Привіт з Карпат».
Їхати легко, часто на соснах мітки траси з «чорним» велосипедистом. Потеревенивши з старим гуцулом, порозглядавши околиці з його кльового офіцерського бінокля потроху залазим в гори. Підйом стає крутий, злазим з роверів і премо в гору, пхаючи двохколісних поперед себе.
Одразу скажу – що ДУЖЕ велику частину маршруту ми ровери пхали збоку – круті підйоми по таких стежках, шо їх інколи навіть не б уло видно, якщо і були спуски – то вони були або по дуже кам»янистій дорозі, що аж душу витрясало, або по лісі з буреломами – кожних 15 метрів черех стежку лежала завалена сосна. Але ті участки, що дозволяли хоч якось, але їхати – вони на всі сто відсотків давали зрозуміти чого наш велосипед називається гірський) то було мега!
Ми відчули, побачили і пережили цілу купу шикарних краєвидів, полонини з вівцями і коровами, пастухів-сопілкарів, джерело на вершині гори з хитрою системою очистки і акумуляції води в стовбурах дерев, панораму гірського хребта з всіма найбільшими горами – Говерла, Петрос, Синяк, Хом»як і т.д., безліч підйомів і спусків, запах гір і смак щастя). Чесно, для мене то була найшикарніша і найбільша по враженнях і отриманих емоціях поїздка. Для хлопців, думаю, також десь недалеко від того).
Помучились як дурні, на хребті вже ледь ноги волочили. Були моменти, коли просто лягали на полонині відпочити і відключались на пару хвилин)
З 50 км маршруту на перші 15 ми потратили 5 (sic!) годин!!!!! Уявляєте?))) Зато потім був швидкісний спук-збіг з гори, і довга траса до Ворохти, за 2 години яких ми добрали решту кілометрів. Ага, ще цікавий нюанс - на карті і описі маршруту пише, шо загальна відстань – 52 км. А на наших одометрах було біля 40. Виходить, шо близько 10 км ми ровери просто пронесли в руках, що колесо не крутилось і, відповідно, не працював одометр)))))) отакі Сізіфи)))
Вернулись в готель потомлені як з війни і голодні мов вовки. Вечеря, душ, чаювання і СПААААААААТИИИИИИИИ!
П.с. фото будуть завтра. Поки шо одне, для затравки)
