класний парк нормальні траси, а вам на червому тре було)))))

п.с  сор вони вже поміняли з попереднім роком, це вже синя але траса там сама, проста і швидкісна початок її  з лівої сторони в куті

нічого не зрозуміла у вашому посланні крім того що класний парк і нормальні траси...

---

Дописано : 29.06.2011, 21:28:18

---

а як там з цінами?

60 грн - 10 підйомів
100 грн - 20
без велосипеда - точно не знаю, здається 30 грн за 1 підйом

а на все інше не питали, тільки кави випили на горі)))

Поїздка у Байк-парк Буковель у рамках п'ятиденної подорожі Карпатами була для нашої велокомпанії дуже очікуваною!
Олег, Валера та Паша – лижники зі стажем, які неодноразово бували в цій місцевості взимку. Олег кілька років тому навіть спостерігав за будівництвом велотрас та розмовляв з будівельниками! Більше того – я теж непогано підготувалась – ретельно вивчила сайт - http://bukovelbikepark.com/, обрала собі для початку трасу середньої складності (синя), також ми знали розклад роботи парку та навіть вартість квитка на підйомник.



День для відвідування ми обрали не випадково – вирішили, що у вихідні буде багато людей, тому і поїхали в п’ятницю. Їхати було важко – всього лише 17 км асфальтом з Татаріва, але по спеці, по такій розбитій дорозі та ще й постійно в гору! А Олег був ще й у важкому захисті…



Згідно розкладу, з 13 червня байк-парк повинен був працювати кожного дня з 9 до 17.
Хочу звернути вашу увагу, що я вивчала російську версію сайту парку (це дуже важливо!)
В розділі Ціни написано -  ГРАФИК РАБОТЫ ВЕЛОПАРКА (трасса №2). Що означає траса №2 ми не зрозуміли, адже траси розділялись по кольорах, а не по номерах - http://bukovelbikepark.com/content/view/1/5/lang,russian/

Заїхавши до парку, ми попрямували до кас (хлопці ж тут не вперше, тому все знали). І от з цього моменту і починається  найцікавіше…

Ще здалеку ми помітили непрацюючий підйомник, в касі це підтвердили та порекомендували звернутись за роз’ясненям на рецепшен. Тут нам відповіли, що потрібний нам підйомник вмикають тільки по вихідних днях! Спочатку ми навіть розгубились, адже ми не зможемо тоді піднятись і відповідно покататись! Адміністратор запропонував приїхати наступного дня, а на наше прохання покликати керівництво, сказав, що керівники знаходяться в Івано-Франковську і ми можемо дзвонити їм туди… Навряд би цей дзвінок нам допоміг, тому ми повернулись на підйомник та розпитали його працівників. Тут підтвердили, що дійсно, підйомник №2 завтра запрацює!

Доки Олег з Валерою розмовляли з персоналом, ми з Пашею вирішили згадати дитинство та покататись на гойдалці  Каюсь, табличку з написом, що майданчик тільки для дітей, ми не помітили… Охоронець з нами не церемонився, а досить грубо запитав: «Читати вмієте?» Ми вибачились та пересіли на лавочку.

Остаточно вирішивши приїхати в парк наступного дня, ми почали пробиратись до виходу. Відмічу, що місця тут мало навіть для пішоходів, а байкерам взагалі не розвернутись. Олег заїхавши переднім колесом на газон, наткнувся на того ж охоронця, який погрожував проколоти колеса! Скажу відверто, така поведінка обслуговуючого персоналу шокувала нас!

Ми все ж таки виїхали з парку по новій трасі, довжина якої 8 км. Дорога класна, але важкувата для велосипедистів – дуже багато затяжних підйомів… Поступово, зупиняючись на відпочинок та фотосесії ми їх подолали!



І от ранок суботи і нові пригоди! Будучи вже трошки розумнішими, ми поїхали у Буковель машинами. Залишили їх на парковці, зібрали ровери і купили квитки! Тут ми познайомились з молодим хлопцем, теж велосипедистом, який працював на будівництві велотрас. Він розказав дуже багато цікавостей – як будувались ці маршрути, які вони по складності, сказав, що траса працює тільки одна (у цьому місті ми окам’яніли ) і що вона не дуже складна, якщо ми хоч трохи катаємо крос-кантрі. Нам це зовсім не сподобалось, адже як я говорила раніше, ми розраховували на чотири траси різної складності! Виявилось, що ще три траси є, але на них треба підійматись іншим підйомником, який дуже дорогий, тому він і не працює! От якби було нас сьогодні не 4, а 400 – тоді б його запустили!

А згодом почались нові сюрпризи… Для мене піднятись на підйомнику – все одно що летіти літаком  - мене треба було вмовити та запхнути туди… Але одне сидіння розраховано тільки на один велосипед, я починала розуміти, що одна я ніколи туди не полізу. Хлопці попросили зупинити підйомник, тим більше, що чіпляти вел з першого разу було дуже складно – треба було його поставити вертикально, підняти, та повісити за переднє колесо на крючок. Але працівники нас згадали і вирішили помститися – «Ви вчора дістали нас зі своїми запитаннями, а сьогодні наша черга» - відповіли вони на наше прохання!
Олег та Паша вже поїхали, підходила черга Валери… Працівник на підйомнику зрозумів все ж таки мій стан і запропонував сісти з Валерою, а він повісить мій велосипед на наступне крісло!



Так він і зробив, за що йому велика подяка! Зверху теж не так легко було зняти велосипеди, а ще у мене та у Паші вони сильно пордяпались Тут вже ми швидко знайшли початок траси та поїхали донизу.



Ні, не так – хлопці поїхали, а я пройшла всю трасу пішки за 25 хвилин! І хоч я не спортсменка, але ж і  катаюсь не перший рік, я швидко зрозуміла, що ця траса розрахована на досвідчених райдерів DownHill-у, а не на любителів крос-кантрійного катання, як нам було сказано... Але як виявилось, хлопці хоч і проїхали цим маршрутом, були зовсім не в захваті. Дуже вузька траса з купою коренів, дропів та чомусь розмита (хоча поряд було взагалі сухо!)



У кожного з нас був квиток на 10 підйомів, але їхати ще раз цією ж трасою нікому вже не хотілось… Ми знову піднялись наверх та вирушили якоюсь з лижних трас, по більш-менш нормальній ґрунтовій дорозі! В самому низу ми поїхали повз будинки та знову нас зупинила охорона з питанням чому ми їздимо по траві та по бруківці! Цікаво, а що ж це за байк-парк, в якому можна проїхатись лише однією, доволі складною трасою? Хіба для цього будувався парк, робилась реклама та навіть велопрокат? Цього разу нам пощастило  - тут ми знову зустріли вже знайомого нам байкера-працівника, який подзвонив своєму керівнику, після чого передав слухавку охоронцю – і нас, нарешті, відпустили!

Пригоди наші майже закінчились, не враховуючи ледь не погоні за нами охоронців, коли ми начебто поїхали пішохідною зоною (хоча у попередній наш приїзд саме охорона і направила нас саме туди…)

А тепер повернемось до сайту http://bukovelbikepark.com/ та спробуємо розібратись…
Вже приїхавши додому, я звернула увагу, що сайт існує трьома мовами. Я читала російську версію, де в розділі маршрути було описано 4 працюючі траси, на які ми і розраховували - http://bukovelbikepark.com/content/view/1/5/lang,russian/
В українській версії маршрутів вже три і того, яким ми їхали – взагалі немає - http://bukovelbikepark.com/content/view/1/5/lang,ukrainian/! В цій же версії розклад роботи розписан ще на 2009 рік - http://bukovelbikepark.com/content/view/41/37/lang,ukrainian/! Ну дуже корисна інформація!!!

Сказати, що нам не сподобався парк, мабуть, не можна, а от назвати його байк-парком язик не повертається! За ці два дні наша четвірка справила справжній фурор та прорекламувала парк тільки своєю присутністю! Нас постійно фотографували, питали в яку ціну велосипеди напрокат, а почувши, що вели наші власні, люди дуже дивувались!



Не впевнена, що після моєї розповіді хтось захоче поїхати в цей парк… Можливо, як лижний курорт – це круто, а з байк-парком не склалось… Але якщо згодом щось зміниться, обов’язково повернусь туди ще раз!