у нд була моя перша поїздка на ровері за Тернопіль і вперше побувала в Петриках)) роверист я поганий безспору.
дякую Віт за міняння ровериком. на твоїм справді легше мені було. А Орг вибрав найкращий шлях до Петриків і назад. незабутньо все пройшло - кожну калюжу пригадую))
кросівки відстірала, тепер на батареї сушаться, в Стєчкіна кльовий чай і вопше компанія була приємна. я ше хочу покататись

Далі було те, що мені дуже сподобалось. Ми їхали дорогою на якій кожні 15 ~ 20 метрів була калабаня завширшки на всю дорогу, а обочина - місиво з глини та болота.
  Кожен їхав по свому, я - по тихенько, міряючи глибину та насолоджуючись процесом, Олеся - занадто потихенько, що іноді спричиняло повну зупинку посеред калабані. А Стечкин! то взагалі, набирав швидкість, ніби перед ним була стіна яку тре проламати. Все це звеселяло та ще більше підіймало настрій.
 Такі цікаві моменти минають дуже швидко, і ось ми біля ставка.
 Погода просто неймовірна, повітря чисте й свіже, хочеться дихати повільно, глибоко.
 Далі були теревені про всяке різне, віденський чайок від Стечкина, смачний пляцок від Олі - сестри Івана

мені запамяталось як Стєчкін рушив і за пару метрів якогось лихого в ті будяки звалився. лежав там і реготав . більше ніхто не падав. я в калюжу хіба зіскочила. Орга з Іваном рідко було видно, їхала в основному з Віт і Стєчкіним, назад теж разом вертались, вони і бачили, як я в парку на якусь жіночку намагалась наїхати

доречі Іван, наскільки я зрозумів, вчиться на спеціаліста по тріщинах в металі , якось так.

він аспірант уже