Організація кульгала на дві ноги

Хі, привіт усім. Півгодинки тому приїхав.
Поїздка таки не наламалася.

Виїхав із хати о 9:40.
На площі почекав від 10:00 до 10:10.

Постояв. Покружляв. Повдивлявся. Помітив лише себе і свій велосипед. Пару перехожих, двійко міліціянтів.
У повітрі зависало багато дрібних краплин...

За тим сів на велосипед і подався у сторону колишнього комбайнового заводу. Коло "Епіцентру" здибав товариша Andy. Перекинулися парою слів і я почухав далі.
Промзона. Сіро. Нема людей. Пару автомобілів. Їдуть дуже повільно. Малюють звивисті візерунки по дорозі - минають усі рясні ямки.


Обганяю їх і їду далі. Я сам. Навколо сірий індастріал. Моторошнувато. Як у зоні відчуження. Далі полем до об"їзної.

Потім у сторону кар"єру. Ані душі. Лише крапель, повислих у повітрі, стає більше.

За кар"єром видніється гарна польова дорога. Манила вона трохи.
Але за 2 секунди і 10 метрів їзди під кутом 30 градусів (колеса не порозумілися із товстим шаром болота і не знайшли опертя та пітримки) приходить думка, що тре звернути.


Повертаю. Але не назад, а праворуч. На гарну польову дорогу, де земляний покрив виглядає щільнішим.
Через пару десятків метрів їзди на заваді руху стає шар чорнозему між скатами і болотниками. Зупиняюся. Звідти видніється спресована чорна смужечка вологої землі.

Беру патичка. Колупаю його звідти. Не дуже. Якраз попереду спуск. Думаю розженуся та й розтрушу те болото. Перекидаю ланцюг на найбільшу зірку.
Передній перемикач весь заліплений болотом але перемикається. Зі скрипом і відстрибуючими на всі боки кавалками болота їду вниз. Там знов спиняюся.
Виколупую ще болото патичком.


Починає падати мокрий сніг. Тре завкруглятися. Додому. Полями виїхав коло гаїв Шевченківських. Пару км і вже вдома.
Обріяний Збараж нині не трапився. Але тішуся, що й так покатався. Адже вже пару тижнів не сідав на велосипед. Приємне відчуття тонусу у тілі.
Дякую всім за покотеньку і за увагу (на велокомпі 23.5 км за 1 год і 25 хв їзди).


А тепер іду мити ровера

P.S. Решта знимок тут: https://picasaweb.google.com/118001978717261725765/10122011_Pokatushka

Неділя - без проблем. Тіки мені на 13:00 на хрестини і мене не буде.
Та й не факт, що та сонячна погода із неділі знов не відсунеться на понеділок.
Бо ще день тому це сонце, яке обіцяють на неділю було прогнозоване для суботи.

Все скидається на якусь іронію долі.

Коли в нас ще була головна сторінка і час від часу подавала ознаки життя у вигляді публікацій про Шприху, то тоді цим мало хто цікавився. Публікований матеріал ще й часто породжував дискусії. Це можна пояснювати як давністю подій, які описувалися, так і авторською однобокістю подачі. Оскільки ніхто бути хранителем шприх не брався, то цим скористався знову ж я. Відповідно все подавалося присмаченим саме моїм баченням. І я чесно старався бути максимально точним і об"єктивним.

Ось наведу кавалок із статті "Становлення Шприхи" із нашої головної (бо поки-що матеріал є офлайновим), який висвітлює питання поставлені Ruslan 75 і доповнює те, що вже встиг до мене написати товариш Bhagavan :


"Народження власне Шприхи

З початком 2007 року нудьгуючі велосипедисти своє натхнення скерували у напрямку створення єдиної спільноти. Зокрема відбулися такі акції:

•   14.01.2007 – колективне усвідомлення потреби у сайті і спроби визначитися із назвою сайту та затвердити її голосуванням;
•   18.02.2007 – обговорення структури сайту і базових концепцій дизайну;
•   25.02.2007 – «корпоративний» шашлик;
•   11.03.2007  – обговорення планів на рік, спілкування у неформальній обстановці, очікування тепла.

Варто зазначити, що все ішло відносно добре, до моменту коли довелося вибрати назву. Голосування із його кількома турами провалилося, а його організатор, Tiger, втратив терпець і вмив руки. Щодо мене, то я можу тішитися, бо якось само собою, тишком-нишком, мій варіант назви сайту, підкрався непомітно до інших кандидатів і обіграв їх у шахи.

Просто сталося так, що Bhagavan в якості робочої назви прописав Шприху, а вона вкоренилася і від того часу так і залишилася. Крім того форум сайту почав називатися шприхатим, а ми відповідно шприхалями. Так що у березні 2007 року ми вже точно були Шприхою. А мені на пам’ять залишилася лейба від чайного пакетика від 14.01.2007 , на якому серед інших варіантів красується shpryha.te.ua.
Щоправда серцем сайту став форум, де й киплять усі наші велосипедні пристрасті, а головна сторінка – то наша візитівка і місце для художніх вправлянь."

Вже згадана лейба від чайного пакетика, яка у мене збереглася. Зараз покоїться у рамочці:



Писалося на лейбі, бо не було паперу у кнайпі, де ми пили чай, а ручка і бажання генерувати домени - були.
Думалося про щось пов"язане із велосипедом. Щось, щоби мало галицький колорит і вже не було розтиражоване у неті.
Були і інші варіанти, там на паперчику гляньте.

Над етимологією слова "шприха" не задумувався ні тоді, ні тепер. Бо так звично у нас на селі називали і називають спиці у роверовому колесі.

Звичайно. Чекайте анонсу!

Вогонь ми палили ще чуть раніше, просто тоді мало людей їздило і знало.
Просто була осінь, бувало мокро і відповідно зимно. Грілися, перекусували, сиділи, травили байки.

Найбільш махровим цвітом такі посиденьки забуяли після поїздки у Баворів на ковбаски.
Та й так повелося.

Коли тре закрити велосезон, то виїжджали і в мороз. За бортом було -5 і туман...

Після цієї грудневої поїздки мій велокомп"ютер показував 1306 км.
Стільки я намотав на протязі 2006 року. До цього я не їздив так багато.
До цього мій велосезон тривав лише кілька літніх місяців.

А тут виявилося, що можна їздити як завгодно багато і довго.
Лиш би було бажання і час. Цих дві достатньо-необхідних умови для процвітання будь-якого діла чи починання.

Фактично то уже була зима. Снігу не було, а морозець уже був. Плюс хотілося втнути щось вар"яцьке. Поїхали у Збараж.

Їзда в таку погоду дозволяє пограти у цікаву гру - "Вгадай, що вдягнути". Ну так щоб не було ні загаряче, ні зазимно.
Ще можна поковзати по льоду на двох колесах. Як варіант впасти при цьому і набити ґулю. Або впасти самому і зачепити ще двох, щоб і вони впали.
Ще можна попрактикуватися із розпалюванням вогнища. Бо воно не дуже хоче горіти, коли все вогке і вкрите інеєм.
Та, одним словом, багато ще всього можна. Лиш би хотілося...









Решта знимок із поїздки-маршу відморозків:

https://picasaweb.google.com/118001978717261725765/12032006PokatushkaOTmorz

Як у наше веложиття прийшли помічні електрички













Решта згодом...