Привіт усім шприхалям та шприхалькам: колишнім, теперішнім і прийдешнім.
Адміністрація Шприхи вітає усіх із Новим Роком та Різдвяними святами, що наближаються.

Бажаємо здоров"я і не забувати про чудовий вид транспорту - велосипед.

А ще маємо надію, що ви скучили за знайомими шприхатими обличчями і запрошуємо усіх бажаючих на Шприхатий Шашлик, 13-й по рахунку.
Деталі будуть повідомлені згодом. А зараз просто готуйтеся і пропалюйте нейрони

Привіт, шприхалі та шприхальки.

Поки не ще не лягли спати із планами на завтра.
Пропоную з"їздити у Збараж на ромашки. Є імовірність, що якраз буде пік цвітіння.




А як, навіть, і ні, то всерівно буде нагода покрутити педалі у матрасній покатушці разом.
Якихось 20 км в один бік.

Збір на площі коло яєць: 10:00, субота 10 червня 2017 року.

Привіт шприхалі та шприхальки!

Щоб ланцюг добре крутився - треба його змастити.
Щоб велосезон добре почався - треба його відкрити.

Настав час усім нам знов зустрітися.
Можна і треба приходити ногами або їхати на колесах.

Час і місце не міняються.

17 січня о 11:00 Дендропарк (навпроти зупинки "магазин Карпати")

Також буде проводитися збір коштів на хостинг 2016.

Попри пізній анонс та слабку розкрутку у медіа, покотенька до Підкаменя таки відбулася (анонс отут).

На моєму одометрі за підсумками намотано 124,93 км
Середня швидкість склала 20,4 км/год
Час у дорозі 6:07:07 год

Через гідну поваги поміркованість ніхто стрімголов не кинувся їхати зі мною. Попахувало сольною поїздкою. Але анонс зроблено, діватися нікуди.
Та й теплих і сонячних днів в осені буває іноді не так уже й багато. Їду. Неспішно збираюся і виїжджаю на місце збору - театральний майдан.

За бортом терпимі умови для покотеньки. Особливо при належному обмундировані.

Моїм великим і приємним здивуванням було побачити ще одного бажаючого шприхаля.



Почекали для годиться до 9:35 і поїхали.

Крім маленьких зупинок попити і пожувати зробили одну довшу, у Залізцях. Серед руїн замку. Адже був обідній час.



Наступна велика зупинка - кінцева. Коло каменя. А перед тим ще набрали води з джерела.













Після перекусу і посиденьок на сонці піднялися ще до монастиря.





Огляд згори дозволяє із впевненістю сказати, що камінь і далі залишається на своєму місці.







На території монастиря наштовхнулися на одного монаха. Трохи поспілкуватися. Виявилося він теж любив у молодості покрутити педалі на добрячі відстані.
Хоч він і мав сильне бажання поговорити іще та ми чемно натякнули, що хочемо до темна повернутися у Тернопіль. На що він навіть подивувався і засумнівався.

Вже як їхали назад, перевірили теорію падаючого бутерброда. Адже всю дорогу з Тернополя до Підкаменя нам у писок дув вітер, що досить таки стримувало наш політ у сідлі.
На зворотньому напрямку, о диво, вітер дув у спину. Ми на його крилах буквально долетіли до Залізців. Там перепочили і пігнали далі.

Отут вже теорія бутерброда підтвердилася сповна. Знову вітер. Мені дедалі більше почало нагадувати про себе ліве коліно. І відчувалися всі звичні наслідки невкатаності.

Бо цього року їздив хіба по місту і його околицях. Не далі 30 км. Хоч і їздив часто та це не допомогло в одній разовій і довгій покотенці.
Наростаючим підсумком давалася чути загальна втома. Навіть руки почали затерпати від шестигодинної вібрації руля. За тим спина озвалася.
Останні 20 км далися важкувато. Мушу визнати, що трохи я переоцінив свої можливості.

Але то таке, втома і болячки з часом пройдуть. І можна буде думати куди би то ще покатати поки осінь тішить теплом.

Більше фото тут: Клац!

Ще наче ніхто не створював теми зі звітуванням. Тому пропоную ділитися враженнями і фотографіями тут.

Моя порція фото:

Спочатку був старт




Реєстрація і очікування








Професіонали теж готуються










Шикування до старту










Поїхали




































Майже приїхали










Приїхали

















Більше фото : Клац!

Запланована покотенька відбулася. Маршрут виконано до кілометра.
Десь так і вийшло 66 км від точки старту і до тієї ж точки фінішу - на площі.

Дякую усім, хто приєднався.

А тепер у цій темі звітуємо, ділимося враженнями, фотографіями, ну і флудимо.

А хто ще не проголосував - бігом на вибори!

Кожного року, у лютому, тихцем минає одна чудернацька подія. Поява у міжмережжі уже звичного Шприхатого форуму. Адже хто уважний, той звернув увагу, що найперший користувач форуму був зареєстрований 13 лютого 2007 року.

А починалося усе в січні 2007 року.

14 січня - збір всіх активних і бажаючих на той час роверистів. Нас було до 10 чоловік. В той день фото не робили, то важко вже згадати поіменно. Крім загальних моментів і продовження усвідомлення потреби у власному сайті, питанням №1 була назва майбутнього велоресурсу. Із цим не все так просто було. Скільки було людей, стільки ж було і ідей із усіх питань.
Серед загалу пропонованих варіантів був і мій - Shpryha.te.ua
Домен мав бути регіональним, бо підкреслювали серед іншого і свою тутешність.

Як показав досвід широка демократія і загальна участь нічого конкретного не дають. То поки не було одностайності купувався хостинг, запускався сайтик. До нього прикручувався модуль форуму і модуль фотогалереї. Джумла якраз то дозволяє.

Помаленьку в якості робочої назви сайту Bhagavan прописав Шприху. На головній сторінці ми були чемні, вправлялися у написанні оповідок на навколовелосипедну тематику. А на форумі ми дуріли.

Перший дизайн сайту був зеленуватий і чомусь із лавочками на фото. Дуже шкодую, що не зберіг прінтскріну. А першу версію форуму ми здається поламали. Потім запрацював другий форум. На нього, як і до того, вхід був із головної сторінки.

18 лютого - зібралися вже вужчим активом.



Обговорювали структуру сайту і його дизайн.


Bhagavan, Zombie


Helga Lemberg, xlibes, Vetal_R

Потім пішли на ковзанку. Тоді озеро шикарно замерзло - без снігу. Було суцільне чисте чорне шкло.






Чотка ковзанка була

Більше фото із 18 лютого 2007 року: Клац

До того часу вже були певні напрацювання. Зокрема у мене збереглося дві версії оформлення сайту, підготовлені товаришем Zombie. Їх певно ніхто і ніколи не бачив.


Робочий варіант №1


Робочий варіант №2

Якщо ви звернули увагу на трикутник у шапці сторінки, то це був наш перший логотип Шприхи. У мене навіть є шкарпетки із таким малюнком.

Але з часом вималювався і на довго закріпився дизайн головної сторінки із Джорджією О’Кіф. Він довго протримався. У нього навіть був російськомовний клон.


Оригінальна версія головної сторінки із Джорджією О'Кіф


Російський клон

Окремо сайт і форум проіснували до 2009 року.


Форум ще за своєю окремою адресою (щось тоді він мені підглючив)

Потім за адресою Shpryha.te.ua прописався форум. А з головною сторінкою були експерименти. Вона з”являлася і зникала. Під час цього були спроби її причесати, переоформити, структурувати. Але врешті, після трьох інкарнацій вона померла. Її ніхто не любив, про неї ніхто вже не знав і нікому стало її наповнювати.


Інкарнація №2 (2009)


Експерименти із головною сторінкою (2010)


Була і така версія сайту в 2010 році

Із самим форумом теж були певні метаморфози. На якийсь момент, коли сайт агонізував, їх пробували схрестити разом. А потім він залився лише форумом але на зміненому двигуні. Ще були зміни логотипу в шапці і спроби прикрутити гуглорекламу. А від 2011 року він вже кардинально не мінявся.


Експерименти із форумом


Ще старий логотип


Логотип вже новий і є рекламні банери

Були спроби збирати якусь статистику:


По Україні


По світу

Кількаденний попередній моніторинг погоди усім показував, що на 6-7 жовтня 2012 року припадають чи не найтепліші дні другого місяця осені. Це також не виключало й того факту, що буде остання тепла (без заморозків) ніч із 6-го на 7-ме число. Все вищесказане разом із бажанням знов побачити найгарніші місця Тернопільської області було нам як карти в руки.  Ми вибралися у дводенку.

Для низького старту згодився дизель Тернопіль-Заліщики, який вивів нас на низьку орбіту коло Товстого. Звідти до Ниркова, через Рожанівку і Солоне, рукою подати.



У Червоногороді я вже бував раніше - теж у жовтневий день, але 2008-року. Правда тоді через поспіх не роздивився зблизька вежі і не побував в костелі. На цей раз цю прогалину було заповнено. Костел вразив своєю монументальністю. Вежі були навдивовижу філігранно збудовані, із внутрішніми міжстінними вигадливими ходами. Треба було мати добрячу просторову уяву для їх проектування.









Після оглядин руїн і фільмування спускаємося з Олегом до водоспаду. Робимо обідній перекус.





Після того через ліс вирушаємо далі. Дорога в деяких місцях виявилася заваленою деревами. Довелося протягувати велосипеди через щільні хащі. Не ясно чи то повалив вітер, чи для утруднення проїзду їх було накидано. Але  продираємося і курсуємо далі.


Перешкоди на дорозі

Оскільки перед тим ми мали гарний серпантиновий спуск до річки коло замку і водоспаду, то тепер нас чекав гарний підйом. В лісі ані шелесне. Сонце досить мляво пробивається крізь гілля, та  пхаючи роверки поперед себе, добряче вгріваємося і потіємо.



Нагорі сідлаємо коней і виїжджаємо з лісу на трасу. Минаємо Шутроминці і польовою дорогою курсуємо на Садки.





Виїжджаємо на ліпшу і рівнішу дорогу, повз Новосілку доїжджаємо до Язлівця. Спиняємося коло руїн замку.





Що можемо оглядаємо і їдемо далі. Сонце невпинно хилиться за горизонт. Треба ще знайти води на вечерю. Тари не було, то купили 4л негазованої.

Шукаємо стежку до лісу. Минулого разу я їхав/йшов нею на потемки, тому не знаю точно де вона. Трохи поблукали і місцеві вказали куди треба звернути. Коло старого костелу.
Поки блукали вже смеркало. В мене трісла гумка однієї із стяжок, трясло на каменюках і, як виявилося вже зранку, десь тоді і загубилася торбина із курткою і штанами, які були про запас.

За ліском розкладаємо палатку. Вже натемно шукаємо дрова. Гілля сухе, аж дзвенить, коли ламаються тонкі галузки. Багаття розпалюється миттєво. Варимо вже традиційну гречку, яку заїдаємо свининою і маринованими помідорами. П"ємо каву. Складаємо всі пожитки і готуємося до сну. Але ж зорі. Вони тої ночі були такі ясні і рясні, що ми з Олегом мусили на них надивитися, повражатися і вже аж тоді піти спати. Потеревенили лежачи у спальниках, поки сон нас не огорнув.

Підйом о 7:00.







Вогонь розпалили лише щоб напитися кави. Гречку вчорашню недоїджену розігріваємо і талуємо до решти. Пакуємося. І тут видно, що пропали куртка і штани. Пішов пошукати. Та марно. Їдемо далі. На годинниках десята ранку.

Вирулюємо лісом на потрібну дорогу. Знов крутий спуск до річки Стрипи.





Де можна ще їдемо. Далі ведемо велосипеди. Ось вже спустилися, минаємо хащі і наближаємося до підвісного містка, який мав би там бути, бо у 2008-му році він ще був. Та його нема. Кидаємо велосипеди на березі і розходимося в різні боки шукати броду.

Я пішов направо. Знайшов переїзд через річку. Там було нагорнуто каміння і виглядало мілкіше ніж в інших місцях. Та всерівно велосипедом не здолати. Повертаюся.

Олег пішов ліворуч і знайшов кладку через річечку Вільховець, яка поруч впадала у Стрипу. То був тонкий дубок, який впав через річку і оперся на кавалок ще гнилішого але грубшого дерева.


Перший місток

Переносимо успішно велосипеди і далі по течії шукаємо переправи вже через Стрипу. Таки знаходиться вже ширша кладка із заваленого дерева і нагромаджених патиків, збитих докупи. Фільмуємо місток і переходимо його.


Другий місток

Скоренько їдемо до Русилівських водоспадів, бо переправа забрала більше часу ніж планувалося. Тут знов крутий підйом уверх проти течії річки.





Коли, пхаючи ровери, порівнялися із найвищим водоспадом, то кинули коней і полізли вниз до води, пофільмувати ту красу. Спуск був крутий. Заодно коліном зачепив каменюку. Боляче стало але швидко переключився на фотографування. Відчутно там посиділи. Але треба вже лізти нагору.







Підйом завершується і ми коло села Русилова.



Поповнюємо запаси води коло каплиці і польовою дорогою їдемо далі. Виїжджаємо на трасу і тиснемо на педалі енергійніше. Ми вже на фінішній прямій. Минаємо Бучач. Ще 30 км і вже Чортків.





Ще залишається трохи часу до потяга щоб перекусити. 18:23 - дизель Чортків-Тернопіль вирушає.

Статистика:

Дистанція: 115,17 км
Середня шв.: 14,5 км/год
Час: 7:57:08 год

Маршрут : http://www.gpsies.com/map.do?fileId=ekqrrrktfdccvkps
Фото: Клац!