Хочете розділити нашу радість - тоді вибачайте,  що так багато букв 
 
Команда Непрості з Бескид.lviv ua на чолі з Lubkoм, Buroм і Globetrotteroм могли позмагатися за перше місце в Gorgany Race 2009, якби ...
Зранку повилазили з наметів, сяк-так промили очі, побігли реєструватися, погледіли на мапу з маршрутом і зажурилися. Їхали на матрацну прогулянку літніми Карпатами, а тут нам пропонують добрих 150км незвіданими стежками Ґорґанів ще й з елементами Iron Mаn. Але куди тут дінешся, бандану і шкарпетки в подарунок прийняли, - марш на старт.
Перші кілометри поїхали жваво. Нагадали собі їзду в пелетоні і швиденько всіх обставили. Аж самому сподобалася командна робота. Лише двійка Папірус не далася. Наздоганяє нас операторське авто, фільмують з усіх ракурсів. Мало зіркова хвороба нас не вхопила, але щастя тривало недовго. Незабаром в'їзджаємо в манівці без мостів, переходимо річки вбрід і розуміємо що зблудили. Поки розглядали мапи, нас наздоганяють ті, що потягнулися за нами. Розвертаємося. Дехто йде за нами, дехто йде перевіряти далі.
До першого КП доходимо з командою Скорпікор. І дуже доречі, бо бетонна плита, на фоні якої маємо сфотографуватися лежить долілиць. Спільними зусиллями піднімаємо її і робимо фотки. Незабаром Скорпікори зупиняються на перекус, а ми йдемо далі. Так ми вириваємося в одноосібні лідери, хоча того не знали, бо думали, що Папірус все ще перед нами.
На перевал Столи вийшли без проблем, а далі вирішуємо скоротити дорогу, йдучи в чоло через хребет Плоска - Довга, а не їхати асфальтом через Буковель, Паляницю, Яблунівський перевал. Думаю, таке рішення було вірне з тактичної точки зору, хоча зусиль під час слизького болотяного підйому на хребет поклали немало. Зате на хребті настав час релаксу. Сіли на обідній перекус, назнимкували квіточок, іншої живності у формі їдучих комах, великої рогатої і безрогої худоби.
З хребта пішли старим кордоном, далі вдало знайшли стежину, яка вивела до потоку Довжана і лісовозної дороги, немов з відомих англійських екстремальних змагань, де учасники борсаються в болоті. Словом, була б свиня, а болото знайдеться. Ця істина ще не раз діставала підтвердження протягом тої безсонної доби.
Щастя нашому не було меж, коли дотеліпалися до перехрестя, з величезним написом на паркані - До витоку Чорна Тиса - 17,7км. Це був якраз КП №3.
Хмари почали затягувати небо, а ми потягнулися до тих витоків Тиси. Кілометрів з 10 від Ясіні небо не витримало нарпруги і луснуло. Все би нічого, але на голови нам полилася холодна вода, яка справно холодила тіло і висмоктувала рештки ентузіазму. Любкові терміново захотілося їсти для врівноваження енергетичного балансу в організмі. Правду кажуть, - поки грубий схудне, то худий вмре. Тому, щоб не тягнути 50-ти кілограмове тіло ми дали йому можливість піджерти, ну і самі скористали при ньому. Без ентузіазму дотягли до КП №4, який символізував вказівник, що до витоків 600м і попленталися далі на перевал Околе. Там сіли піджерати знову, але холод гнав далі в дорогу.
Після перевалу почався повний, як говорить Люпко, піхвець. Земля вже не приймала воду, тому під колесами панували дві стихії: болото і струмки, які справно загрібалися і кропили наші ноги, лиця, спини. Вечоріло. Зігрітися ніяк не вдавалося, бо весь одяг перемок наскрізь. Рятувала тільки дорога, вірніше повна її відсутність. Той напрямок, що колись був вузькоколійкою, а тепер заріс чагарниками і втратив всі мости, грів нас неймовірними зусиллями, які тартилися на його подолання. Потік Гладин, а потім Турбат переходилося вбрід по коліна в воді. Що зверху, що знизу температура води була однакова. Найгірше, коли дощ переставав ставало трохи тепліше, організм починав розслаблятися, цю радість негайно присікала нова порція дощу. І так тривало десь до півночі. За цей час ми наздогнали Білоцерківсько - Долинську двійку з чемпіоном якихось там крутих мультигонок на чолі, які обійшли нас під час чергового перекусу. Найсмішніше те, що вони собі увірували, що саме вони нас наздогнали, бо і ми і вони зблудили. Вони розвертаються першими, але цього разу ніч була прихильнішою до нас. На суддівське КП №5 приходимо 20 хвилин перед ними. Переправляємося через річку по шнурках і просимося в судівський намет погрітися, а чемпіони йдуть на піший етап. Сил у нас більше нема. Ось так дощ, холод і голод забрали в нас І місце.
Зранку прокидаємося, доїдаємо рештки харчів, переконуємося, що більше жодна велокоманда не прийшла до контрольного часу і їдемо на перевал Легіонів. Сильно сказано їдемо. В'язка, липка, з домішками гною, смердюча субстанція не давала можливості ні їхати, ні йти. Повземо, ліземо, човгаємося, слизьґаємося, деремося вгору. Перевал зустрів різким, вологим туманом. Хвилинку зупиняємося для фотки і починаємо спуск до Бистриці. Ще 11,5км. Хоча болота стало маленько менше, але річки набухли від вчорашнього дощу, тому це був скорше кайтерінг, ніж будь-що інше.
Але і це було подолане. Через 118,47км фінішуємо першими серед велокоманд, але через недобір КП опиняємося на прогнозованому ІІ місці. Тут же даємо інтерв'ю каналу НТА, демонструю спук з моста в річку дюльфером на камеру, софіти, феєрверки. Ну, самі можете уявити нашу ейфорію не так від місця, як від закінчення тої мордації. Нарешті можна переодягнутися в сухе, похлебтати гарячої зупки, почути себе нормальними людьми.
Потім було нагородження з силенною купою призів, які не буду перераховувати, щоб не будити слизьких зелених тваринок. Але повірте на слово, організатори десь знайшли ріг достатку і щедро відсипали кожному призеру, не жаліючи. Двох рук бракувало, щоб занести свої призи в автобус.
В кінці, як годиться, хочу подякувати Любкові та Юркові до чудову командну роботу, Ґорґанам за організацю а родині за те, що терпить такого вар'ята в хаті.
П.С. Фотографували нас Роман Семен та Анна Рицар з Фотовернісажу, тому професійні фотки ще побачимо, аматорськими можна любуватися вже тут: http://picasaweb.google.com.ua/Taras.Globetrotter/GorganyRace2009?authkey=Gv1sRgCM6__66e7836jQE#