Попри пізній анонс та слабку розкрутку у медіа, покотенька до Підкаменя таки відбулася (
анонс отут).
На моєму одометрі за підсумками намотано
124,93 кмСередня швидкість склала
20,4 км/годЧас у дорозі
6:07:07 годЧерез гідну поваги поміркованість ніхто стрімголов не кинувся їхати зі мною. Попахувало сольною поїздкою. Але анонс зроблено, діватися нікуди.
Та й теплих і сонячних днів в осені буває іноді не так уже й багато. Їду. Неспішно збираюся і виїжджаю на місце збору - театральний майдан.
За бортом терпимі умови для покотеньки. Особливо при належному обмундировані.
Моїм великим і приємним здивуванням було побачити ще одного бажаючого шприхаля.
Почекали для годиться до 9:35 і поїхали.
Крім маленьких зупинок попити і пожувати зробили одну довшу, у Залізцях. Серед руїн замку. Адже був обідній час.
Наступна велика зупинка - кінцева. Коло каменя. А перед тим ще набрали води з джерела.
Після перекусу і посиденьок на сонці піднялися ще до монастиря.
Огляд згори дозволяє із впевненістю сказати, що камінь і далі залишається на своєму місці.
На території монастиря наштовхнулися на одного монаха. Трохи поспілкуватися. Виявилося він теж любив у молодості покрутити педалі на добрячі відстані.
Хоч він і мав сильне бажання поговорити іще та ми чемно натякнули, що хочемо до темна повернутися у Тернопіль. На що він навіть подивувався і засумнівався.
Вже як їхали назад, перевірили теорію падаючого бутерброда. Адже всю дорогу з Тернополя до Підкаменя нам у писок дув вітер, що досить таки стримувало наш політ у сідлі.
На зворотньому напрямку, о диво, вітер дув у спину. Ми на його крилах буквально долетіли до Залізців. Там перепочили і пігнали далі.
Отут вже теорія бутерброда підтвердилася сповна. Знову вітер. Мені дедалі більше почало нагадувати про себе ліве коліно. І відчувалися всі звичні наслідки невкатаності.
Бо цього року їздив хіба по місту і його околицях. Не далі 30 км. Хоч і їздив часто та це не допомогло в одній разовій і довгій покотенці.
Наростаючим підсумком давалася чути загальна втома. Навіть руки почали затерпати від шестигодинної вібрації руля. За тим спина озвалася.
Останні 20 км далися важкувато. Мушу визнати, що трохи я переоцінив свої можливості.
Але то таке, втома і болячки з часом пройдуть. І можна буде думати куди би то ще покатати поки осінь тішить теплом.
Більше фото тут:
Клац!