Мандрівки > Звіти
28-30 червня 2013 року : Заліщики-Мельниця-Под.-Кам"янець-Под-Сатанів-Тернопіль
(1/1)
Andy:
Ну що ж, настав час розповісти про так сильно обговорювану та бажану покотеньку в Заліщики.
Отже, день перший, 28 червня:
Ранок розпочався з чаю та вівсянки, причіпляння баулів та допаковування продуктів.
Як і домовлялись, зустрілись ми на залізничному вокзалі. В 7:00 я вже був на місці, але ще нікого не було, та за кілька хвилин під"їхав Андрій (Avanar), а за ним і інші учасники. Ми розпочали розмову про маршрут та харчування, і тут, як сніг на голову, приїжджає Славік (Worm). Всі дуже зраділи, що в нас є ще один учасник, але радість була недовгою, бо до Андрія почали надзвонювати на телефон. Спочатку ми подумали, що це звичайна розмова, але при покупці квитків він підбіг до каси, та попросив на нього не брати, оскільки його терміново викликають на роботу. Було дуже шкода, але поїздку ніхто ж не відміняв, то ми перерозподілили багаж, та пішли на перон, очікувати поїзда.
За декілька хвилин поїзд прибув, і ми зрозуміли, що раніше Теребовлі ми в вагони не зайдемо, оскільки було багато людей. Закинувши велосипеди в тамбур, ми почали слухати, які ж ми погані, що “залізли сюди з тими ровЕрами”.
Після Теребовлі вагони почали пустіти, і в Чорткові вже можна було хоч танцювати. Ми передислокувались в вагон, та розмістились на сидіннях. Десь через годину поїздки ми зрозуміли, чому всі виходять до Чорткова - та тому що швидкість руху до Заліщик не перевищує 15-20 км/год!
За пів години до висадки Ліда нас нагодувала смачнющими млинцями, і поїли рулетик-бутербродик, приготовлений моєю дружиною.
Ну ось і Заліщики. Перед під”їздом до станції ми перейшли в тамбур, і коли поїзд зупинився, та двері відчинились, ми побачили, що ми не єдині велосипедисти на цьому вокзалі. Нас люб”язно зустріла група заліщицьких велосипедистів. Скажу чесно, було надзвичайно приємно, оскільки попередньо ми про зустріч не домовлялись. Трішки поговоривши, ми під”їхали до місцевого базарчику, та закупились водою та помідорами-огірками. Ще декілька хвилин на збори, і ми вирушили в дорогу.
На виїзді з Заліщик нас чекав перший підйом. Трохи затяжний, але нас він не налякав, що досить здивувало наших південних колег. На підйомі трішки пофотографувались, та поїхали далі. По дорозі я розговорився з Дихлофосом, який легко натякнув, що не розуміє, чому ми вибрали саме цей маршрут, адже є й інша дорога. Я на хвильку насторожився, бо зрозумів, що по дорозі на нас чекають якісь сюрпризи. Але маршрут був давно обраний та затверджений, то ми його не змінювали.
Перші кілька кілометрів асфальту були не найкращої якості: величезні калюжі, болото, ями на дорозі, водій на сірому Деу, що нагло нас підрізав, але швидко зрозумів, що був неправий :). Та після виїзду на синьківську дорогу все змінилось: я старався тримати швидкість 20-25 км/год, але Ліда за метрів 500 попросила їхати швидше, адже є по чому :). Ми. самі того не замітивши, їхали 35-40 км/год, і до Синькова не доїхали, а долетіли. По дорозі поїли черешень та шовковиці, подивились на краєвиди та теплиці... Та перед Синьковом на нас чекав сюрприз: 12% підйом без серпантину.
Під час підйому ми замітили, що кут підйому набагато більший, адже при педалюванні підскакувало переднє колесо.
На горбі ми трішки зупинились для знимкування та очікування інших учасників, та продовжували бесіду з заліщицькими колегами. Скажу чесно - надзвичайно приємні люди, якби ми поїхали з нами десь з ночівлею, то, напевне, ніхто б не спав, і так всю ніч проговорили б, адже розмова в нас в”язалась.
Доїхали до Синькова. Перед в”їздом в мене в навігаторі сіли старі батарейки, то ми зупинились ще до знимки та заміни акумуляторів. Подивились на Фірташові теплиці - масштаби вражають, але повітря було просочене хімікатами, то ми не ризикнули там нічого купувати, та і люди не радили.
На виїзді з Синькова дорога закінчилась, та починалось звичайне сьогодення. Ми попрощались з новими друзями, подякували за зустріч та гарну розмову, і вирушили в дорогу. Десь через годинку ми зробили привал, попили чаю, поїли котлеток та снікерсів, і вирушили в дорогу.
Спустились в невідоме для на село Колодрібка, та зустріли першу проблему: половина села була залита водою. Об”їзду шукати ми не мали ні бажання, ні часу, тож я поїхав перши вбрід. Глибина була близько 10-15 см, але дорога під калюжею була тверда. Прийнявши такі, своєрідні, водні процедури, ми поїхали далі. дорога помаленьку піднімалась та вела у ліс. За метрів 300 ми побачили, що на нас чекає 140-метровий набір висоти, по гравійній дорозі. Оскільки шляху назад не було, ми закинули найнижчі передачі, та поїхали на підйом. Було дуже важко. Синьківський підйом проти цього - то так, рівнинна траса, оскільки цей був по відстані короткий, а по набору дуже стрімкий.
Виїхавши нагору ми трішки зупинились, попили водички та рушили далі. Далі на нас чекав Дністровський Каньйон - місцина просто неймовірної краси.
Познимкувавши цю красу - рушили далі, до Іване-Пусте. Вирішили зробити невеликий привал, докупити харчів та набрати води. З третьої спроби ми з Костею (Штир) знайшли магазин, по сусідству набрали водички, та поїхали годувати морозивом наших змучених колег.
Додано 04.07.2013 ->
Поївши морозива, та заправившись водою - рушили далі. По дорозі наступною була Мельниця-Подільська, довго ми там не затримувались, але пропустити продмагазин не змогли.
Далі ми їхали вже для пошуку місця для ночівлі, по дорозі нам зустрівся ставочок з чистенькою водичкою, тож було вирішено шукати місце для ночівлі поблизу цього ставка.
Блукаючи навколо, ми ніяк не могли знайти, як до нього підійти, та Степан (StepanG) таки знайшов дорогу. Ми всі рушили за ним.
Та по дорозі нас насторожило те, що під ногами дуже чвакало. Але ми мали надію, що болото невдовзі закінчиться, та ми знайдемо сухеньку галявину для привалу. Степан тим часом пішов перевіряти ставок. Пройшовши метрів з 400 ми зрозуміли, що всюди мочари, і ночувати тут немає де. Але нас чекав і приємний сюрприз - на всьому пагорбі росли сунички, і ми, як та саранча, почали їх винищувати :). Через хвилин з 10 було прийняте остаточне рішення про продовження дороги, щоб знайти нормальне місце для ночівлі. Тим часом повернувся Степан. Ставок глибиною аж по коліна :) і цей факт нас тільки підігнав.
Проїхавши кілька кілометрів, ми в”їхали в село Кудринці. Ззовні - нічим непримітне село, але на нас чекав досить крутий спуск по гравію. На останньому повороті серпантину я побачив просто неймовірне - замок! Самий справжній замок на березі Збруча!
І тут до нас прийшла ідея заночувати в стінах цієї крепості. Швидко спустившись, ми знайшли дорогу, та почали підійматись на замкову гору. Але проїхавши метрів з 200, ми побачили, що там вже і без нас купа народу ходить. Часу до заходу сонця було надзвичайно мало, тож ми швидко рушили далі по маршруту у пошуках щастя. При виїзді з замкової гори ми запиталися місцевих, чи правильно ми їдемо. Нам відповіли “так, там через кладку переїдете, і прямо...”. Чомусь мене слово “кладка” злегка насторожило, та проїхавши кількасот метрів, ми зрозуміли всю суть:
Колись там був повноцінний міст, але, напевне, його навесні разом з кригою забрало, і люди зробили собі такий перехід. Там дошки набиті в кілька шарів, як річні кільця на дереві. Трішки познимкувавшись, ми поїхали далі, де нас чекав наступний сюрприз: дорога з села була вимощена кам”яною бруківкою. Я розумію, якби ми на конях там їхали, то може б не так калатало, але на роверах з баулами там їхати було майже неможливо. Якось виїхавши з села, та піднявшись на черговий підйом, ми таки побачили майбутнє місце ночівлі: на верхівці цього каньйону була рівненька місцина з лісочком, тож ми рушили туди.
Я поїхав швидше - на розвідку. Під”їхавши до цього лісочку, я побачив гарні галявинки для розкладання наметів, але радість моя була недовгою, бо в секунді налетіли цілі рої комарів, які накинулись на мене, як бджоли на мед.
Та їхати далі вже не було коли, тож було вирішено робити привал подалі від цього лісу, але на цій галявині.
Швидко розклавши намети, ми приготували чайочку та гречаної каші, порозмовляли, поділились враженнями, та лягли спати. На завтра нас чекав Кам”янець.
Stay tuned!
Andy:
Трішки дописав про перший день подорожі!
Лише завтра! На сторінках його форуму! Чекайте на розповідь про другий день поїздки!
vitox:
Вітання з Києва!
А ми часом не з вашими двома байкерами з хвоста групи перетинались на виїзді з Сидорова в неділю? Переживали ще, чи встигнуть засвітла добратись до Тернополя.
Теж подорожували в тих краях 4 дні. Сподобалось надзвичайно, хоча спочатку погода була проти нас :o. http://www.velokiev.com/forum/viewtopic.php?f=1&t=128719&start=60#p1665688
А спуск в Кудринцях, справді, бомбовий. Коли швидкість за 50, вже не вибираєш траекторію, а просто міцніше тримаєш кермо на трамплінах *tramplin_m*
Andy:
--- Цитата: vitox від 05.07.2013, 18:58:47 ---Вітання з Києва!
А ми часом не з вашими двома байкерами з хвоста групи перетинались на виїзді з Сидорова в неділю? Переживали ще, чи встигнуть засвітла добратись до Тернополя.
Теж подорожували в тих краях 4 дні. Сподобалось надзвичайно, хоча спочатку погода була проти нас :o. http://www.velokiev.com/forum/viewtopic.php?f=1&t=128719&start=60#p1665688
А спуск в Кудринцях, справді, бомбовий. Коли швидкість за 50, вже не вибираєш траекторію, а просто міцніше тримаєш кермо на трамплінах *tramplin_m*
--- End quote ---
Привіт! Нам заліщицькі велосипедисти якраз говорили, що зранку хтось поїхав тим маршрутом.
Але ми через Сидорів не їхали, ми - через Чемерівці, та і в неділю ми вже до Тернополя приїхали, ще в 12 годині ранку.
То хіба з нашого гурту ще двоє велосипедистів нам назустріч їхали.
ПеС. Не встиг сьогодні надрукувати наступну частину звіту :(
Штир:
Читаю, і ніби вчора все те було. Класно катнули, тільки непощастило у Сатанові покупатися.
Наступного разу, сподіваюся пощастить.
Навігація
Go to full version