Накінець відбулася така довгоочікувана мандрівка карпатами
виїхали ми 4 серпня, тиждень після стихійного лиха, яке відбулося в 6 областях України. Судячи з останніх новин, які транслювали по ЗМІ нас не очікувало нічого надзвичайного, рівень води вже опустився, в колодязях вже теж чисто, погода має бути кльова, ніщо не заважає нам здійснити заплановане. ВПЕPЕД!
В понеділок 4 серпня о 21:40 після двох днів і ночей роботи (я граю по весіллях) ми відправились потягом Шепетівка-Ів.-Франківськ в Коломию. По дорозі дізнались, що з Коломиї в Ворохту електричка не їде - зруйнований шлях :-[. Довелося зранку з Коломиї в Делятин своїм ходом додаткових 43км накручувати, а зважаючи на те, що з нами вирушила одна особа, яка чотири роки вже не сиділа на байку і фізична форма, м"яко кажучи, не дуже, то тих 43км виявились трохи нервовими, бо ми мали всі шанси не встигнути на франківську електричку до Ворохти. Але, ми встигли. Були раді, бо з"явився шанс добратися до Буркута - ціль першого дня. Втой день найтяжчим виявився підйом до верховинського перевалу висота 1000 з копійками метрів. Зважаючи на те, що в нас були наплічники, а не баули, а вага їх як завжди перевищила заплановану (в мене 13 кг, в хлопців 11кг і 10кг, я мав найзручніший і найвмістиміший рюкзак, ось і схватив надлишок) на підйомах ні привстанеш, щоб легше покрутити і давку на дупу терпиш через стиснуті зуби. Але нічого докрутили до самого верху. То було шось! Потім був шалений даунхіл, який теж не дав розслабитись. Нарешті ми добралися до повороту на Буркут де всі люди, які нас зустрічали відговорювали нас туди їхати. Ну, ми ж в похід зібрались - поїхали. Я б сказав, що по тій "дорзі" ми більше носили байки чим вони нас везли, але в тому був свій смак. Починало вечоріти, а через насуви на дорозі ми не встигали добратися до цілі десь 15км. вирішили шукати зручне місце, щоб розбити намети. Перед сном класно скупнулсь в холодній як лід річці, якось не хотілось пітним спати.
Ага, в той день ще було два дурних падіння з поганими наслідками. Перше на виїзді з Коломиї Назар (той, що на Бергамонті) хотів передати воду Назару (тому, що на Спеші моєї дружини) і невдало використав передній тормоз. Я якраз обернувся і встиг побачити політ Назара через руль з 11 кг рюкзаком зверху. Кров так юшила, що поки ми йому мили руки водою, всі три вєліки теж позахляпувало. А він тим часом проклинав свою скупість за те що не купив собі рукавиці. Друге падіння було ще тупіше. Падав я. Ми їхали по дуже кам"янистому відрізку і коли перед мною Назар на спеші вперся в брилу я ще затормозити зміг, але велотуфлі вже так набились болотом, що я не встиг висунути ногу. Бух, як по заказу, двома колінами (які тільки відійшли від попереднього падіння) на два гострі каміння. Уууу....
. Ні я звичайно не плакав але боляче було дуже і по сьогодні болить.
Ось такий видався переший день і далі, як ми думали, вже буде легше, все по асфальту і не так цікаво. А що було далі напишу завтра, бо маю справи.
Тема:
Тема: Карпати - асфальтова триденка по бездоріжжю (Прочитано 4817 раз)