два дебила - это сила,
три дебила - перебор..
поїздка не анонсувалась таяк я хотів обкатати молодіж, ровер і маршрут.
взагалом було приняте геройське рішення... ЇДЕМО... довго думали, збирали крам, я як провідний куку-курузник складав ровера саме перед виїздом, а налагоджував в поїзді і по дорозі... виїхали як і планували в 20.50 на іване-пусте і здуру попали в єдиний вагон, єдиного поїзда з кріпленнями для перевозки роверів, і як на замовлення їх було саме 3... в поїзді познайомились з інструктором з Млинків (можна туда скодити при нагоді), яка везла "клієнта" до печер, в процесі знайомства дав їм подивитись на роздруківку нашого маршруту... вопщем більше у нас жодної паперової карти і маршрутної легенди не лишилось...
в 1 ночі висадились в Іване і поняли чого воно Пусте... випитали дорогу в якоїсь бабки і з 1м фонарьом на 3х поїхали в сторону збруча хоть як нас не відраджували від того місцеві жителі мотивуючи це поганою дорогою... виїхали за село подалі, найшли якусь посадку, і розбили там табір досипати цю нічку(фото 5)...
PS... Тікишо подивився на трек і поняв... правильно блін нас відмовляли... ми таки поїхали короткою дорогою, але не туда куда планували... і зрештою всерівно десь 15-20 км гаканули, вот шо я за сусанін такий? Ми їхали по орієнтиру "село кізя".. вот плять хто ж знав шо їх там рядом 2шт. є?
День перший - замковий...
КудринціЧорнокозинці - Камянець - Хотин
(ми не тою дорогою поїхали і не той замок найшли
карма блін...)
зраня протерли зенки, з мінералки закипятили каву та запарили мюслі і в дорогу... на першому ж перехресті блуданули було, але нас направили в правильну сторону і вже досить скоро після затяжного спуску по шикарному автобану (фото 8,9) докотили до Збруча, де і знайшли
Кудринецьку Чорнокозинецьку фортецю.. але хрен то правда, до неї тра ше піднятись... нам ше повезло що дорога в будь якому випадку йшла попри нього... полазили, полюбувались краєвидами(фото 15, 16), і понеслись набирати висоту... сонце вилазило все вище, а води було все менше... долетіли до чергової розвилки, благо ше її памятав по треку(принаймі я так думав), але на всяк перепитали куда нам, так от нас направили вовсе не туда, куда би я хтів, але як я того не хтів гугель тоже мене з останніх сил відмовляв туда їхати, такшо порушивши основне правило розвідника (3 докази) ми рушили довшою на 5 км дорогою... спустившись вниз добрі бабульки біля колодця так і не поняли за якого лисого ми поперлись довшою дорогою... але відступати було вже пізно, да і не стояла задача гнати, отож таки і поїхали довшою... вже після виїзду на людський асфальт я на радостях дав повну тягу на контактах в гору, тут і прийшов кінець моїй перекидці і колесу, в мене зірвало стопор на перекидці і її вивернуло внутрь, ослабило цепку, намотало на касету і наглухо заклинило колесо дета на 40 км/год, страно але не впав тіко тому шо був в контактах і мене не зірвало з педалей, хотя рвонуло жостко... в результаті ремонта нашвидкоруч у мене лишилось 7 передач з 21. Ше за паро км в мене відлетів багажник, зірвало різьбу, вкрутили болт із резервних, а він троха задовгий і не дає кинути на останню зірку... ітого 6 передач... так з перервами і нехорошими словами і догнались до Камянця Подільського, таяк приплили ми взагалі не з того боку шо тра, то на міст не попали, а прилетіли зправа під самий замок, по замку не ходили, бо зажлобили 36 грн за трьох рішивши шо можна їх і цікавше стратити, тож обйшли по кругу, пофоткались і поперли назад, звідки приїхали, там трошка злівили і виїхали в сторону Хотина. дорога рівна, швидка і нецікава але десь занедалеко до кінця в Неоні почало боліти коліно, намазали мазю, замотали(фото 39) і поїхали далі. на мості через Дністер повтикали, пофоткались, поїхали далі... на горб до міста йшли пішки таяк нога неоні давалась чути і задача чтояла не напрягати її лишній раз. Скотились до замку, полазили по казематам, музею катувань, але часу у нас було десь 20хв, бо зарулили ми туда мйже в 6 вечора і все уже закривалось. Вибравшись назад до входу перепочили, перекусили, порішали шо робимо далі, рішили шо будемо ночувати біля річки і поїхали собі. Коли добрались до повороту з траси вже починало темніти... запершись кудась в глухі дебрі поняли шо річки нам не бачити і розклались в першому кращому плоскому місці біля ліску(64). В ліс по дрова вже не йшли пожували сухомятку і вирубались...
кілометраж по гуглю - 90км, але шось мені си здає шо він троха бреше...
День другий - Бакота
Почався з сніданку розслабону і спроб зрозуміти де саме ми зара є. Вдалось не одразу, порішили шо далі річку вже шукати не будемо і двинули назад до траси, підйом до неї ровери знову вели, бо їхати було негоден ніяк... на трассі заправились водою, намазяли крем від згару і по педалям, але тут колыно неоны далось чути по повній програмі і їхав він крутячи одною ногою отже рухались довго, повільно і з перекурами, зато кодити воно не мішало і на будь-який маломальский горб шли пішкодрала, на ідеї перервати маршрут і рухати додому він не реагував... тому неспішним темпом добиралсь до Бакоти. По дорозі не доїхавши до неї зробили вимушений привал, у Вані(David) відклеїлась латка на колесі, то пришлось ліпити. Заодно наїлись придорожних яблук. Спуск до річки то шось неповторне... роздовбана крута стежка з каменюками і купою пилюки і 150 метрів обриву збоку...пісец як страшно було летіти на груженому ровері на 32 гумі з кривим колесом і вібряками. чесно признаюсь місчями спішувався жеби часом не впасти, але спуск того вартував. Ми знизу гарно відпочили, покупались, пожували, полюбовались пейзажами і назад тою ж стежкою. Кілько разів хтілось викинути того ровера нафіг.. перепад висоти 150м на 800м стежки... ровер з багажом важкий як скотина, контакти грунту не тримають, все осипається і лізе зпід ніг, колеса соваються... це самі довгі 800 м в мому житті... чули би ви шо я говорив про того хто придумав цю стежку... потім вернулись на трасу уже іншою дорогою. Вот дивишся на карту... тут дорога, і там дорога.. а яка різниця... десь коло 6 км їхали більше по обочині ніж по дорозі... єта песец таваріщі.. думав мої колеса в друзки рознесе... дорога мощена нетесаним каменем... вот просто який був, такий і положили... причому на ребро... на трасу вже виїхали у сісідньому селі, там і затарились харчами. Сама радісна покупка, то півкіля сухарів з ізюмом... далі просто їхали вперед "аж поки за буйками в очах не потемніє, бо купання в холодній дністровській воді позитивно сказалось на коліні Неоні, тож він уже міг крутити 2-ма ногами... зрештою вже мало шо не в темряві надибали посадку здовж колії і звернули на грунтівку попри неї. Посадка виявилась жутко густою і непролазною тож я було рішив рівняти площадку під палатку попри дорозі, а ровери никати в посадці, але неоні пшов до вітру в кукурузне поле і надибав там кавалок незасаженої території тож рішили оселитись там, таяк кукуруза нас непогано маскувала від дороги. Ровери старались пхати через кукурузу так шоб її особо не мяти і не палити хату, якшошо(81)... вогонь розвели мінімальний так шоб тіко закіпятити воду. Спалось там шикарно, навіть особо комарі не допікали.
по гуглю 65км. але мені здалось шо менше... може того шо тяглись повільно
PS. Дивне спостереження, місцеві комарі в 23.00 лягають спати, тобто вже не появляються і жити не мішають...
День Третій - Дністровська ГЕС, Дністровська ГАЕС, Дністровська ГКП, монастир в Лядово
зраня провели нараду шо робимо далі з огляду на коліно, бо таяк ми тяглись вчора, ми би точно нікуда не встигли, тому прийняли рішення, шо монастир в Галиці точно пропускаємо і валимо прямо на Новодністровськ, там якшо коліно бде жорстоко допікати, шукаємо якись травмпункт, а далі дивимось, якшо ні, то валимо далі. По поводу ночовки в кукурузі на сніданок біла кукурузна крупа з копченим сиром і сардиною без олії, бо олія пішла на заправку крупи. Ваня кашу молотив так шо аж за вухами тріщало і рішив шо тепер то буде його улюблена їжа, ну і таяк він пропустив кукурузу-3, то і не пробував її печеної у вогні, справив ситуацію він відломивши її не відходячи від стоянки і на тому ж вогні шо варилась каша і запік. Каже шо краще ніж варена. Шото я маю підозру шо то він просто був голодний. Кава з згущонкою, збір табора і по конях... Перекус біля пушки за Білоусівкою, і вимушена перерва через коліно ще за пару км... і почався спуск до Новодністровська... а там така штука, шо дорога до ГЕС іде не до верху плотини шо було би логічно, а до низу... тож перепад там огого... тобто плюючи на безпеку і дистанцію Ваня ломанув вниз, шо шуліка. А вот подумати шо може йому тра в той поворот не догадався... тож чекали ми його досить довго. Тут і почався весь жир дня.... а Ваня вперше вживу побачив дохлий варіант своєї фобії... змію... Плотина і сама ГЕС, то будова що справляє досить серйозне враження, панорами з обох сторін просто шикарні. Чути як десь далеко під ногами гудуть турбіни.. гудіння і потріскування високовольток, вібрація плотини під тиском води, валуни-хвилерізи на дамбі з боку сховища, його габарити - враження монументальні. шо могли облазили, решту обдивились і рішили шо не покупатись тут буде гріхом, а таяк вже пора обіду, то і поїсти тут-же. Чесно... ну ТАААААК не хотілось звідти йти... хотілось там ше день другий поторчати... вода казкова: чиста, прозора, не холодна, але і не тепла; гарячі каменюки шоб полежати і полазити. Взагалі чомусь винкали асоціації з морем, тільки вода якась аж солодка, вітер досить сильний, але приємний, сонце жарить, але через вітер того не чуєш... хвилі... ех хочу туда надовше... але як і все хороше відпочинок скоро скінчився і пришлось вирушати далі. Коліно після купання знову попустило. Все було добре аж до першого горба... руки і ноги опустились тільки від одного його виду... фото 110 то ше далеко не верх, а низ там на фотці видно де, для довідки висота плотини 55м, ухил 13% по знаку... вобщем йшли знов пішки, по дорозі випили десь 4л води, бо пересихали наніц.. а вот далі сталось свято... такий-же спуск, але не такий крутий як ті льотчики полетіли. На фото 112 якщо його добре збільшити видно 2 точки. Це мої орли пролетіли поки я включав фотоапараті вибирав експозицію... тамже зацінили маштаби ГАЕС, на фото 111 здорова голуба стіна на горбі. В селі поповнили запаси шикарною, смачнючою і холоднючою водою з глибини десь в 40м(фото 113). біля підніжжя того спуску знову збились з дороги, точніше поїхали то правильно, але гугель не вважав шо там вона є... і правильно робив, бо та дорога де ми їхали була частиною прикордонної полоси і вже за відбойником шо її огороджував починалась нейтральна територія... але зрештою не дивлячись на зо 6-7 знаків що попереджували про заборону там знаходитись, ми таки доїхали шикарною рівненькою бетонкою до ГКЕС2. По дорозі приторчали з густо заселеної всякою живностю річки. Суть жарту як я поняв в тому шо на нейтралці і коло неї не можна не то шо полювати, а й знаходитись, тож вони себе там почували досить спокійно... Перший раз я побачив купу лебедів в природніх умовах... качки там плавали толпами, як і ше купа всякої водоплаваючої птахи яких я не розпізнав здалеку... А тим часом біля ГКЕС нас чекало западло - дорога якою ми їхали, там і скінчалась, точніше впиралась в забор з колючкою і купою попереджень. Отже, не без сумнівів ми звернули на стежку шо вела хз куда... благо люди там водились і підказали що та стежка таки веде в Лядово. По дорозі я нядибав місце де можна дойти до річки. Відходити від води я вже не хтів ніяк, вода просто казкова: прозора, крижана, заворожуюча... фото 123, 124 то дуже блідна тінь того як воно є насправді. прозорість води просто фантастична, я розглядував дно в 6-7 м від берега, якби не течія, і відблиски то певно взагалі би води не побачив... Далі були барани. Вони перегородили стежку і ніяк не думали ступатись, прийшлись обїжжати їх... так слово за слово підкотили до Лядового, поблукавши по селу, випитали дорогу до монастиря і назад, а година вже біла ближче до 20, таяк 1 чорт засвітло уже не встигали докотити тих 20 км шо лишились, то рішили шо премось на горба до монастиря... були б ми істими православними, то може би більше від того получили задоволення, а так просто налякали Ваню костомахами... таяк фара була на ровері і взяти її з собою ми не догадались, то запершись в якись темний коридор в скелі за парою поворотів напомацки вибрались в темний зальчик де себе обозначувала тускла лампадка. Неоні включив фонарь в телефоні і Ваня ледь не наклав в штани - перед самим носом він побачив то шо на фото 129... повірте шо в умовах підземелля і з лампадкою, то складає куда як більше враження ніж фото. Потім я повернувся до лишених роверів, а молодьож послав вивчати решту монастиря і місцеве джерело. Далі ше троха поблукавши таки виїхали з села і знову тасама риба за ті самі гроші... 150+м підйом 11-13% по жуткій бруківці.. далі я неправильно понявши інструкції звернув не в ту сторону шо тра, а один мудак сторож якоїсь хрені по дорозі підказав шо ми їдемо правильно і за 3 км бде село... якуий там був шикарний спуск... дооовгий, круууутий.. одна біда... ми не знали шо нам туда не тра... за спуском була крита зупинка і генделик. Там ми взяли за 8 грн. здорову гору салату і вписали її, а заодно вияснили шо ми не туда їдем... часу було вже 21:30 і було темно... таяк кріплення фари я завтикав на спеші, то пришлось мотати до виноса скотчом. видерлись традиційно пішки на той підйом і поїхали... машин майже не було, тож котились швидко і з задоволенням. десь коло 23 приїхали таки в Могилів... на радостях рішили відмітити приїзд. Я то перепитав місцевих шо буде якшо ми бум відмічати прям тут, кажуть - ненене жопа буде, але нам то шо... затарились і поїхали за місто, часу ше ж купа... вертаютись назад Неоні вирвався вперед і приїхавши на вокзал я застав його спілкуючимся з шакалами в пагонах. Представився керівником групи, дав свого пашпорта і перепитав шо сталось. Виявилось дехто встиг полити клумбу, разом з бордюром. Менти пішли по справах, але похоже їм не вдалось нічо неловити тож за годинку вони вернулись до нас і почали розкручувати історію... інкримінували нам ст178(споювання неповнолітніх), ст 180(поява в громадських місцях у нетверезому вигляді), порушення громадського порядку у вигляді обсикання бардюрів і їзди по перону. Взагалом всі їхні предяви розбивались логічними доводами шо хер шо вони докажуть з того, але мозок трахали до останнього, а десь за пів години до електрички нарешті признались шо хтіли. Я як людина якої ше не ловили за розпивання в гром. місцях написав шо я бухав пиво на пероні і більше так не буду, тобто був попереджений. Взагалом міг би того і не робити, але чекати ще добу наступної електрички не хотілось, якби вони ше шось вигадали. Вобщем суки вони ментовські... Погрузились, на ходу склали і упакували вели, в жмеринці повезло шо оба поїзда були на одному пероні, тобто не пришлось таскатись по переходам з тим крамом. Отже в 12 вже були дома.
Саме веселе з добирання додому було те шо неоні перед горкою біля митниці заявив шо на горку він піде пішки, але підкотившись з воплем "та це ж не горка взагалі" вилетів на неї крутячи педалі по суті одною ногою.
https://picasaweb.google.com/100581220689854014845/242011 - фотки
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=gjkzhjmzfzqavdpw - реальний трек
shpryha -
Тема:
повна куку-куруза... або Дністер 2011
Тема: повна куку-куруза... або Дністер 2011 (Прочитано 9533 раз)