Був чудовий літній день. Довжанка. Робота зроблена, викочуючи ровер за браму думаю якою дорогою їхати. Міг і не думати.
Поля, річка, пташки, пів дороги вже проїхав, настрій на висоті. Кочуся з горба, шось наспівую... і тут яаааак...
Все сталось за секунду. До рота залетіло воно, не муха, щось значно більше. Я майже виштовхав це на волю як відчув ТАКЕ!, ніби до нижньої губи притулили розпечене до червоного вугілля. Сльози і слина стали мені не підконтрольні, очі зажмурились. Якось мені вдалось нормально зупинитись, бо котився досить швидко. Перші кілька хвилин я був просто не в собі, мабуть був схожий на скаженого пса. Перше що зробив - попив води, вмився.
Сижу серед поля приходжу до тями, відчуваю як нижня губа стає все важчою.
І шо робити? думаю. Тільки до траси десь 4км. назад вертатись не менше.
А ніц мені не буде, сідаю на ровер їду до дому, нууу не зовсім їду, "Петриків кросс кантрі 2" з баулом 15~20кг. + наплічник. Думав колеса залишу на тих стежках.
Через пів години я вже вдома. Одразу до дзеркала
сам себе настрашився, губа як в коня. Увесь час відчував що там щось стороннє, так і було, дивлюсь якась булька маленька, беру пінцет... всьо. Разом з тою булькою витягнулось жало десь 4мм.
Минула година і я знову людина. Правда до кінця дня було таке відчуття що хтось добре зарядив в щелепу
shpryha -
Тема:
Звіти і спогади про короткометражки
Тема: Звіти і спогади про короткометражки (Прочитано 223249 раз)