Мандрівки > Звіти
28-29 серпня 2010: Медобори
xlibes:
День 2
Він почався задовго до початку. Прокинувся посеред ночі від того, що було гаряче. На тих мурашниках, як виявилося, до дідька незручно лежати. І я у слизькому спальнику все скочувався на карематі вниз. Але ще так сталося, що замок опинився не збоку, а піді мною. І я не міг розкритися. Пововтузився і забив. Ліг далі.
Потім вже пішов дощ. Почав шарудіти краплями по траві і тенті. Він був не сильний зате затяжний. І знов не давав спати. Ще десь поруч проїхав віз, запряжений кіньми. Почало світати. Я намацав блискавку замка і розсунув спальник. До будильника лишалися лічені хвилини і він не забарився пропищати о 6:45.
Проте ніхто і вухом не ворухнув. Домовилися ніжитися в мішках і вже коло 7:00 вилазити. Але і в означений час всі прожогом не вискочили із наметів. Розсунув дверцята і висунув голову. Надворі сіро, мокро і незатишно. Помалу вдягаюся, взуваюся і вилажу. Накидаю куртку і капюшон. Захотів зазнимкувати нашу стоянку, поки не склалися. Почав чалапати високою травою і ходити довкола наметів. Це насторожило хлопців із сусідньої палатки і вони перепитали чи то, бува, не я.
Потім босоніж із намету вийшов Віталік і почав розігрівати на пальнику рештки вчорашнього чаю. Він захтів зменшити концентрацію чифіру водою але вся сатанівська вода, набрана у Сатанові, за ніч перетворилася на смолу.
Потім із намету під дрібний холодний душ в одних трусах вийшов Василь. А потім і Олег зі свого. Попили чаю із печивом. І поставили варити макарони. За той час пакувалися, змотували каремати, спальні мішки. Я знов взявся стругати салат.
Зварилися макарони, заправили їх двома банками сардин. Розкинули у миски. Взяли салату і давай рубати. Варто сказати, що макаронів було дуже багато. Тому була добавка і то не одна. Потім ішло миття посуду і прибирання решти їдла. За тим вже взялися до наметів.
Після першого напинання намету я мав змогу і вперше його змотати. Верхній тент був мокрий, а нижній лише вологий. Волога – то зайва вага. Тому, як тільки дощ перестав і почало з-за сірих хмар пробиватися мутне сонячне проміння, ми взялися до просушування верхніх тентів.
Я спершу склав внутрішній, сухіший. А потім на сухе місце на траві, де стояла палатка, поклав верх. Але він не дуже сохнув. Довелося помагати. Обмотався ним, як плащ-палаткою, і трусив-махав у різні боки. Трохи помогло. Але вдома всерівно просушу.
Помалу всі бебехи, із якими ми приїхали, почали чіпатися назад на багажники велосипедів. Я досушив і скрутив всі причандали палатки. Потім до свого намету взялися Віталій і Василь. Енергійно струшували верхню частину намету від густих і крупних капель, які розліталися гарними бризками.
Ми ще не знялися із стоянки але вже знали як поїдемо назад. Бо туди ми приїхали однією дорогою, а назад мали повертатися іншою, через Хоростків. Ще звечора ми дослідили трохи ту стежку на Збручем, яка вела до гори Бохит. Вона ішла над самісіньким берегом і виглядала обривистою. Ми собі подумали і вирішили прийняти рішення зранку. Заодно мали відвідати всі цікавинки «Екологічної стежки»: печеру відлюдника і “Перлину”, частину рукотворного валу і Сліпий яр.
А зранку впав дощ і вніс свої корективи. Дертися мокрими стежками вже не випадало. Плюс більше часу зайняв ранковий збір. Бо не сильно вже спішилося, із палаток важко вилазилося. Ну бо просто чекалося завершення дощу.
Тож в 11:00 ми тільки виїхали. Але спершу завернули ще раз до джерел, поповнити запаси води. Просто на дорогу і щоб мати на обід із чого зварити чай. Це зайняло ще 15 хвилин.
Їдемо реверсом. Тією ж дорогою. Все, що минали вчора, зустрічаємо нині ще раз. Спершу покидаємо Крутилів, Кринцилів. Минаємо санаторій. Все, що вчора ще виглядало нам спусками, нині перетворилося на підйоми. Але не такі вони вже і страшні. Правда на них добряче загріваюся. Тому знімаю веломайку на довгий рукав. Та на спуску почали проймати дрижаки, спиняюся і вдягаю її назад.
Після гарного спуску потрапляємо в Сатанів. Я їхав позаду, то спинився зазняти в’їзну браму. Їду далі, а хлопці чекають на мене із іншого боку, в її дворі. Йдемо там все оглядаємо, залізаємо куди годні. Фотографую.
У дворі на залізному дроті совав ланцюгом прикутий пес. Але я його щось не помітив і підійшов заблизько. Він як за мною скочив, то зірвав ланцюга з того дроту і тепер міг іти куди завгодно. Від такого несподіваного звільнення він різко втратив інтерес до нас і побіг собі гуляти. Туди-сюди і 30 хвилин минуло. Треба їхати далі. На годиннику 12:30.
Час ніби вже обідній але багаторазові порції вранішніх макаронів тримають ще добряче. Тому вирішуємо на запасених калоріях крути якомога далі, а потім вже десь зупинитися на обід.
Калагарівка, Волиця, Красне. Підйом-спуск і ми перед Вікном. На годиннику 14:00. Непоганий час для обіду. Стаємо у лісі. Виймаємо, що не доїли. Кип’ятимо воду на чай із свіжо зібраних трав і решти заварки. Я виймаю припасену консервну банку із вареною квасолею у томаті.
Ділимо печиво на всіх. По пару ложок квасолі. Запиваємо чаєм. Посиділи непогано. 15:15, треба їхати далі.
Вікно, Гримайлів, Зарубинці, Криве. 16:15, в’їжджаємо у Скалат. Дощ ще дорогою де-не-де крапів але вже не падав.
Новосілка, Колодіївка, Панасівка. Зупиняємося, щоб підтягнулися всі. П’ємо воду. Їмо цукерки. Трохи стоїмо.
Темп їзди не надто високий, бо увесь час зустрічний або бічний вітер. Але й особливо спішити нема куди. Віталій на «тяжкому шосері» дуже легко йшов. Попереду усіх. Давалися в знаки менший багаж, який ще й до того не випирав по боках і не створював парусності, і надовбані повітрям тверді колеса. Ми з Ваською переважно трималися поруч. А Олег неспішно смакував крутіння педалей відчутно позаду. Видно притирався до нового сідла.
Ще мене всю дорогу турбувало заднє колесо, яке товкло гулею по асфальті. Але на диво їхав добре.
Всі налаштувалися потрапити у Тернопіль до 18:00. Тож крутили далі.
17:25 – Малий Ходачків. Далі об’їзною минаємо Великі Бірки і скоро Смиківці. Перед самим Тернополем Віталік заагітував всіх поїхати польової дорогою на Байківці. То звернули праворуч із траси. Ще пару хвилину і ми вже в Тернополі. Майже «встигли», якраз 18:20.
На вулиці Корольова прощаємося з Віталіком. Забираю дорогою в Олька казанок. Їдемо по Стуса на Київську. Тут вже ми всі прощаємося і їдемо кожен у свою сторону. Дякуємо одне одному за покотеньку і пригоду.
У східному напрямку і далі за Вікном я ще не бував, то, як на мене, вийшла непогана самостійна розвідка. Блудили достатньо, хоч і мали карту. Всього запланованого не знайшли і не побачили. Запланований маршрут не виконали. Тому є нагода ще раз сюди повернутися, бо місця тут казкові. Можливо вже із кимось, хто тут бував раніше. Або знов спробувати віднайти все самим. Так і цікавіше.
worm:
2 день також дуже гарно відзвітував )))
Таке враження що тільки і зіймаєшся написанням звітів )))
andriy:
обов'язково, сподіваюсь наступного року не буду мати влітку каторги і приєднаюсь.
Vintage:
Забув ще приписати, що коли ми обідали перед с. Вікно, при одному із в'їздів у заповідник Медобори, окрім квасолі, чаю та печива були ще по куску плавленого сиру і основна з квасолею страва - мюслі з соком/чаєм, якими нас люб'язно почастував Василь!
xlibes:
О, точно! Дякую. Бо так і муляло, що щось там не то було. Але не було кого перепитати у той момент.
Навігація
Go to full version