Коментарі до фотоhttp://picasaweb.google.ru/silentgull2/SouthBuhSplav3DayOfSummer#http://picasaweb.google.co.uk/zombie.sv/24072010#Почув я це слово - Мигія, що відлунює мені жарким південним сонцем і розпеченим камінням, кілька років тому. Але по-справжньому захотілось поїхати туди лише цього літа.
Мигія - це село поруч з Первомайськом Миколаївської області. Розташовано над гранітними грядами, що перетинають Південний Буг. А там де скелі зустрічаються з рікою, як правило виникають раптові перепади висот, на яких вода утворює зливи, шевери, а при значній їх протяжності, - пороги.
Іхати самостійно у таку мандрівку не хотілося. Та й мандрувати в компанії значно приємніше, ніж наодинці. Одже приблизно у червні місяці визрів і протягом двох тижнів народився грунтовний план - взяти каяк і всіма правдами та неправдами потягом, та хоч і поштою, взагалі будь-як, достатися до Первомайська і сплавитись кілометрів 40. З проходженням порогів, з оверкілями, з купаннями, загаряннями, вечірніми ватрами і посиденьками за чаєм.
Звичайно скласти компанію в цій затії мені одразу погодились моя вірна дружина Оля, і романтичний Ромко зі своєю дівчиною Ніною. Трохи мінливий Володя, вагався до останнього терміну встановленого на придбання квитків на потяг. Але звичайно не встояв перед пропозицією поїхати не знати де і робити не знати що.
Коли майже все було вирішено, до нас несподіванно приєдналися Тарас і Віктор. При чому перший ще трохи поїв мені нерви з тим що він не знає, чи йому сподобається, що перше спробує себе на озері, що на байдарці він не піде, бо його не пре. А Віктор навіть не дослухавши куди і чого ми їдемо пішов купувати квитки - ось такі дві протилежності.
З Ромком між собою ми трохи посміялися з того що пре і не пре Тараса в якого взагалі ніякого досвіду немає водних походів, і потішилися з Віктора, що не вагаючись прийняв нашу пропозицію.
Тренування проходили переважно вихідним днями. Де Віктор і Тарас вперто вчилися грести на катамарані і каяці, перекидатися із зашіпнутою спідницею, не панікувати під водою, а потім ще й робити ескімоський переворот, тобто ставити каяк на рівний кіль не вилізаючи з нього. Якийсь мінімальний набір навичок всі мали отримати ще перед походом. Особливо це стосувалося тих хто збирвася сплавлятися на байдарці і каяці, з котрих, без попередньої підготовки, під водою можна і не вилізти.
Наше завантаження у потяг можна скоріше назвати штурмом, аніж посадкою. Усі, короткими пробіжкам перетягують весла, шпангоути, стрінгера, балони до катамарана, двомісну надувну байдарку і на кінець - нерозбірний каяк, що за розмірами як не як можна затоварити на третю полицю плацкартного вагону, але за правилами перевезень можуть взагалі з ним у потяг не пустити, а можуть і пустити, якщо вдасться вмовити провідника, що це туристична байдарка в розібраному стані а не звичайний негабарит.
Місце на пероні обрано вдало і доводиться тягнути весь багаж лиш пів довжини вагона. Завчасно придбана багажна квитанція на деякий час замилює очі провіднику - і нас, усіх, зі всім мотлохом, запускають всередину. Ще додаткових, вициганених 30 грн. спричиняють в провідниці стан ейфорії. І до нас зі всім нашим устаткування ставляться як до VIP персон. А ми дивимось одне на одного і ніяк не можемо повірити, що запхалися у поїзд і ближчих вісім годин ні про що можна не думати.
Починає світати, коли вивантажуємося у Первомайську. До річки близько 800 м, але ми користаємося послугами двох, очевидно сумувавших від нестачі клієнтів, таксистів. І, щоб не обривати руки, доправляємо спорягу до річки на авто.
Ось за що я не люблю катамарани - після його зборки руки стають всі чорні від гуми, якою кріпиться каркас, пальці стираються від шнурівок, якими прив'язують балони. І ще - він важкий до грома, так що двоє людей його заледве піднімають. Але, якщо вам потрібно тягнути із собою багато спорядження. Якщо від судна вимагається підвищена маневреність і прохідність, стійкість при великій вантажопідйомності - нічого кращого за катамаран не буває. Байдарку надуваємо за дві хвилини, а з каяка просто витягаю речі, що запхав їх туди для транспортування. Наш завгосп, Оля тим часом, готує на всіх сніданок.
Коли після всіх митарств ми все ж таки виходимо на воду - здається трапляється чудо. Вверх за течією гуркотить гребля ГЕС. Внизу високий залізничний міст. І ми пропливаємо між опорами, рибалками на човнах, жабами, зеленими в очереті берегами, ранковими купальщиками, "тарзанками" з яких хлопчаки стрибають у воду . Через річку сновигають заспані перевізники - за пів гривні сполучають два береги одного міста.
Перша річкова перешкода трапляється на околицях міста - долаємо зруйновану греблю. Катамаран залишаємо внизу і по черзі проходимо шивери і зливи на каяці і байдарці. За купаннями і забавками непомітно минає половина дня. На обід ховаємось від злого сонця в затінку кущів. І годину перечикуємо найбільшу спеку.
Раптом річка розпадається на декілька проток, що губляться між очеретом. І лиш перелякані чаплі над нами добре знають шлях. А нам доводиться йти майже навмання, туди де більше води, де стрімкіша течія. Течія пришвидшується. Чути - попереду Перший Мигійський поріг. Відточуємо чалку і траверз, щоб у разі чого пристати до берега, там де треба, а не там куди вода занесе. Ще далеке рокотання води збурює серце і збуджує уяву. Обираємо складніший але коротший прохід, попри греблю старого млина. Огляд робимо побіжний - вхід в поріг бачу, вихід бачу - пронесе. Годилось роздивитися все детально, але для цього потрібно було б перейти на інший берег. Та не знати чи звідти катамаран зможе повернутись до прохідного місця на греблі. Отже йдемо трошки навмання. Каяк - вперед розвідувати дорогу, і на страховку. Позаду байдарка, і у самому кінці - катамаран.
Прохід починається півметровим зливом у найнижчому місці греблі. А далі вода стає білою - піниться як вершки, серед яких раптово вигулькують обливняки, і де не де під пінкою причайлися гострі кам'яні зуби, котрих не побачиш, доки не на їдеш.
Обираю простішу і прямішу траекторію, щоб навантажений катамаран зміг вирулити. Води по ній менше чим в основному проході але й менше ризику перекинутись і погубити лахи (потім виловлюй по всій річці). Байдарка проходить за мною як прив'язана - одразу відчувається що час на тренування не потрачений марно, а катамаран стрягне десь в половині порогу. Та Ромко, швидко знімає його з каміння, так що дівчата навіть не встигають перелякатися. Поріг закінчується метровою грядою, на якій знову вони ненадовго застрягають.
Ночувати стаємо на острові між протоками. "Кавалерія" в особі Віктора і Тараса, поки решта розпинають намети, на байдарці, відправляється на пошуки води, а Оля керує приготуванням вечері.
Cонце ховається за обрій. Останні туристи проходять поріг і по при нас сплавляються до своїх таборів. Димиться ватра під казанком із чаєм з лісових ягід. Тихо навколо, лише рокоче вода у порозі. "Summer time, and the leaving is easy. Fish are jumping, and the cotton is hi. Oh, your daddy rich and your Ma is good looking. So hush little babe, don't you cry!"
Щойно розташовуємось по наметах - починається дощик - стає прохолодно і я миттєво засинаю.
Глибина починається одразу біля берега і ми, щойно прокинувшись, із задоволенням стрибаємо у воду і плаваємо. Вода розганяє сон. І ще до сніданку йдемо вдруге проходити поріг. А після сніданку ще й втретє. Тепер він не видається таким складним, як вчора.
Та коли бачу, як застрягає переді мною на камінні і потім перекидається величезний рафт з туристами, все ж згадую, що з водою жарти погано закінчуються. Знімаю каяком з струменя двох бідолашних туристів, виловлюю тапочки, а Тарас з Младом позичають весло інструктору з рафта, щоб він міг причалити до берега.
Другий мигійський поріг - "Красні ворота" та "Інтеграл" проходимо легко. Знову пристаємо до острова посеред річки. Тут ми пробудемо мало не цілий день, загаряючи і купаючись в струменях швидкої течії. На каяці я серфю по валах що утворються в Інтегралі. А вода в потужному улові виносить мене до початку порогу кожного разу як я не втримую хвилю і мене нещадно скидає до виходу.
Після Інтегралу віддаю каяк у повну і безроздільну власність всім, хто цього бажає, а сам облаштовуюся на катамарані.
Взагалі каяк - посудина на перший погляд капризна і неслухняна, замість того щоб плисти вперед, після кожного гребка крутить то в одну то в іншу сторону. Перекинутись на ньому заввиграшки, а як страшно, коли попереду чути гуркіт води а річки не видно, бо посадка низька.
Перед черговою шиверою, запевняю Тараса що він не перекинеться, маючи на увазі що, навіть якщо і перекинеться,то нічого страшного не станеться, але про друге звичайно мовчу. То ж він, зібравши всю свою мужність вперше проходить по трошки білій воді. І як зазвичай, виявляється, що не такий страшний чорт, як його малюють. Головне розслабитись не давати течії закусити весло і отримувати задоволення, котрим на виході з шивери так і світяться його очі.
Наступного дня каяк ділять між собою Оля і Ромко. Біля хутора Львів зауважаю, що в одній з двох "бочок" шивери,що утворилась на місці старої греблі Роман обов'язково кільнеться, і ми одразу займаємо гарну позицію для документування цього моменту. Ромко перекидається і очі в нього також світяться задоволнням.
Наш бус приїжджає завчасно, мої побоювання щодо дощу і прохідності дороги не справджуються. Ми жваво вантажимося і без всяких пригод дістаємось спочатку у Первомайськ а потім вже у Тернопіль.
Їду на базу розбирати спорядження, і відчищати від кіптяви казанок, розмірковуючи,куди б то податися наступного разу.
Тема:
Тема: Південний Буг. Мигія. 24-26 липня (Прочитано 11946 раз)