Як всі знають, xlibes вже давно почав планувати поїздку в Підгірці, і от, чудового осіннього дня, ми зібрались на покотеньку в ці чудові краї.
Поїздка планувалась трошки довго, обдумувався маршрут, дороги, по яких ми маємо їхати, в які місцини заїжджати...
Паралельно з плануванням маршруту. створювались треки для GPS...
І ось, в неділю, 7 жовтня, в 8 ранку, всі починали протроху збиратись на залізничному вокзалі. Було трохи прохолодно, але, всі були зігріті думками про майбутню покотеньку...
Зібралось нас 6 чоловік, і почали ми рухатись до перону для посадки у електричку. Розділились на 2 групи, по 3 чоловік, і після приїзду електрички, почали запихатись у вагон. Людей було не дуже багато, тому ми вільно поставили своїх коней, і розсілись у вагоні...
Поїзд почав свій рух у напрямку Львова, і ми почали розказувати різні історії, щоб трошки розвеселитись
. Час від часу до нас забігав erazel, казав, що йому трошки скучно сидіти без нас, і історії йому не думались...
Вагончик і далі продовжував рухатись у напрямку Львова, час від часу постукуючи колесами... Та ось скрипнули двері вагона, і ми побачили двох білетерш у синій формі... І тут я згадав, що одну з них я бачив, коли чекав біля центрального входу у вокзал... Всі дружно почали шукати гроші на проїзд, а в мене в голові крутились думки, чи візьмуть з нас оплату за велосипеди. Білетерша підійшла до нас, і попросила оплатити проїзд, всі дружно оплатили по 4,60 грн до Золочева, і вуаля, за велосипеди ми не платили!
Електричка добігла то станції Зборів, де на нас чекала невеличка затримка, оскільки на наступній дистанції колії велись ремонтні роботи...
Наш поїзд трішки затримувався до станції Золочів, але, нарешті, ми туди прибули! Але, глянувши крізь вікно поїзда, ми здивувались...
-Що це? Чому тут асфальт мокрий? Невже це дощ?...
Вийшовши з вагона, ми зрозуміли, що в Золочеві падав досить солідний дощ... Але ми з цього приводу не обурились, і почали свій маршрут в Підгірці.
Як тільки виїхали за межі Золочева, почався ще сильніший дощ, але більшості команди шпихалів стало ще веселіше їхати по мокрісінькій трасі. Всі старалися не їхати за Еразелем, оскільки, з-під його колеса аж фонтани били.
Проїхавши невелику дистанцію, я, вперше глянув на GPS, щоб подивитися, де має бути перша наша зупинка, село Єлиховичі. Та от біда, ми вже кілометрів з 3, як проїхали це село
... А дощ не переставав, тому ми вирішили зупинитись під якимось деревом, трішки перечекати дощ... Надиво дощ почав вщухати, і ми, мокрісінькі, приїхали на місце нашої наступної зупинки - село Сасів... Та на церкву в цьому селі ми так і не подивились, оскільки заховались в автобусній зупинці.
Після цієї зупинки, в нашій команді почали з"являтися сумніви щодо подальшої поїздки, і почали розроблятись маршрути, щоб встигнути на 14:00 в Золочів, на електричку в Тернопіль, оскільки дощ не хотів зупинятись...
Далі ми поїхали в Підгірці... Як я всіх попереджав, перед селом є трошки величенький підйом, і, доїхавши до нього, шприхалі зрозуміли масштаби цього горбика
, але, не втрачаючи багато на це часу, ми подались далі, до Підгорецького палацу.
Ура! Ми приїхали!
Але де ж всі? Чому нас тільки четверо?.. Де Славік?.. Почали пробігати думки, що з ним щось сталось на цьому підйомчику, і, розвернувшись, почали прямувати назустріч двом любителям фотографії ;)
Виявилось, що Славіку сподобались місцеві краєвиди, і він хотів їх зазнимкувати
Тепер вже ми всі 6 чоловік, прямували до палацу...
Перед входом була екскурсія з дітьми, тому ми вирішили оглянути околиці замку... Пройшлись подвір"ям, залізли у підземелля, пофотографувались, і почали думати, куди ж далі? В Олесько, чи Золочів? А дощ не вщухав....
Після невеликих роздумів ми вирішили їхати в Олесько... Але, перед тим, зайти всередину замку..
Підійшли до ворі, я пішов на переговори з охороною, та от біда! Не пускають! Що ж таке?
Після невдало проведених переговорів, ми вирішили штурмом ворота не брати, і податись в Олесько...
Виїхали з Підгірців, а там така гірка! Такий спуск! Та ще й серпантин
Дехто казав, що на спідометрі було 55, але я не знаю, оскільки в мене, ще з Старого Села максимальна швидкість на спідометрі - 240,2 км/год ;D
Попрямували ми до виїзду на трасу Київ-Львів... За спиною почулось "Ух-ти... Дорога.... Вааав..."...
Дорога була досить якісна, але там ще проводились ремонтні роботи, тому мій велосипед, чомусь, завжди зіскакував на обочину... І ось, доїжджаючи до Олеська, мені надумалось зупинитись, дав трішки вправо, почав гальмувати, але, оскільки, було мокро, то гальмування було неефективним... Допоміг мені зупинитись асфальтоукладний каток, що мирно стояв на обочині...
Після невеличкого відпочинку, ми поїхали далі... заїхали в Олесько, я вглядався в повороти, згадуючи, де ж дорога на замок, але поворот все-таки пропустив
. Поглянувши на GPS, зрозумів, що від"їхали ми недалеко. Але поруч стояли продуктові магазини, які нас заманили всередину, де ми і закупились
Під"їхавши до замку, біля брами ми побачили будку з написом "Каса". На прейскуранті писало: дорослий квиток - 5 грн, дитячий - 2 грн. Після недовгої розмови з касиршею, ми, як самі маленькі діти, зайшли на територію за 10 грн ;D
Хлопці ще довго не могли повірити, як це ми, 6 чоловік, зайшли за 10 грн
Після недовгих оглядин замку, ми подалися в парк, що знаходиться у його підніжжя...
З того часу, коли ми увійшли в парк, у нас почав втрачатися зв"язок з Славіком, який зазнимковував кожну травинку, кожне деревце... Після недовгих пошуків, ми знайшли собі місцину, щоб поїсти, почали готувати канапки-ковбаси, але це не зайняло багато часу...
Почалась наша трапеза на відкритому повітрі,
світило сонечко, погода обіцяла більше не плакати...
Під час прийому їжі, ми замітили, що з Славіком зв"язок не відновився, і ми почали його шукати, і тягнути "до столу".
Все-таки вдалось затягнути його до столу, і, після того, як поїли, ми гарненько за собою прибрали, і поїхали далі, оглядати парк... Зазнимкували цікаві статуї, і покинули територію замку...
Далі наша дорога прямувала в Білий Камінь. Після кількох кілометрів траси, ми звернули на трошки гіршу дорогу, з набагато меншою кількістю автотранспорту... 10 кілометрів ми подолали, навіть не замітивши цього...
В"їхавши в Білий Камінь, всі ми були трошки шоковані, оскільки в селі майже не було людей... Ця тишина трошки настрожувала...
Оглянувши церкву та село, та зазнимкувавши околиці, мій фотоапарат сказав "замєнітє батарєйкі", але, так, як я тут вже був, мене це не дуже засмутило, і ми подалися далі, на Золочів.
Дорога була не дуже важкою, і хлопці навіть не замітили, що ми вже в Золочеві
. Звірившись з картою, я впевнився, що їдемо ми правильно, і не пройшло й десяти хвилин, як ми були на вокзалі...
Під"їхавши до платформи, ми побачили, що там стоїть дуже багато людей... Але наш жах розвіявся, коли оголосили, що це електричка на Львів...
Пройшло кілька хвилин, ми трішки відчистили велосипеди від бруду, і приїхала вже наша електричка...
Знову розділились на 2 групи, залізли на високі підніжки електрички, і побачили, що у вагонах майже пусто... Поставивши своїх коней, я, Дрім, і Некромант, сіли біля якогось діда, від якого йшов легкий аромат перегару і самокруток..
Перше його запитання звучало "Велоспортом займаєтесь?"... Ми відповіли, що ми просто катаємось
На наступні його запитання ми не встигали відповідати, оскільки він їх задавав з частотою 60 Гц
Такого колгоспника я не чув навіть в бабці в селі, в нього було стільки інформації, що він не встигав все розказувати... Мова йшла про секретні розробки сталі, гуми, які в нього були велосипеди, мотоцикли... Нажаль, (чи на щастя) йому не вистачило часу, щоб розказати всі історії, оскільки розказував він їх до самого Тернополя..
За велосипеди ми знову не платили, але бачили, що в другому кінці вагону, хлопці залицяються до молоденької білетерші, і сильно сміються
Доїхавши до Тернополя, ми повиходили з вагонів, і, попрощавшись, роз"їхались хто куди...
Я поїхав через Старий Парк, і якби не ліхтар, який яскраво освітлював мою дорогу, то я б ще довго блукав між деревами, оскільки там було темно, як в печері...
Виїхавши з парку, я попрямував більш-менш освітленими вулицями додому...
Прийшовши додому, помив залишки болота з коліс, поставив велосипед, і побіг якнайшвидше закинути фотографії з фотоапарата на комп"ютер... І все-таки, до чого техніка дійшла... 133 фотографії... І кожна з них тепер нагадує веселі моменти, що сталися з нами в дорозі...
Тема:
Тема: Поїздка в Підгірці 07.10.2007 (Прочитано 7375 раз)