Майже не вигадане
От як сьогодні пам’ятаю… Та таке взагалі ніколи не забувається, бо то, власне, були найяскравіші моменти мого життя.
Їхали ми отак, шприхалі, в авангарді пелотону під час завершального нашого тріумфального етапу Тур-де-Франс 2007.
Щільність велосипедистів тут шалена, аж педалі труться об педалі сусіда, швидкість – космічна. Так ось крутимо ми собі, крутимо… Аж поки нас усіх обганяє якийсь собі Пі-Ві на капець тюнінгованому велосипеді.
Він пронісся немов ракета. І яка, от скажіть, після цього ще може бути перемога.
Все. Торба. Капці. Прощавай жовта майка лідера. Прощавай почесне коло вулицями Парижа. Ні тобі фоток на подіумі із симпатичними дівками. Анічогісінько. Ані-ні. Взагалі нічого!
Налом… Знов тре чекати цілий рік. Знов цілий рік напружених тренувань, кваліфікаційних заїздів. Пошук спонсорів. Розробка дизайну аеродинамічної форми. Розробка нового логотипу Шприхи для наклейок на раму. І ще, ще багато всього іншого…
Нема у цім світі щастя. Нема…
P.S. Пі-Ві must die!
2 серпня 2007 року xlibes
| < Попередня | Наступна > |
|---|