Нині нам не вдалося стартанути у сторону Волочиська.
Але, оскільки, бажання покататися з тим не вивітрилося, то скоро накидали собі новий маршрут.
Із бажаючих виявився лише Андрій.
Коротше, Гітлер із своїм планом Барбаросса навіть близько нині не валявся коло нашого плану покотеньки.
Для початку мали знов знайти і підкорити найвищу точку тернопільської області - гору Крайній Камінь (431 м).
Дарма, що поруч на карті виднілася гора вже на 9 метрів вища від нашої. Бо та наша всерівно була для нас
найвищою, а тамту другу ми і не збиралися шукати.
Для цього їдемо по трасі Тернопіль-Броди і, не доїжджаючи до Мшанця, повертаємо коло вказівника Збараж 25 км праворуч.
Там на горбику дув відчутніший вітерець ніж на долині. Поспоглядали кратер і метеорити і аж захтілося їсти від
того всього. Правда вже позаду було 25 км дороги. Сіли у тіні і вивернули нутрощі наших рюкзаків, які закинули
у себе, щоб легше було їхати далі без їдло-вантажу. Примотав карту до руля, бо далі ще не ступало моє колесо.
КратерПотім по черзі без пригод минули Малу Березовицю, Іванчани, Новики. Чудова дорога, мало людей і машин.
Можливо на дві останні обставини вплинув вихідний але асфальт там лежить не тільки по вихідних і він там файний.
У кабіні штурманаПотім, щоб не вискакувати на завантажену і запилену трасу Тернопіль-Кременець, взяли і звернули на
Зарубинці. Щось та назва села одразу закрутилася у голові і на язику. Ніц путнього з того, звісно, не
вийшло. Але далі нас заспокоїв вказівник, що тут знаходиться хата-музей, де жив Іван Горбачевський.
Файний асфальтТут на початку села я змастив ланцюг. Він так жалісливо скреготав кільцями по зірочках, що я змилостивився над ним.
Далі почалися пригоди. В"їхали в село але не звернули туди, куди ішов нормальний асфальт, а поїхали вглиб села, як казала карта.
Там вперлися у хати і тре було придумати куди ж повернути. Сонце нам вказало напрям. Але вирішили перепитати в дядька. Провсяк.
Дядько аж вийняв навушники з вух, був такий втішений можливістю нас наставити на шлях істиний. Сказав їдьте
он туди, попри ліс, а там далі буде старий кар"єр і показав рукою куди то. Подякували і поїхали. Ось і ліс,
ось і кар"єр. Проїзд такий цікавий - під ковшем старого вгробленого екскаватора. Андрій зацікавився агрегатом і
детально його оглянув. Я звісно зазнимкував то діло. Потім взяв знічев"я підкачав завднє колесо.
Гарна залізяка
Експльорація екскаватораЛедь вишкрабалися із того кар"єру. Моє заднє не мало зчеплення із піском і дрібним камінням. Ага, ми так
стрімко дерлися вгору, бо звідти мали би побачити наш наступний пункт слідування - Дубівці. Проїхавши
кам"янисту і вибоїсту польову дорогу заїхали вже у село (по дорозі затарилися соняхами). Звісно, то були не
Дубівці, а Івашківці.
Ми не розгубилися. Тіки я замотав скотчем тримач переднього болотника, бо злетіла гайка з болта від вібрації і трясучки, як ми взяли язика, який здав напрям на Стегниківці. Он тою кривою дорогою по-під лісом зо 500 метрів.
Під гірку і до лісу. Там далі поворот наліво і лісова дорога над ставом. Так гарно блистіла вода на тлі
сосен, що ми не могли намилуватися. Панорамку і їдем далі. В"їхали у Стегниківці. Те, що було схоже на дорогу було дуже страшне. Але шприхаля таким давно вже не злякати.
Далі дорога ставала ліпшою і йшли Курники і Лозова. Андрій почав помало здавати позиції. Курча, подумав я, знов загнав ще одного товариша. Але й самому не солодко, руки смажаться на сонці, ніс горить, дупа терпне, окуляри тиснуть, вода скінчилася. Але то всьо до біса - тре їхати додому.
За Лозовою звертаємо праворуч і тиснемо у Гаї-Шевченківські. Далі вже видно Тернопіль. Заскакуємо до мого дому і їдемо далі в центр, до озера.
Там ми з Андрієм і попрощалися.
У сухому залишку нам лишилося таке
(заміри знято коло мого будинку):
дистанція - 66,025 км
середня швидкість - 18 км/год
час у сідлі - 3:39:39
Приблизно по карті отак:
Пару світлин:
Клац!
Тема:
Тема: 23 серпня 2010: Збаразькі села (Прочитано 3268 раз)