Тема: Велознайомство з Турцією 2016  (Прочитано 1866 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.


Offline Avanar

  • Старожил
  • Повідомлень: 363
  • Карма: +21/-0
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
« : 08.05.2017, 02:10:09 »
Велознайомство з Турцією 2016.

Час подорожі:    22 квітня – 3 травня 2016 р.

Учасники:       Авдєєв Андрій
Ющенко Віталій.

Веломаршрут (750 км.): Стамбул – оз.Дензілі - Ізміт – Гьольчук - оз. Ізнік - Орхангазі – Гемлік – Бурса – вдсх. Doğancı Baraj – вдсх. Çınarcık Mahallesi – Мустафакемалпаша + вдспд. – Балікесір – Акчай (Егейське море) – Гьонен – Бандірма.



http://www.gpsies.com/mapOnly.do;jsessionid=B4393156D9E3DC67D591958043E1933B.fe1?fileId=bbtmisloibpezztn&isFullScreenLeave=true
 
Підготовка
Так як в Турції до цього ще не були, вирішили познайомитися з нею шляхом відвідин північно-східної частини країни. Це спрощувало планування точок старту і фінішу. Маршрут був готовий ще зимою, методом схрещень багатьох веломаршрутів знайдених в цьому районі. Він дозволяв побачити не «прилизані» курортні міста, а побачити трохи те, що знаходиться вдалині від туристичного ока, ну і з рельєфом познайомитись не на автомагістралях. Хоча як виявилось, не асфальтованих доріг в Турції майже не лишилось, там де я розраховував по карті на дорогу з щебенем, вже лежить свіжий асфальт.
Спочатку планували летіти зі Львова МАУ, в них спортінвентар безкоштовно, але обмеження по вазі вантажу в районі 15 кг. В зв’язку з цим, я в своєму велосипеді викинув, болотники,  амортизовану вилку і поставив жорстку, крім того поміняв покришки з 40-х на 32-і. Але поки вирішили брати білети, самий дешевий був 180 $, а тут в рекламі підвернулося що з Івано-Франківська починають літати рейси в Стамбул, отже придбали білети за 100 $ в обидві сторони і доплата за велосипеди 30 Є, зате нема обмежень по вазі велобаулів, хоча вони в нас і так вийшли неважкі, в районі 12-14 кг. Авіабілети дуже дорогі в останні дні перед вильотом, якщо мій коштував 2500 грн., то жіночка, яка летіла в кріслі поруч, заплатила 8000 грн. за 2 дні до вильоту.
Для навігації був Etrex-20 на рулі з векторною картою Турціі і на всякий випадок в смартфоні програма і карти OSM, та MapsMe.
Пропанові туристичні балончики в літаку провозити заборонено, де придбати їх в Стамбулі відразу після прильоту,на жодному форумі мені знайти не вдалось, (під час подорожі правда знайшли де, в мережі магазинів МЕТРО в Стамбулі і Бурсі є 240 гр. з різьбою по ~ 7 Є.). З бензином і мультипаливним пальником теж зв’язуватись не хотілось, та і в знайомих позичити такого ні в кого не виявилось. Тому вибір впав на «пічку Бонда» на дровах. Я таку саморобну зробив пару років назад для проби, з банок Нескафе 500 гр., ананасів 375 гр., моторчика від плеєра і 2 мініпальчикових батарейок (можна купити готову, на туристичних форумах багато оголошень). За місяць до походу, 2 рази потренувався приготувати на ній чай і якусь кашу, геморойно, але вийшло, нічого їсти захочемо, навчимось. Якщо в аеропорту виникнуть питання – «що це таке?», нашим кажіть, що це пальник для приготування їжі, туркам кажіть – «Мангал», питань більше не буде
Їжі багато не набирали, тільки «стратегічний запас»: цукор 0,5 кг., сіль 300 гр., гречка 700 гр. В Турції дуже дороге м'ясо(коли в нас телятина була по 70 грн/кг, в них по 400-500), тому варто брати з собою в сушеному вигляді, особливо для супів, ми замість мяса їли сир, яйця, масло. Крупи, макарони, рис з собою набирати недоцільно, краще купляти там.
Ремкомплект описувати не буду, він нам не знадобився, в нас було тільки по 2 прокола камер. І в Віталіка після пересилки авіабагажом, була трохи скручена передня перекидка, але він її руками вивернув назад.


1-й день (22 квітня) – 23 км.
В 12-00 вилетіли з Івано-Франківська, в 14-00 були в Стамбулі.
Аеропорт Ататюрка знаходиться в європейській частині Стамбула. Тут відразу поміняли валюту по 100 EUR = 310 TL на чоловіка.
Оглядини Стамбула були заплановані на останні 2 дні мандрівки, тому треба було до вечора встигнути виїхати за межі міста. Самий поширений варіант в інтернеті, це на метро,



з пересадкою на станції Aksaray, до  станції Sirceci, далі на паромі через Босфор до причалу Kadikoy, ну а далі або своїм ходом, або знову на метро, поближче до краю міста.
Але Стамбул з кожним роком розбудовує свій транспорт і вони вже виявляється з 2013 р, проложили під Босфором нитку метро!



Отже від аеропорта на метро їдете до кінцевої Yenikapi (червона нитка), там пересідаєте на Мармарай (чорна нитка) і їдете на другий берег (при пересадці з лінії на лінію треба купляти новий білет 4 TL). На момент нашої поїздки остання станція була Aurilic Cesmesi, але ця нитка будується досить активно, тому далі по схемі вона вийде досить далеко. Якби не бажання подивитись на азіатську частину Стамбула, нам доцільно було би пересісти на малинову нитку і їхати до кінцевої, та що ми пару лишніх кілометрів по Стамбулу не проїдемо?
Біля станції метро відразу знаходиться супермаркет Carrefour, сходили подивились на ціни, трохи офігіли від ціни на м'ясо і сир (і це сільськогосподарська країна), зібрали велосипеди, в 18-00 стартанули. Ну що вам сказати їзду по вузьким кварталам Стамбула я запам’ятаю на все життя  , мало того що це «місто на 7-и холмах», так тут ще й майже всі вулички з одностороннім рухом,



по яким повільно повзуть автомобілі в «корках», які об’їхати ледве вдається, по вузькому тротуару не проїдеш. За 2 години ми ледве проповзли 23 км., і раз 10 чуть не загубивши один одного. Якби нас було чоловік 5-6, швидкість впала би ще раза в 2 і точно би група розвалилась. Тому хто планує поїздку, або вибирайтесь по автомагістралям, правда там крім автомобілів більше нічого не побачите, або діліться на групи по 2-3 чоловіка з GPSми і з контрольними точками для збору. Нарешті десь в 20-00 за автозаправкою прямо посеред міста, побачили малесенький дубовий лісок, туда ми і зарились N1. Вчились розпалювати «пічку Бонда» і готувати на ній, ночували під охороною 4 собак  .

2-й день (23 квітня) – 98 км.
   Кожен ранок прокидались в 7-00, так щоб в 9 вже бути на ходу. Зі свіжими силами рвонули по Стамбульським вулицям, повезло зранку вулиці були досить порожніми. Десь через 4 км. Побачили досить цікавий парк , потратили на його огляд півгодини.







Ще десь кілометрів через 5 нарешті вирвались за окраїни міста, поїхали по дивній дорозі – шикарний асфальт, 4 полосна дорога і жодного авто. Скоро зясувалось що тут збудований трек для авто гонок.



Далі дорога стала вузькою і проходила через дубовий ліс, тут збудована траса на десятки кілометрів для змагань Формули-1. Сьогодні змагань не було і тут неспішно їздили турки на раритетних автомобілях, чого ми тут тільки не побачили:









Після містечка Denizli зупинились на обід недалеко від однойменного озера





В цей день досить непогано акліматизувались до погоди і до рельєфу, так неспішно долаючи підйоми, виїхали на берег Мармурового моря, попереду був 500 метровий спуск до набережної м. Sarajbahce, які краєвиди тут були! Головне звідси було видно протилежний берег моря, яке в цьому місці мало десь 5 км. 





На ночівлю зупинились в міському парку на набережній, в лісочку карликових сосен. Навколо нас сиділо декілька сімей турок, які варили собі чай. В парку було досить води в бюветах по всій території, а поки я готував вечерю, Віталік навіть найшов спортзал, де набрав на халяву в переносний душ гарячої води. Це було шикарне місце, ми засинали під справжній спів муедзинів.









3-й день (24 квітня) – 96 км.
Зранку помилувавшись парком і турчанками, почали об’їзд Мармурового моря до містечка Golcuk, далі маршрут тікав від моря, треба було знайти проїзд в ущелині через гірський масив. Після карпатських поїздок уява малювала, судячи з дороги на карті, щось з ямами місцями засипане щебенем. Однак і тут турки постарались, вузенька дорога шириною 4 метра з ідеальним асфальтом, і жодної машини протягом більше 20 км. Нам не вдалось знайти жодного стика на дорозі, таке відчуття, що водіїв на асфальтоукладачі  заміняли прямо на ходу, і в обід, і вночі.





В цьому районі гори стали більш стрімкі, почався загальний підйом на перевал між Мармуровим морем і озером Ізмір. В районі 13-00 почало припікати сонце, зупинились на обід на березі гірського потічка, помились, пообідали. Тут нарешті побачили справжні турецькі села, без готелів і пляжів.



Ближче до вечора виїхали на край плато до озера Ізмір, над озером формувалася гроза, яка рухалась в нашу сторону



Рвонули по серпантину вниз до берега і вправо вздовж оливкових плантацій. Далі до містечка Orhangazi в пошуках місця ночівлі. Зупинились на виїзді з міста, в скверику біля заправки N3. Палатку ставили з першими краплями дощу, лило цілу ніч.

4-й день (25 квітня) – 83 км.
Зранку розпогодилось, поки підсихала палатка, скористались плюсами ночівлі біля АЗС – гаряча вода, бриття, зарядка акумуляторів і побілок.



Снідати вирішили пізніше на маршруті, коли підсохне. Проїхали десь 12 км., знову виїхали на берег Мармурового моря, тут розташоване портове місто Gemlik, в останнє помилувались краєвидами моря, до кінця маршруту ми його не побачимо.





Далі заглиблюємось вглиб континента по шикарній автомагістралі до міста Бурса, яке захищене з півдня досить високими горами.









Налякав Віталіка, що сьогодні будемо штурмувати ці гори з велосипедами, от тільки пообідаємо як слід  . На в’їзді в Бурсу є здоровенний супермаркет МЕТРО, в якому виявились довгоочікувані туристичні пропанові балони (з різьбовим з’єднанням) по 20 TL за 240 гр. балон. Тільки ми настільки звикли до своєї пічки, що вирішили їй не зраджувати  .
Бурса виявилась дуже великим індустріальним містом, в ньому навіть ходить метро. Підкріпились кебабами, і відпочили в центральному парку. Наїздилившись досхочу по Бурсівським холмам, вирішили вибиратись з міста, 2 раза не дивлячись на GPS перед носом, мене чіплявся блуд і ми злетівши з маршрута скидали по 100 метрів висоти. Нарешті зрізаючи кути короткими шляхами, вибрались на гарну оглядову площадку.



Розпрощавшись з Бурсою почали підійматись вздовж ущелини до водосховища Doğancı Baraj. Куда доїхали вечером в 20-00, переїхали через дамбу на другий берег і на облаштованій стоянці поставили намет. Вода в водосховищі виявилась тепла і чиста, так що з задоволенням скупались перед сном. Вночі приїхала поліцейська машина, розбудили, попросили показати паспорта, перевірили, мабуть побажали гарних снів і поїхали.



5-й день (26 квітня) – 82 км.
Зранку виїхали трохи пізніше, випрали всю свою одежу. Дорога весь час йшла вверх з середнім ухилом 7-10%, знову почалися справжні гірські краєвиди і набір висоти до 800 м. Почала псуватись погода регулярно із-за гір вилітали дощові хмаринки, потихеньку зачехлили баули.











Коли виїхали на хребет, маршрут повертав вправо по хребту, знову був здивований якістю дороги, в нас в таких місцях лісовозна дорога з колією по коліно, а тут асфальт, не дивлячись на богом забуті села.





Тут нас нарешті накрив дощ, температура впала до +5, в хід пішли дощовики. Замерзли вже на спуску до водосховища Çınarcık Mahallesi. В’їхавши в село Cinarcik, побачили якийсь закинутий сарай, туда і сховались від дощу, там обсохли і пообідали. Як ми його не спалили своєю «реактивною» пічкою до сих пір дивуюсь.



Поки відпочивали, погода покращилась, стало тепліше, виїхали на маршрут. В районі містечка Uncukuru, нарешті зустріли першого велотуриста, і не простого, а «монстра». Знайомтесь – Бенуар.



Хлопака виїхав з Франції і їде в Китай, на момент зустрічі він вже їхав пів року. Далі його маршрут на Грузію, Азербайджан, Іран, Пакистан, Китай. Ми для нього були перші вело туристи яких він зустрів в Турції. Не дивлячись на мій дуже приземлений англійський, вдалось поспілкуватись хвилин 15, обдивились спорядження один одного. Побажавши всього найкращого, роз’їхались, потім пожалів, що не спробував при підняти його ровер, цікаво скільки він важив?
В цьому районі Турції нарешті вдалось дізнатись, чому море називається Мармуровим, біля кожного села знаходиться кар’єр з видобутку мармуру, в кожному селі декілька пилорам, де його ріжуть на пластини, на узбіччі постійно попадаються уламки полірованого мармуру. Звідси він вивозиться на узбережжя на кораблі. Шкода не вдалось побачити процесу порізки кубів в кар’єрах.







До вечора доїхали до міста Мустафакемальпаша, так як попали сюда трохи пізно, то знайти в темноті місце на березі річки не вдалося, кругом або промзона, або приватні будинки. Затарившись в магазинчику водою, айраном і їжою встали за межами міста в полі під якимось деревом. Добре що для турбопічки достатньо жмені патичків, вистачило і на їжу і нагріти воду щоб помитись.

6-й день (27 квітня) – 67 км. (але яких!)
Зранку з’ясувалось, що на ніч ми зупинились під шикарним горіхом на краю персикового саду.



Сьогодні в нас був штурм досить цікавого хребта по бездоріжжю висотою 1000 м., нагородою за це – досить потужний водоспад, крім того можна було зрізати кусок дороги десь під 40 км. До водоспаду веде гарна вузенька дорога з асфальтом.



Річка яка живить водоспад дуже повноводна з великими порогами.



Ну і водоспад SuUçtu Şelalesi, красавчик, є на що подивитись, 38 метрів. Вхід був безкоштовний, в сезон, не знаю. Вода дуже зимна, менше +7°, тому не купались.





Надивившись і нафоткавшись, почали підйом, далі асфальту не було і почались лісові доріжки. Судячи з карти маршрут не складний (червоним коліром),



до перевалу (точка 3) і далі спуск до озера, на асфальт і в «цивілізацію». Єдине що трохи насторожувало, це ізолінії між точками 2 і 3, та це фігня, скільки там того підйому. Як виявилось карта скачана з OSM не дуже точно відображає наявні лісові дороги, насправді шляхом проб і помилок прийшлось їхати по малиновому маршруту, місцями червоного маршруту або не було в принципі, або це була непрохідна, заросла, пішохідна стежка.
В основному по маршруту була звичайна лісова доріжка, декілька раз переїхали потічки





А от в точці 2, нас чекала відвісна стіна, повністю заросла кущами, можливо років 20 назад тут і була стежка на перевал. Вирішили повернути вліво по стежкам і спробувати вийти на хребет, по ідеї там могла бути дорога. Коли ми видерлись на хребет, GPS показував висоту 1050 м, це вже було вище перевала, але ніякої дороги тут не було, вирішили пробиватись по хребту, може з’явиться.
Спочатку було так:



А потім, так:



Все, жопа, приїхали. Залишивши велосипеди, пішли пішки на розвідку, пройшовши метрів 150 (точка 4), вийшли на скалистий обрив з офігєнним краєвидом, ось виявляється чому тут дороги по хребту не було.







Набрали висоту 1250 м, це на 300 м вище ніж перевал, який лежав прямо в нас під ногами. Злазити туда по обриву з вєліками, це вже трохи перебор. Голодні як собаки, зробили пізній обід в 17-00, і надивившись на краєвиди, рвонули вниз по маршруту, яким підіймались, добре що по лісу точки в GPS ставив, а то би ще поблукали трохи.
Шлях яким ми підіймались 7 годин, спустились за 2, на ночівлю вирішили вставати на те саме місце де і вчора, під горіхом. По дорозі побачили турецьку пасіку, кому цікаво.





Це був перший день, коли трохи підзамахались. Півночі літали військові літаки, відробляючи пілотаж в гірській місцевості, видно десь недалеко аеродром. Але ми спали без задніх ніг.

7-й день (28 квітня) – 117 км.
В зв’язку з тим що ми вчора вилетіли з графіку по кілометражу, сьогодні треба було дати трохи більше 100-ки, це виглядало нескладно – попереду «жирний» асфальт, тільки незрозуміло як там буде з рельєфом.
Встали трохи на півгодини раніше ніж зазвичай, зранку встигли оглянути прокидаючеся  місто Мустафакемальпаша. Після виїзда з нього починалася шикарна траса, тут можна було притопити.



Звідси відкривався краєвид на наш вчорашній хребет, тільки з другої сторони, було видно і сідловину з перевалом і скелю на самому верху, куди ми вчора видерлись:



Сьогодні був перщий жаркий день, жодної хмаринки, температура вище +25, обгоріти після зими можна елементарно, тому зачохлились на довгий рукав. Подолавши пару затяжних під’йомів, доїхали до міста Балікесір. Місто виглядає ніби його недавно збудували, всі будинки новенькі, тротуари акуратні, як на курорт приїхав.



Оглянувши центр і парк, на виїзді з міста зупинились на обід в сосновій посадці. Тут перечекали обідню жару, просушили палатку і випрані речі. Після обіду продовжили слалом по холмам.





Ввечері доїхали до озера Yeşilköy Göleti, тут і вирішили заночувати. Добре що я його на крті ще вдома відмітив, з траси його практично не видно, а повертати до нього треба десь за 1 км.





За день вода нормально прогрілась, тому ввечері накупались від душі. Поки поставили палатку, поки приготували вечерю, стало якось підозріло прохолодно. Закінчивши їсти, одягнули на себе все що було з одежі. В турбопічку пхали все, що тільки влізе по діаметру, щоб зігрітись. Це була найхолодніша ніч.



8-й день (29 квітня) – 84 км.
Прокинулись рано в 6-15, ну і дубак, виліз з палатки, трава на кінчиках біла, на велокомпі +1, ну все зрозуміло, а ще називається Турція, море. Поснідали і поїхали. Години через 2 після чергового спуска - під’йома з’явилось довгоочікуване море.



Проїхали містечко Havran, на в’їзді в яке стоїть дивний пам’ятник турецькому «Гераклу», навіть не уявляв, що можна так снаряди носити:



Тут в парку Віталік в кращих традиціях – спер невідомий фрукт з огороженого сада, щось схоже на апельсин.



Їсти це було неможливо, воно ще не дозріло, тому прийшлось його викинути.
Далі попали в курортне містечко Akcay, воно не таке розкручене як піденні турецькі курорти, тут мабуть відпочиває контингент  з тих що по бідніше.





Вибрались на набережну, ну привіт Егейське море! Головна мета поїздки досягнута, тут ще мертвий сезон, все зачинено, людей практично нема. Зробили «протокольне» фото



Вирішили не купатись, сонця нема, душові кабінки не роблять, їхати потім всьому в солі, нафіг не треба. Пішли в кафе пообідали по 15 TL з чоловіка, ось меню:



Тут Віталік поплатився за свою любов до халяви – з’їв штук 6 маленьких зелених перчиків, які лежали на столі задурно. Потім він випив залпом чай, 2 бутилочки мінералки і ще чай. Попустило його десь через годину.
Варіація на тему знайди «егейського» кота, таке відчуття що він народився на цих каменюках:



Пошарились по містечку, відвідали базар, надегустувались сухофруктів, оливок, сиру і т.д., закупились на 2 дні і почали набирати висоту по маршруту. В цей день відчули обезсиленність, причому майже одночасно з інтервалом в 15 хвилин. Набрали висоту 700 м., тут на перевалі нас чекало джерело з водою і шикарний сосновий ліс, вирішили встати на ночівлю тут. Як не дивно на цій висоті була сама тепла ніч +10.







9-й день (30 квітня) – 95 км.
Так як ми вчора подолали перевал, цей день в нас був халявний, практично весь час дорога вела в низ до водосховища в ущелині, тут цивілізації практично не було, тільки зрідка проїзджали невеличкі села.











Не дарма все ж таки, в Турції століттями злодіям відрубали руки, кругом будвництво аж кишить, дороги, підприємства, люди живуть бідно, але ніхто не краде ні арматуру, ні щебінь. Ніхто на облаштованих джерелах в лісі не краде крани і пластмасові труби. На богом забутій автобусній зупинці в полі стоїть шикарний шкіряний диван, та в нас би його в першу ніч хто небудь на дачу спер би.



Турецька сім’я виїхала на природу на шашлик, шашлик лежить зв’язаний біля коліс. 



Типовий велосипед в мусульманських країнах, часто бачив такі на фотках людей, які їздили по Азії – Пакистан, Китай, Індія, от вдалось його побачити «вживу».



Маршрут веде по берегу штучного водосховища, щось типу нашої Бакоти на Дністрі, так само затопили територію.

















Далі дорога пролягала вздовж зрошувального канала, на березі якого ми і заночували, перед містом Гонен.



Засинали під одночасний спів цілого «оркестра» муедзинів, все місто було просто нафаршироване мечетями. З сумом зрозуміли, що це останній вечір в «дикій»
природі, завтра фініш.

10-й день (1 травня) – 50 км.

Зранку дорога виводила нас на берег моря, постійно дув дуже сильний північний вітер в лице. Вкотре подумки порадувався, що відмовився від ідеї прокласти маршрут по берегу моря, щоденний вітер доконав би. Міняючись місцями з Віталіком кожних 15 хвилин, в 2-й дня доїхали до величезного портового міста Бандірма. Поїли в кафе, відправились на причал, шукати паром до Стамбула. Так як хостел в Стамбулі був заброньований на завтра, вирішили переночувати на околиці Бандірми. Паром був на 7-у ранку, і тут до мене дійшло, що ми влипли. Готівки в нас лишилось десь 40 TL, 2 білета коштували 112 TL, а банки і всі обмінники сьогодні працювали до 2-ї години і вже були зачинені. Завтра в них також вихідний. На пропозицію продати білети за євро, касирша категорично відмовила. Всі турки до яких ми підходили на вулиці і базарі з пропозицією: плиз чендж євро ту ліра, перелякано хитали головами і відходили подалі. Врятувала зарплатна карточка, яку я спробував сунути касирші в порту. Як не дивно, платіж пройшов, правда не знаю точно по якому курсу, але це вже було все одно. До речі в Стамбулі таких проблем з обміном нема, там сервіс заточений під туристів і валюту міняють будь де і будь хто.
Щасливі ми об’їздивши всю Бандірму відправились на околицю міста шукати місце під намет. Знову облом міська забудова різко переходить в індустріальну зону, кругом порт, і військові частини. Нема ніде клаптика землі хоч з якимись кущами. Ледве на краю порта знайшли закинуті циганські трущоби, вирішили заночувати тут. Як з’ясувалось декілька сімей тут все ж таки жили. Ці будиночки йшли під знос, але чомусь ці люди звідси не виселялись. Наша поява викликала в них не аби яку цікавість, одна сім’я запросила на чай, нагодували нас всякими солодощами. Друга сім’я принесла великий свіжий лаваш і сковорідку жареної картоплі, від якої ми відмовились побачивши скільки в них голодних замурзаних дітей. В нас свого хавчика досить.





11-й день (2 травня)
До Стамбула по морю 120 км, паром їх проплив за 2 години, це більше було схоже на літак, якось дивно розуміти, те що ми їхали 10 днів, знаходиться на відстані 2-х годин.



Прибули на причал Yenikapı, вигрузили речі, до хостела Starlet доїхали за 10 хвилин, спеціально його вибирав поближче до причала і до туристичних цікавинок. Проживання коштує 7 Є з чоловіка, разом з сніданком.



Тут нас чекала «радісна» звістка по Вайберу – Івано-Франківський аеропорт закрився на ремонт (це через місяць після початку роботи) і всі рейси на нього скасували, тому авіакомпанія зв’язалась з нашими родичами (так як з нами їм зв’язатись не вдалось) і попросила їхньої згоди на перереєстрацію нас на інший рейс до Львова, тільки на 6 годин пізніше. Нас таке влаштовувало абсолютно, не прийдеться вставати в 5-й ранку, можна було спокійно виїхати в 10. Речі залишили в хостелі і на велосипедах неспішно поїхали обстежувати місто. Описувати Стамбул я не буду, це вимагає окремої теми. Ми залишились в захваті, щоб оглянути його треба хоча би 3-4 дні. Рекомендую всім хто тут не був, обов’язково відвідати його навіть без вело подорожей, це не по європейським містам їздити, які багато чим схожі. Побували практично в усіх історичних місцях в центрі, GPS і велосипед вирішують питання пересування по місту елементарно.
Кину декілька фоток:













Стамбульський базар, це ще одна окрема тема, тут ледве алергію не заробили від халявних оливок, сиру і рахат-лукума.











На другий день, виселившись з хостела, неспішно поїхали в сторону аеропорта (20 км), по дорозі спустивши всі ліри на сувеніри і смаколики до дому. Зрозумівши що їзда по житловим кварталам може розтягнутись на декілька годин, виїхали на автомагістраль,
 Краще би поїхали на метро, потік машин дуже щільний, їхати приходилось то по 3-х то по 5-и полосній дорозі, задоволення не з найкращих, зате побачили залишки стін Константинополя.





В  аеропорту нас чуть не вставили на 40 Є, при здачі багажа, велосипеди відправили на вагу, вписали в посадочний талон +15 кг., і відправили доплатити по 70 Є кожного. Нас це звісно не влаштувало, почалися розбори з касирами. Вони не розуміють англійську, ми не розуміємо турецьку і майже не розуміємо англійську. Будь які доводи, що коли ми летіли сюда, велосипед як спортінвентар не важився і коштував фіксовану суму 30 Є, на них ніякої дії не справляли, 70 і крапка. Врятувало що перед поїздкою багато читав форумів про схожі випадки. Якщо вас розводять на гроші, вимагайте – менеджера пліз. І повторюйте це, поки до вас не прийде їх начальник. Як правило до нього доходить з першого разу, він виправив код вантажу в посадочному талоні, вибачився, в касі ми оплатили 30 Є (оплачувати треба по курсу в лірах), і пройшли на посадку.
Після прильоту в Львів були приємно здивовані що авіакомпанія забезпечила безкоштовний трансфер автобусом з аеропорту Львів в аеропорт Івано-Франківськ, не прийшлось потягом доїжджати до свого авто.

P.S. Поїздкою надзвичайно задоволені, виявилось надзвичайно цікаво і легше ніж я думав, перевали виявились приблизно такі ж, як в Карпатах і Криму, тільки дороги кращі.
Для полегшення контактів з місцевим населенням, не полінуйтесь вивчити хоча б декілька слів по турецьки: «привіт, дякую, вода, хліб, 1,2,3… 10, …. » ну а якщо в розмові ви вставите «чарівне» слово Бешикташ ОК (назва турецької футбольної команди), то чай на халяву вам забезпечений  .
Як не дивно, питна вода в Турції на кожному кроці, особливо в гірській частині. Не треба лазити десь по кущах, якщо в радіусі 200-300 м. є джерело, обов’язково проложена пластикова труба до дороги і зроблено бювет з краном.
Після поїздки залишилось купа фото і відео, але вроджена лінь не дає змоги зліпити це все докупи і викласти тут. Їздіть, вивчайте і діліться. 
« Останнє редагування: 08.05.2017, 02:13:46 від Avanar »

Offline anticvariat

  • Новачок
  • Повідомлень: 34
  • Карма: +0/-0
  • Стать: Чоловіча
  • Добра людина
    • Перегляд профілю
« Reply #1 : 08.05.2017, 06:23:46 »
круто, молодці !!!!!!!!!
MTB WINNER

Offline YxTu

  • Старожил
  • Повідомлень: 459
  • Карма: +5/-0
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
« Reply #2 : 08.05.2017, 10:10:35 »
Мега звіт - Мега покатуха !  :o
Сложно объяснить - просто, а просто объяснить - сложно.

Offline Ruslan 75

  • Головний модератор
  • Ветеран
  • Повідомлень: 824
  • Карма: +45/-7
  • Добра людина
    • Перегляд профілю
« Reply #3 : 08.05.2017, 11:31:21 »
Молодці!!!
Операція "Квадрокоптер"!

Offline Стечкин

  • Ветеран
  • Повідомлень: 3706
  • Карма: +105/-54
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
« Reply #4 : 08.05.2017, 14:49:13 »
....

Offline sergyjko

  • Постійний користувач
  • Повідомлень: 164
  • Карма: +5/-0
  • Стать: Чоловіча
  • TREK 8500 (2011)
    • Перегляд профілю
« Reply #5 : 10.05.2017, 09:07:52 »
а рік 2016 чи 2017?

Offline Стечкин

  • Ветеран
  • Повідомлень: 3706
  • Карма: +105/-54
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
« Reply #6 : 25.05.2017, 23:44:50 »
йа таки лишу особистий коментар
імхо та вся подорож до Туреччини починалася з того шо йа намагався вболтати авдєєва(аванара) літом минулого-2016-року катнути в Париж.
в мене досить проста мотивація - прогресующе захворювання мозку, 2 група інвалідності і треба встигнути, доки остаточно не перетворився в овоч. хто мене бачив останнім часом можуть підтвердити шо на поточний момент йа по вулиці ледь хожу.
авдєєв від парижу відмовився і запропонував туреччіну, бо йому по часі не виходить. на тому і домовилися.
минулого року йа ще був більш-менш, не міг лише іздити в темряві - не тримав рівновагу.
але авдєєв собі вирішив, шо нахєр тре з інвалідом мати справу і за три дні до виліту з України порадував мене шо в нього з ющенко квитки на літак куплені, а ти, зайка, біжи вже купуй, може встигнеш...
звичайно, шо бажання де-небудь подорожувати з подібною публікою в мене відпало
 
радив би авдєєву передивитися фільм "Брат-2"
« Останнє редагування: 25.05.2017, 23:53:36 від Стечкин »

Offline Ruslan 75

  • Головний модератор
  • Ветеран
  • Повідомлень: 824
  • Карма: +45/-7
  • Добра людина
    • Перегляд профілю
« Reply #7 : 26.05.2017, 10:04:33 »
Олексій, тобі скоріше за все потрібно легенькі відпочинкові маршрути, оздоровчі чи як хочеш назви.
Поїздка в Париж це близко 2000 км.....це інакша філософія поїздки ніж круг озера Тернопільського....
Зрештою це інші фізичні навантаження...
Аванару не треба фільмів дивитися, про нього самого можна і його подорожі можна зняти фільм.
Стєчкін) Шприха тебе любить, але поїздка на 2000 км в Париж чи Турцію це інше)
Ти б ще написав - я подав заявку на Тур де Франс і вони мене не взяли - дивно я ж такий хороший чому вони відмовились.
Твої рекомендації щодо подорожі є дуже слушні і цікаві, так шо ти Лучший, непереживай!)
Операція "Квадрокоптер"!

Offline Стечкин

  • Ветеран
  • Повідомлень: 3706
  • Карма: +105/-54
  • Стать: Чоловіча
    • Перегляд профілю
« Reply #8 : 29.05.2017, 07:34:09 »
йа сі дюже вибачєм...
хтів був написати "мені індиферентно...", але таки злякав, шо не зрозуміють (
« Останнє редагування: 30.05.2017, 15:56:06 від Стечкин »

Теґи:
 

Тут ходять в походи
Мы используем TeamLab Online Office