Якшо вітер не попутний, можливо, ви їдете не в той бік :
Інспіровано Yuli
Зимова пора багата на несподіванки і часті зміни погоди. Особливо на острові Британія.
Уже минув січень і почався лютий, а справжнього снігу тут ніхто й не бачив (а його так сильно чекали на Різдво). Але першого лютого ситуація почала виправлятися. Цілий недільний день збиралися темні важкі хмари. Підвечір почав падати із перебоями дрібненький сніжок. Проти ночі вже сипались лапаті білі пластівці.
Оті брати Вачовскі, то ще ті фантазери. Ну таке вже вигадати. Щоби ми, люди, – вінці творіння чийогось – хто знає ким і чим були керовані? Та ні! Бути такого не може!!! Ми ж вільні у своїх думках, у своїх вчинках, прагненнях, життєвих устремліннях. Ми – ковалі свого щастя. Ми… ми…
Майже не вигадане
От як сьогодні пам’ятаю… Та таке взагалі ніколи не забувається, бо то, власне, були найяскравіші моменти мого життя.
От як ви, тверезо мисляча людина, вінець творіння, Homo Sapiens, дивитесь на те, щоб закінчити своє нікчемне існування у такий екстравагантний спосіб, як утопитися у власних фекаліях? Думаєте я перебільшую? Нічого подібного. Усе так і буде. Як не зараз, то пізніше. Бо всі звивисті, слизькі, брудні, занехаяні, занедбані стежечки, по яких ми ходимо-плентаємо, ведуть до такого хорошого майбутнього.
Сторінка 2 з 2