Перегляд Повідомлень

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.


Topics - Avanar

Сторінок: 1 [2]
16
Звіти / Тернопіль - Київ за 2 дні
« : 14.08.2012, 00:16:59 »
"...Каждый борется со скукой по-своему..."
Х/ф "Пригоди принця Флорізеля"

Тернопіль - Київ за 2 дні.

   Після того, як в червні перший раз проїхав за день 207 км, вирішив більше 200-ки не їздити, трохи вона мене вимотала, десь 2-3 дня в голові метелики літали. Але напевно так створена людина, що її постійно тягне до чогось більшого і важчого. Через місяць в голові завівся маленький хробачок - а може я неправильно навантаження в поїздці розподілив, може неправильно харчувався, може перегрівся, бо тоді жара була за 30, і ще багато всяких може. Через місяць остаточно сформувалась думка - треба ще раз спробувати. А так як - ну який велотурист не мріє доїхати до Києва? - вирішив схрестити одне з другим.
   Маршрут вибрав той, по якому маршрутки на Київ їздять: через Ланівці - Любар - Житомир, вийшло 420 км., тобто 2 дні по 210 - нормально. Єдине що невідомо як на другий день буду себе почувати, тому вирішив в перший дати 220 або більше, менше на потім буде. Між Любаром і Чудновим по ГуглМапсу прикинув декілька місць для ночівлі і закинув в ЖПС. Недоліком траси є вузька дорога і велика завантаженість машинами, особливо фурами, при зустрічному роз'їзді яких приходилось трохи не в кювет зпригувати, тому дуже бажано мати дзеркало на рулі - дуже допомогло.
   Харчування вирішив для економії часу і ваги харчуватись в кафе, але в останній момент взяв ще пальник, 200гр. пропану, 0,5 л металічну кружку і 2 порції для приготування м'яcних супів, 1 порцію вівсяних пластівців і сухофрукти. Ще з вечора замісив 70 гр. вівсяних пластівців, 20 гр. родзинок, 50 гр. творогу, 150 гр. йогурту, 3 ст. л. меду. Для економії ваги 3 маленьких поліетиленових кулька вложив один в другий і туди висипав цю суміш, вийшла легенька міцна тара, з якої можна їсти потрохи коли треба. Все це добавило 1 кг ваги, але вся проблема в тому, що виїзд зранку в 5-00 і коли в 9 ранку захочеться їсти, то просто не буде де. А на другий день можливо прийдеться їсти зранку 2 рази, і теж не буде де. Крім того після Ямполя 70 км не буде ні одного населеного пункту де можна поїсти, тому краще не ризикувати.
   Спорядження взяв по мінімуму: Гібрид Kellys "Axis", спальник 600 гр., килимок - фольгоізол-3 (180*55см) - 100гр., велочохол (він же тент на ніч), куртка від дощу, трекінгові штани, 2 велофутболки і деякий дріб'язок - ніж, фонарик і т.д. Після роздумів взяв ще внутрішню сітку одномісної палатки і дюралеву дугу для неї - не люблю коли вночі комарі і інша гадость в спальник лізе. Все це запхав в 25-л рюкзак, вийшло 5 кг., і примотав його до багажника гумою.

1-й день (10 серпня 2012р.)
Старт в 5:20, похмуро але без дощу, по досвіду попередньої поїздки - перших 60-80 км ніяких ривків, силового педалювання на підйомах, середня швидкість 18-19 км/год, на підйомах передачу занижав спеціально на одну менше, щоб не відчувати ніякого навантаження, зупинки робив через 15-20 км на 10 хв. Перший невеликий перекус вівсянкою з творогом зробив перед Ланівцями в 7:30. В Ланівцях почався дощ, надів куртку. Перед Ямполем на кордоні Тернопільської і Хмельницької обл. україномовні приколісти з автодору рік назад повісили такий знак:

Людям недостатньо обізнаним в тонкощах перекладу перше що приходить в голову - болотиста місцина і лише потім, коли це проїдеш, що це асфальт вспучився.
   Дощ продовжує лити, в 9:20 в Ямполі, в центрі справа є відкрите кафе. Солянка, 2 котлети, чай, на дворі іде справжня злива, часу нема пора їхати. Кілометрів через 10 дощ закінчується, виглядає сонце, досить швидко висихаю, настрій покращується. При кожному зустрічному роз'їзді з фурою не приходиться опускати голову - щоб табло не забризкувало. Далі 70 км безлюдної траси до самого Гриціва, без сіл і води, точніше вони були, але в стороні від траси.
В 13:40 перехрестя на Шепетівку, проїхав 150 км, треба робити велику перерву. За перехрестям побачив заправку, вирішив затаритись водою. Повезло - тут є колодязь, лавочки і дерева, гарне місце для віпочинку. На пропані швидко зварив суп і чай, відпочив, на все пішло півтори години.
15:15 виїхав, знову почався дощ, але недовго хвилин 15. Через 10 км в Грицеві побачив гарне кафе, де завжди зупиняються маршрутки на 30 хв. що пасажири перекусили. Можна було доїхати сюда, і тут поїсти. Далі 40 км безлюдної траси до Любара. Тут купив 1,5 питної води (якась в них в криницях підозріла) і йогурт. Місцеві порадили проїхати ще 5 км. і повечеряти в с. Кутище. В 19:15 я там, півгодини на вечерю: солянка, салат і далі. На одометрі 205 км, до запланованого треба ще 20 проїхати. Самопочуття нормальне - от що значить їсти цілий день. Символічну відмітку на ЖПС 225 км проїхав в 20:40. Все можна шукати місце на нічліг. Через 3 км знайшов місце біля каскаду ставків з'їхавши з траси. На ніч чай і відразу залив вівсяні пластівці і родзинки йогуртом, щоб зранку не гратись. 22:00 відбій.
   L   = 228 км
   Vсер.   = 21,0 км/год
   Vзаг.   = 14,1 км/год
   Tруху   = 16:10 год
   Start   = 5:20
   Finish   = 21:15

2-й день (11 серпня 2012р.)
   Прокинувся в 5:15, температура +8, після +30 вдень позавчора якось дуже контрастно, а в мене тільки футболка, ну нічого скорше зберусь, чай, мюслі і в 6:20 виїзд. Після вчорашнього нічого не болить, виспався відмінно. Зранку кілометри летять швидко, в 9:00 Житомир. Переваги велосипеда, що можеш неспішно проїхатись через центр міста і побачити набагато більше ніж з машини по об'їзній. В 10:00 на виїзді на автотрасу справа помічаю кафе - борщ, відбивна, салат.
70 проїхав, ще 120, ну далі легше дорога рівна, широка, під'йомів нема. Завдяки велосипеду побував в Коростишеві, на машині завжди об'їзжав його по об'їзній, зате напряму економиться кілометраж, правда є 4 горбика, причому такі що прийшлось спереду 1-у зірочку включати. Зате на виїзді є гарне озеро з пісчаним дном, сосновим лісом на березі і зручним під'їздом. Тут вдалось трохи прополоскати і підсушити свою одежу.
Кілометрів через 30 після чергового перепочинку помічаю що заднє колесо спущене. При поверхневому огляді покришки помічаю блискучий кусок тоненької пружинки. Поміняв камеру, поїхав далі. На 140 км з'їзджаю з траси в сосновий ліс, роблю годинну зупинку на обід - суп: макарони, сушене м'ясо, сушені овочі (нарешті випробував новий рецепт). В 17:00 поїхав далі. По автомагістралі велосипед летить як реактивний, навіть пробував з "Кіровцем" позмагатись, в нього стабільна швидкість 30 км/год, по прямій і на спусках я від нього відриваюсь, на підйомах він починає до мене підтягуватись. Так ми з ним кілометрів 8 побавились, потім він кудись звернув. Ну ось і Київ. Протокольне фото на пам'ять, правда без мене (нікого поблизу не було)

По Київу на вєліку їхати прикольно, але теж бажано з дзеркалом - набагато легше. Правда обережніше на зупинках маршруток - ці зони виложені крупною бруківкою, і коли з розгону туда влітаєш, наслідки можуть бути погані, краще їх об'їзджати. В 19-00 я на вокзалі, все маршрут пройдено.
   L   = 193 км
   Vсер.   = 24,8 км/год
   Vзаг.   = 15,2 км/год
   Tруху   = 12:40 год
   Start   = 6:20 год
   Finish   = 19:00 год
Білет на поїзд на 22:40, тому є купа часу. Справа від вокзалу, за ст. Метро є пристойне цілодобове кафе, за 30-40 грн. можна нормально повечеряти. Далі щоб не нудитись на вокзалі (коли ще така нагода вийде) поїхав по Києву, дуже гарно, особливо коли стемніло, це вам не по Тернополю шмигати. В 21-40 приїхав на вокзал, спакував велосипед і пішов на поїзд.
Далі туристична романтика закінчується, і починаються суворі українські реалії.
Ці УРОДИ, інакше їх не назвеш (я маю на увазі з міністерства транспорту), відмінили всі вечірні поїзда в сторону Тернополя і залишили один 007 Київ-Чоп, на який білети розібрали на місяць вперед. На маршрутку з велосипедом вас не візьмуть. Залишається один варіант - Експрес-електричка до Хмельницька, прибуває в 4-40, а там в 5-40 поїзд Одеса -Львів. Повірте мені що в електричці ви спати не будете, незважаючи на те що в білеті навіть вказано місце, тому що крім вас в Тернопіль, толпи людей хочуть попасти в Вінницю і решту міст куда теж відмінили поїзда. Ну не буду про печальне, потім дома відіспався.
   PS: Поїздкою дуже задоволений, в основному що все заплановане вдалось: навантаження, маршрут, спорядження,харчування, погода. Другий раз навряд чи так поїду, нема часу на всякі цікавини, а просто мотати кілометри не дуже цікаво. Раз попробував і досить. Зате тепер їдучи цим маршрутом в Київ машиною чи маршруткою буду по інакшому дивитись довкола. Залишається побажати шоссерам повторити це за один день, теоретично це можливо.

17
Звіт Квітневі велоКарпати 2012

Маршрут: Вижниця - Косів - Ворохта - Ясиня - Рахів - В. Бичків - Водиця - Дубове - Усть-Чорна - Колочава - Синевирська поляна - Колочава - Тереблянське водосховище - Хуст - Іршава - Загаття - Чинадієво - Свалява.

Дата проведення: 27.04.2011 - 01.05.2012

Мапа походу:

Учасники:
Авдєєв Андрій               
Гібрид Kellys Axis 28"




Ющенко Віталій
Trek-3000 26"




Підготовка
Поїздку почав планувати з лютого, за два місяця відсіялись всі сумніваючіся і неготові, а отже залишилось нас двоє:   
- Андрій Авдєєв
- Віталій Ющенко
Так як багато років ходимо з ним пішохідні походи, то проблем зі спорядженням не виникло, докупили тільки велочехли від Velotour, Віталіку такий самий велобаул як в мене Terra Incognita Travel Bike 50. Як виявилось потім вибір дуже вдалий, якщо ви плануєте не тільки афальт, а і невеликі пішкодроми, так як його можна носити на спині за допомогою лямок, як звичайний рюкзак. Для себе я ще прикупив велобахіли від дощу, на початку квітня в холод поїздили пару вилазок під дощем, то відчуття було не з приємних, вирішив перестрахуватись. Видно цією покупкою я доконав бога дощу - Перуна, Ситиврата, Зевса  чи як його там правильно, але 5 днів не було навіть натяку на дощ.
Маршрут взяв за основу класичне коло по карпатам, але вирішив його трохи урізноманітнити дорогами по яким ще ніколи не їздив і навряд чи коли поїду машиною - на Усть-Чорну, з Колочави на Хуст біля водосховища Теребле-Ріцької ГЕС, і після Хуста не банально їхати в Мукачево, а звернути на Іршаву і по кучерявим селам на Сваляву і якщо час дозволить на Воловець. Так як це була перша веломандрівка в горах, я не знав який денний кілометраж планувати, порадили 80-100 км за день. Вийшло щось таке (точки ночівель і маршрути за день я проставив вже після поїздки):




Як на мене то Яблунецький перевал якого дехто з велотуристів боїться це не саме складне на шляху.
Добре що за білетами на поїзд вирішили поїхати завчасно, тому що поїзд Шепетівка - Івано-ФранкІвськ на Коломию відмінили з Нового Року, а в ту сторону вдалось знайти тільки N 117 Київ - Чернівці, а потім дизелем 952/951 Чернівці — Вижниця, тому прийшлось міняти точку старту з Коломиї на Вижницю.
Жінка Віталіка завезла нас машиною в 1-00 ночі на вокзал з вже запакованими вєлами (напевно хотіла переконатись що ми точно їдемо в Карпати). З погрузкою в вагон проблем не було, ну все поїхали.


1 день (27.04.2012)
Поїзд в Вижницю прибуває досить пізно в 12-45, так що пів дня пропало даром,



зате в майже пустому вагоні ми поїли. перевдягнулись і повністю зібрали велосипеди, так що якби не сходи з вагона, то можна було стартувати відразу з поїзда.
Старт 13-00 (Вижниця) START 1 (Червоним шрифтом відмічено точки з GPS в додатку). На виїзді перед річкою зробили фото



По дорозі до Косова регулярно осаджував Віталіка він все поривався давити по повній, щоб подалі заїхати, пояснив таке проходить коли їдеш на 30-40 км і без баула, а тут через 2 год "бензин закінчиться". В Косові купили трохи яблук на базарі і почався підйом на Буковецький перевал. По дорозі досить часто попадаються джерельця, так що проблем з водою в дорозі нема і більше 1 л. з собою тягнути не варта, на одному з них затарились водою VODA 11. Це був другий сонячний день після затяжних дощів і холодів, тому від сонця не захищались, "відігрівались після зими". Чим крутіше ставав підйом, тим "дурі" в Віталіка ставало менше, і коли в 16-00 ми виїхали на перевал Буковець PER 11 BUKOVEC її вже не лишилось.



Далі як завжди після перевала починається спуск, а в горах ще й затяжний і стрімкий. Спускаючись до Верховини краєвиди з прикарпатських перетворились на карпатські, вдалині зявились засніжені вершини Чорногірського хребта, добре стало видно  обсерваторію на ПІЧ.



В 17-00 ми в Верховині, обїхали її по обїзній, вернулись трохи назад в центр, знайшли кафе KAFE 12 в якому є щось крім пива і чіпсів. Взагалі пошук кафе в Віталіка зводився до однієї умови: грецький салат. Борщ, смажена риба, відбивна, грецький салат і година відпочинку повністю відновили організм. Ну все розслаблятись рано, в нас ще один перевал на сьогодні (тільки Віталік про це не знає), а це 400 м вверх. В точці VODA 12 дозаправляємось водою. Температура потихеньку падає, після +28 опустилась до +14, якраз то що треба на підйомі.
20-00 перевал Кривопілля   PER 12 KRIVOPIL



Далі спуск до Ворохти, вечірній вигляд Говерли і Петроса



Температура падає до +8, натягуємо велоштани і футболки на довгий рукав. Не доїхавши до Ворохти 3 км справа помічаємо галявину обгорожену під стоянку з столиком і дахом від дощу ST 1-2. Зліва від дороги чисте джерело і невеликий потічок, справа за стоянкою досить потужна річка, але вода там досить брудна. Все, 20-30 на сьогодні фініш. Хоч сили ще є, але вже темніє, жалкуємо що пів дня пішло на поїзд. Зявилось відчуття що всеж таки на сонці трохи підсмажились. Купання в потічку наголяка під луною, чай, залишки домашніх харчів і в палатку спати.
За день 80 км., профіль треку за день:




2 день (28.04.2012)
Підйом 7-00. Перше відчуття вилазячи зі спальника - щось дуже свіжо, напевно відвик за зиму від ночівлі на свіжому повітрі. Коли глянув на термометр в велокомпі офігів: +1, блін і це в тоненькому літньому спальнику до +6. На сніданок вівсянка на згущику, багато теплого чаю.
Старт 08-50, за лічені хвилини на повному ходу влітаємо в Ворохту. Під ранковими променями сонця місто виглядає як казкове



Вдалині видніються Близниці, ми ними сьогодні будемо пів дня милуватися. На виїзді з Ворохти перша цікавинка - під старим австрійським мостом має бути геокешерський контейнер TR/11081, (що це таке я дуже коротко описував тут http://shpryha.te.ua/index.php/topic,6900.0.html )сам міст великого інтереса для нас не представляє, в нас таких на Тернопільщині досить багато, а от для туристів з Центральної і Східної України досить цікавий обєкт. Полазивши під мостом з GPSкою і фоткою для підказки все ж таки знайшли контейнер TR 11081+



Зробили запис в щоденику і поїхали далі. Недалеко в точці VODA 21 набрали води з джерела. Через 6 км спускаючись разом з р. Прут вискочили на магістраль в с. Кременці. Халява закінчилась, далі починається підйом на Яблунецький перевал.
На перевал виїхали без особливих напрягів в 10-45. З приколів було те, що десь за 4 км до перевалу в селі Яблуниця з якогось подвіря над яким висіла вивіска "ДИНАМО" вибігли 2 невеликих "коня" в людській подобі і неспішно побігли на підйом в сторону перевала. Для того щоб їх обігнати прийшлось розганятись до 18 км/год, бо при 15 я рухався з ними однаково. Блін я по рівному таку швидкість бігом довго не витримаю, а ці точно коні. На перевалі нічого цікавого, були вже тут машинами багато разів. Протокольне фото на память



Тут зі мною спробував завести знайомство власник крутого БМВ угорської зовнішності. Почав на ламаній російсько-українській мові розпитувати про похід. Навівши зі мною дипломатичний контакт він зі слащавою посмішкою швиденько стягнув з пальця "золотий" перстень і сунув мені його в руку зі словами:"Подарок. Дай немного украинских денег." Перстень я йому звісно відразу ж відфутболив назад і лагідно послав. Після другого :"Ну дай немного украинских денег" прийшлось послати його вже не дуже лагідно, на тому і розійшлись.
Легенько перекусивши і зачехливши по максимуму відкриті ділянки тіла від сонця рванули вниз. Проїхавши трохи вниз побачили то саме БМВ справа на площадці і власника з пустою пластиковою бутилкою тіпа для бензина. Розводять старим, але дієвим способом: в вас випрошують 1-2 л. бензини ніби-то доїхати до заправки, а заодно дуже дешево всього-то за 1-2 тис. грн. просять вас купити в них золотий перстень вагою 10-15 гр. бо грошей в них вже не залишилось, а ще треба якось додому доїхати. Якщо ви вдома спробуєте спихнути комусь цей перстень, то максимум що вам за нього дадуть 10 грн., бронза більше не коштує. Метрів через 300 зліва на другій площадці ми побачили ще одну таку бригаду.
Ще через кілометр при вигляді поста ДАІ в Віталіка прокинулось громадянське сумління і він вирішив врятувати N-ну кількість довірливих туристів від аферистів. На його здивування капітан чергувавший (дрімавший) на посту не проявив ніякої зацікавленності до того що йому розповіли, і 2 рази перепитував може це все відбувається на Івано-Франківській стороні перевалу. На його жаль це все було в його зоні відповідальності. "Дуже здивувавшись" що таке неподобство робиться на дорогах, він подяківав, сказав що буде мати на увазі і знову поринув в сонну нірвану. Ми поржали і поїхали далі.
Зблизька Близниця виглядала чудово:



Проїзджаючи через Ясиню Віталік десь подзвонив по телефону, взнав чого не вистачає для грецького салату і сказав що скоро будемо, потім пішов на базар і купив 2 червоних болгарських перця. Проїзджаючи біля Труфанецького водоспаду VDSP 21 зробили невеличку зупинку для фото. В Квасах нас чекав основний сюрприз на сьогодні - жінка Віталіка родом з Квасів, тому тут його з нетерпінням чекали теща і тесть. Тут ми і зависли з 13-00 до 15-00. Випрали одежу, поїли (легко сказано), прийняли душ, відпочили і навіть допомогли витягнути дошки на горище. Ніякі вмовляння залишитись до ранку, ні сауна, ні дивні гуцульські настойки не могли звернути нас з обраного шляху. Подякувавши, в 15-00 ми продовжили маршрут.
Проїзджаючи між Білином і Раховом вдалось зясувати причину дуже малої кількості машин на дорозі, виявляється зранку на автомагістраль обвалилося близько 400 м.куб. породи.



Рух транспорту повністю перекрили, грейдерами розчистили 1 смугу, нагорі зрізали похилені дерева і машини практично не пропускали, тільки автобуси. Прикинувшись пішоходами і підмовивши ще 2 місцевих жителя, нам вдалось проскочити міліцейський пост.
Потім як завжди центр Європи CENTR EURO



і стоп-контроль в Діловому, паспорт має бути обов'язково (правда погранці повірили на слово). Далі дорога йде вздовж стовпчиків державного кордону з Румунією звиваючись між не дуже високих але дуже крутих як для Карпат гір. В с. Луг підкріпились морозивом, а в Вел. Бичкові зупинились на повороті з картою в руках. Заплановані на сьогодні 100 км ми проїхали. Далі на с. Ниж.Дубовець було два варіанта:



1. По невідомій дорозі через с. Водиця і перевал 674 м. - 25 км
2. По гарному асфальту через Солотвино - Тересву - Вільхівці без перевала, але - 55 км
Звісно ми вибрали 1-й варіант. На годиннику 19-00, ще є мінімум година часу. Здавши Віталіку секретний рецепт "вело ред-була" - 0,5 л виноградно-яблучного соку на рило, тільки не залпом, а потрохи, ми випробували його на собі. Хвилин через 20 подіяло, він почав проявляти інтерес до краєвидів. Десь в районі Водиці зникли залишки асфальту:



Не доїхавши до вершини перевалу 3 км. в 20-30 знайшли невеличку горизонтальну площадку на схилі метрах в 30 від потічка ST 2-3.



Купання в потічку, "кульочок" від Віталікової тещі, чай, сон.
За день 120 км., трохи змучились, але не дуже. Профіль треку за день:




3 день (29.04.2012)
Підйом 7-00. Ніч була досить теплою +10. На сніданок гречка з мясом. Мясо приготував по новому рецепту: http://d-sanin.livejournal.com/9390.html сподобалось



готується справді за три дні, за 5 днів я засушив його на камінь, термін зберігання без холодильника дуже довгий - декілька тижнів. По вазі всушується приблизно в 2.5 - 3 рази. В каші і в супі стає мягеньким хвилин за 10.
Стартували в 08-45. Щоб не рвати на підйом з самого початку втикнули передачу 1-2 і неспішно покотили вверх.
Вгадайте що це таке?



Правильно - джерело , тільки ще не вистачає ланцюга і таблички "Мухтар", заправились свіжою водою, і через 400 м перевал 674 м PER 31 з невеличкою локальною перешкодою в вигляді болота


контрастом до цього виглядали чудові краєвиди на долину с. Дубове



далі досить швидкий спуск до асфальту по каменюкам розміром з цеглу. Наступних дві години ми досить весело котили по асфальту вздовж досить потужної і гарної р. Тересва, милуючись Свидовецьким хребтом і тим що гірські річки деколи витворяють



В Усть-Чорну приїхали в 12-00. Так як тут асфальт скінчився, вирішили пообідати в єдиному на все село кафе KAFE 31, на превеликий Віталіковий жаль що таке грецький салат тут не знали, прийшлось задовільнитися борщом, швиденько поїли, проїхали в перед метрів 100 і повернувши наліво піднялись по доріжці вздовж невеликої річки до водоспаду. Тут накупались, привели речі в порядок і просушили палатку від роси.



На маршрут виїхали в 13-30, сьогодні сонце пекло вже по дорослому +32, рятуючись від опіків я зачехлив руи і ноги. На вїзді в с. Руська-Мокра по даним з інету є залишки ДОТів оборонної лінії Арпада, збудованої Угорщиною в 40-х роках. Також тут розміщено геокешерський контейнер TR/10457. Привязавши велосипеди до електроопори, і озброївшись GPSкою і описом видерлись на 30-метровий обрив зарослий ялинками.



Тут дійсно є багато ДОТів і окопів.





переривши всі околиці, знайшли по опису місце де міг бути контейнер 10457- L AR



але на жаль нічого тут не знайшли. Або опис не коректний, або на нас жара не так вплинула. Пролазивши з пів години повернулись до наших конів і поїхали далі. Дорога потихеньку перетворювалась на щось нещасне і жалюгідне посипане пилюкою і щебенем, але для ровера саме воно. Проїзджаючи через Комсомольск (він же Німецька-Мокра) і розуміючи що цивілізація на цьому закінчується, в задрипаному магазинчику з несподівано симпатичною продавщицею MAGAZ 31, купляємо морозиво.
В 15-00 ми на виїзді з села на повороті на пер. Прислоп POV 05





Скажу чесно дорога по якій тече струмок мене трохи насторожила, я знаю чим це закінчується, але карта повинна була надати впевненості,



тим паче що люди які в неті писали відгуки про цей район зазвичай описують її як:"...не дуже гарна дорога, розбита лісовозами...", проїхавши метрів 200 я зрозумів що передчуття мене не обмануло - дорога закінчилась річкою і місцями з'являлась то на одному то на другому березі



вертаємось назад метрів 100, справа майже паралелно до річки є грунтова дорога, яка починає підйом на правий бік ущелини, рухаємося по ній





чим далі тим дорога сильніше завертає на північ і стає крутішою, розуміючи що щось не те залишаю ровер і Віталіка. Видершись вгору ще метрів 100 попадаю на галявину, з якої ведуть 2 дороги - одна по хребтику назад в село, а друга зі скаженим нахилом перпендикулярно до річки, а потім точно так само перпендикулярно підіймається на лівий хребтик і зникає за ним в південному напрямку. Спуск до річки настільки крутий, що спуститись по ньому можна тільки без ровера і тільки невеликими боковими приставними кроками (хто був на г. Малий Горган - приблизно такий самий). Розумію що дертись сюди, а потім колобком спускати ровер - дурість. Вертаємось назад звідки починали. Робити нічого, перевзуваємось на босу ногу - я в кроссовки-сіточки, Віталік в якісь пластмасово-гумові топталки і вперед вбрід. Тягнути баул на багажнику через річку по валунам мене вистачило на один раз, а Віталіка на три. Після того як він мало не втопив рюкзак, а річка не перекинула ровер, він повторив мій приклад - повісив рюкзак за лямки на спину. Так рухатись значно швидше.







Пройшовши по руслу метрів 700 попали на то місце де диво просіка перетинає річку. Професійним поглядом вияснили, що це газопровід високого тиску 1200 мм на Хуст, той що проходить через Осмолоду. Продовжили рух вздовж річки. Нерозмиті ділянки дороги ставали все довшими, і приблизно через 2 км від початку річка пішла окремо, дорога окремо і тепер вже догори на перевал. Скажу чесно з рюкзаком без велосипеда вгору ходити легше



а ось і обіцяний сніг, правда мало і в 17-30 перевал Прислоп PER 32 PRISLOP





На 3 км маршруту стратили 2,5 год., шкода якось коряво вийшло, пішки без ровера спокійно за годину би пройшли, але для першого нормального перевалу і так піде, ну нічого на спуску відірвемося.
Практичний висновок:
1. Кінчики лямок велорюкзака треба зв'язувати між собою, тоді ця зв'язка, коли рюкзак на спині, буде впиратись в поперек і штани рюкзака не будуть постійно задиратись під руки.
2. І слава фірмі Terra Incognita, яка пришила до рюкзаків лямки за які їх можна було носити на спині, а не в руках.
Коли я спитав Віталіка: "А що би ми робили, якби з нами ще поїхали дівчата в яких велобаули можна тільки возити на багажніку?", то він відповів... Нє, все що він відповів я вам тут писати не буду. Але один з варіантів - це носити на перевал спочатку рюкзаки, потім велосипеди, ну а потім і дівчат.
Короче відпихались, обдивились куда ми вилізли - красота, перекусили позавчорашніми котлетами і вареним яйцем (від тещі). Зідзвонились з друзями Тарасом і Павлом, які сьогодні зранку приїхали поїздом в Воловець на 3-х денне велоколо Воловець - Синевирське озеро - Хуст - Мукачево (це теж був їх перший веловиїзд в Карпати). Ми планували з ними перетнутись в районі Синевирського озера, але не знали, як в нас вийде по дням. Вони якраз зараз проїхали с. Синевир і рухались в сторону Синевирської Поляни в пошуках місця для ночівлі. Нам залишилось спуститись в Колочаву і проїхати ще 20 км, до 20-00 повинні спокійно встигнути.
Спуск хоч і роздовбаний, але після попередніх двох годин здавався нам казковим, хвилин 15 і ми зненацька опиняємось на євроасфальті з розміткою - с Колочава розмальовано як крашенка. Проїзджаючи через центр села і бачачи юрби іноземців і шикарні білі автобуси помічаємо великий стенд з схемою розташування церков і музеїв. І тут до мене доходить - так це ж та сама Колочава, про яку в неті написано багато цікавинок наприклад http://karpatinfo.net.ua/telepules/kolochava, причому інфраструктура села заточена під чехів, поляків і угорців.
Ладно почесали далі, хлопці передзвонили нам і сказали що знайшли досить пристойне місце в 5 км від с. Синевир на березі річки з джерелом і столиком, а Павло виїхав нам на зустріч на перехрестя. В Синевирі заскочили в магазин, бідненько, хліба нема, взяли печення і пачку масла для макаронів з мясом. В супроводі Павла поїхали на стоянку. В 20-30 фініш, місце дійсно гарне ST 3-4.



Відбувся обмін харчами і враженнями від походу.
За день 80 км. День вийшов насичений, але сили ще є. Профіль треку за день:




4 день (30.04.2012)
Сьогодні поспали подовше до 7-30. Сніданок гречка з м'ясом і маслом. Неспішні збори, взаємний огляд велосипедів при світлі. Стартанули пізно в 10-00, їхали неспішно оглядаючи все довкола. Ось гарне місце, тут є 4 водоспада VDP 41, ось один з них



Проїхали Синевирську Поляну, за проїзд до озера заплатили по 10 грн. Ми з Віталіком спробували виїхати на велосипедах до самого озера. Він плюнув на цю ідею перший, метрів через 600, де починається крутий підйом, я проїхав ще метрів 300, там де починається дуже крутий підйом. Далі треба було або відривати зад від сідла і валити врозкачку, але з баулом це якось не феншуйно, або понижати ще передачу, а вже нема куда. Короче останні 100 м прийшлось пхати, але цвяшок в голові лишився, повернутись сюда колись знову і спробувати виїхати без нічого.
Озеро Синевир хвалити не буду, озеро як озеро, гарне, особливо в таку сонячну погоду



Зробили навколо нього коло пошани, знайшли в ялинках здоровенний кусок снігу, блін нафіга ми вчора дерлись на той перевал заради того маленького клаптика, коли його тут валом.



Знайшли геокешерський контейнер TR/28932, місце вибрано дуже грамотно.


запаслися на вечерю жаб'ячими лапками



і в 12-30 поїхали звідси. На початку спуска проскочила западлістська мисля: відключити комусь тросіки на передніх і задніх вібрейках і легенько підштовхнути, але подивився на замучені облича розпарених на сонці пішоходів, які піднімались по кілометровому серпантину і мені їх стало шкода.
Далі ми вирішили розділитись, Тарас і Павло через перевал вертались на Міжгіря і далі на Хуст, а ми з Віталіком на Колочаву і паралельно їм теж на Хуст, нам хотілось подивитись на Тереблянське водосховище, по ідеї ввечері мали зустрітись в Хусті. Дорога далі постійно на спуск, так що швидкість вийшла пристойна. В 14-00 тормознули в Колочаві в кафе KAF 41 і смачно пообідали. Довго тут не затримувались, рванули далі. Через 2 км проїждали через якесь цікаве місце, справа цікава статуя від якої я довго не міг відірвати Віталіка (напевно на сонці перегрівся, а вона в тіні така холодна...)



а зліва якесь чудо-цілюще мінеральне джерело, місток через річку і купа машин і народу. Вирішили тут теж не затримуватись. Злі язики пророчили нам погану дорогу від Колочави до самого Хуста. Насправді погана дорога почалась тільки після цього джерела і тягнулась так кілометрів 4-5 до середини водосховища. Ну поганою її можна назвати тільки для машин, прийдеться їхати на 2-3 передачі, для вело саме воно, післяобідній сон розганяється. Потім почався нормальний асфальт, з рідкими вибоїнами, але на відміну від сусідньої дороги Міжгір'я - Хуст, практично повністю без машин.
Справа гірський схил, зліва гірське водосховище, асфальт петляє, швидкість 30-35, тільки пригальмовуй - красота, яку деколи псують острови з пластикових бутилок і сміття.



В 15-50 ми на дамбі водосховища, гарне місце, фото цього не передасть



тут знаходиться будка, в якій розташовані запорні крани на труби по яким вода з водосховища попадає через хребет Бовцарський Верх в р. Теребля, чому зробили саме так читайте в неті. На територію цієї будки залазити не раджу, там є забороняюча табличка. Ми її проігнорували і залізли, нічого цікавого не побачили, але зате нас побачив якийсь вредний маленький мужичок, наробив крику і по рації викликав охорону, яка прибула менш ніж за хвилину. Дипломатія і наглість звісно нас врятували, але воно того не варте.
Далі гори почали розступатись і ставати все нижче, а будинків все більше. В 16-30 сонце почало допікати конкретно. Мені було легше, я вдень на сонці ніколи не знімав велошолом, а він рятує голову від перегріву капітально. В Віталіка же вийшла проблема - велошолом не мав козирка, і він собі дуже сильно обсмалив лице, а блайзер хоч і частково ховав лице, але слабо рятував від перегріву голову. Не дуже його втішило і морозиво і літр соку. Як потім з'ясувалося це був початок легкого теплового удару. Це я зрозумів пізніше, коли 18-30 ми заїзджали в Хуст зі сторони Солотвина, останні 5 км він їхав хоч і швидко, але на якомусь автопілоті і як з'ясувалося з легким болем в коліні.
Заїхали в центр Хуста, в кафе KAFE 42 поки нам робили їсти, прийняли душ в умивальнику, наїлися, знову помились. Зідзвонились з Тарасом, вони вже доїхали до Хуста, але в кафе не хотіли. Ми їм порадили їхати в сторону долини нарцисів і шукати там місце для ночівлі, а ми підїдемо пізніше. Покрутились ще трохи по Хусту, вернулись тою самою дорогою на об'їзну, і поїхали в сторону нарцисів. Зі слів Тараса зрозуміли що вони об'їздили всі кущі навколо і ніби щось знайшли непогане. Проїзджаючи через село ми набрали у всі бутилки води і ще прихопили 3 л., на вечір і ранок має вистачити. Вже фактично в темноті на свист і світло фонариків знайшли Тараса і Павла, вони знайшли нормальне місце на відстані 500 м від нарцисової галявини в яблуневому садку ST 4-5. Приїхали в 21-00.



Віталік повернувся до нарцисів, знайшов там якийсь потічок і релаксував в ньому з пів години, повернувся звідти щасливий і сонний, на ранок був як огурчик. Вже не вечеряли, чай з печенням, маслом і спати.
За день 110 км. профіль треку за день:



5 день (1.05.2012)
Підйом 7-00. Сніданок суп Мівіна з вермішеллю і вяленим мясом. Старт 09-00.
Зранку поки мало людей зробив панорамку долини нарцисів.



До массового цвітіння ще треба чекати тиждень. Ще одна фотка на виїзді.



Транзитом проскочили Хуст і почесали по трасі. Перед с. Вел. Копаня починається не дуже довгий але досить прикольний підйом. Даю Віталіку останні настанови, а то він чим нижче передача, тим частіше починає маслати ногами, на затяжному підйомі після такого дуже скоро летить дихалка і ноги дубіють. Заспокоївся, вибрав комфортну передачу і попер. Наверх PER 51 виїхав не зовсім свіжий, але живий і відновився скоро, ну ніби дійшло. Попереду затяжний спуск, в 11-40 проїзджаємо біля Іршави, розумію, що з таким темпом будемо в Мукачево десь від 13-00 до 14-00, трохи зарано, нецікаво. Повертаємо з магістралі на Іршаву, при в'їзді стоїть здоровенний супермаркет, купляємо пів кіло творога, пачку сметани і сік, їдемо далі, вздовж однойменної річки Іршава, в сторону Чинадієво, приглядаючись де можна зупинитись. Через 6 км знаходимо таке місце OBED 51.



Сир, сметана, курага - вийшло досить смачно. Шкода родзинки забули взяти.



Помили велосипеди, одежу, взуття, накупались. В 14-00 виїхали. В с. Загаття заправились водою, а далі починається саме цікаве. На всі наші запитання про дорогу на с. Бабичі і на Чинадієво народ здивовано кліпав очима і нічого толком сказати не могли, хоча по карті там є дорога і ніби з нормальним покриттям асфальту.



коли ми приїхали на перехрестя 1, то здивувались вже ми, бо асфальт повертав направо в с. Івашковиця і як нас запевнили там він і закінчується, а на Бабичі пішла ось така дорога



я спробував їхати по каменюкам, задоволення мало, але рятував передній амортизатор, швидкість 7-8 км/год і це на спуск. Віталік пожалів ровер і їхав по яблуневому садочку по траві. Потім дорога стала такою



а потім такою



по селу Бабичі дорога являла собою дивну суміш піску, пилюки і щебня.
а тепер профіль дороги від перехрестя 1 до т.2



В самому несподіванному місці спочатку набір висоти 200 м. по фіговій дорозі, а потім 350 м вниз по несподівано пристойному асфальту. Порівняно з взятими за ці дні перевалами цей виглядав достойно. На цьому спуску Віталік поставив рекорд швидкості за поїздку 55 км/год, практично не розганяючи ровер. І знову "из грязи в князи" несподівано в Чинадієво вилітаємо на магістраль Мукачево-Стрий. 16-40 ми на повороті в Сваляву, повертаємо туди, 17-30 під'їзджаємо до вокзалу, взнати що з білетами, над Боржавським хребтом бачимо першу за 5 днів хмару дивної форми.



На сьогодні є всього 2 білета на швидкий поїзд №8 на 20-00, більше до завтра поїздів нема, а на завтра нема ні одного білета - 2 травня всі з Карпат повертаються додому. Вирішуємо до Воловця не хати, все пригоди закінчено. Як виявилось не зовсім.
За день 90 км. профіль треку за день:



Розпитавши людей вибрались на об'їзну в район т. KAFE 53 тут є непогана харчевня, навісний міст через р. Латориця і щось тіпа пляжа на березі річки. Заказали поїсти, велосипеди залишили під наглядом повара, а самі набравши чистої одежі пішли приводити себе в людський вигляд на річку. Накупались, вистигли, наїлись і з довольними рожами неспішно поїхали на вокзал. Приїхали за 30 хв. до поїзда, почали потихеньку зачехляти велосипеди. Поки Віталік сходив в туалет, поки повідкручував педалі, оголосили про прибуття якогось поїзда. Виявилось нашого поїзда. чомусь пів години пройшли як одна мить. Поки ми дозапаковували Вітальковий ровер, прибув наш поїзд. Саме жахливе, що на посадку треба було перейти на другий перон, а ми залишились на першому. З ровером в одній руці, баулом в другій і криком "Банзай" ми кинулись оббігати поїзд. На наше щастя він зупинився напроти нас не серединою, а сильно подавшись вперед. А то хоч бери під поїзд пролазь. Але на наше нещастя стоянка поїзда всього 3 хв. Цього нам вистачило тільки щоб оббігти поїзд і пробігти 2 вагона. 2 ровера і рюкзаки ми закидали вже в поїзд який почав рушати, правда в 16-й вагон, а білети були в 2-й, тобто треба валити на другий кінець. Хвилини 3-4 ми відсапувались як два паровози. Віталік запропонував проїхати в тамбурі півгодини до Воловця, а там по перону добігти до 2-го вагона. Прийшлось його огорчити, якщо ми на протязі 10 хв. не дамо провіднику білети, наші місця як на аукціоні знову йдуть на продаж і в Воловці ми вже нікому нічого не доведемо. Тому залишивши його в тамбурі 16-го вагона приглядати за велосипедами, я взявши рюкзак пішов через вагони. Цілий день на вулиці температура була +34, скільки було в поїзді можна тільки здогадуватись. До 2-вагона я прийшов мокрий, ніби на мене відро води виляли. Вручив провідниці білети, на пропозицію - чаю, сказав: "Обов'язково, тільки через годину" і рвонув назад в 16-й. Віталік повторив мій маршрут з своїм рюкзаком, але повернутись до велосипедів не встиг, ми приїхали в Воловець. Бігати по перону з 2-ма велосипедами в мене не було ніякого бажання. тому я взяв свій і потягнув його. За мить побачив Вітальку розпихуючого пасажирів на пероні, з криком "а в якому вагоні мій ровер" пробігаючого біля мене. Гумор в мене вже з'явився, хотів підколоти його на 2-3 вагона, але це би вже був перебор, крикнув в 16-му. Сильно можна було вже не спішити, стоянка поїзда 9 хв. Затягнули велосипеди на місце випили по 3 кружки чаю. І вилили на себе напевно половину запаса води в вагоні. Весь наш відпочинок на річці пішов коту під хвіст.
В Тернополі були в 2-40. Віталіка жінка приїхала на машині і розвезла нас по домам, за що їй велике дякую. От тепер все.

Ітого: 5 днів, 480 км, поїздкою довольні як слони, з погодою дуже повезло - жодного дощу і без сильного вітру, техніка не підвела, здоров'я теж, маршрут вийшов вдалий - не тільки асфальт. Чесно говорячи довольні що поїхали тільки вдвох, якби поїхали з випадковими, непідготовленими людьми, прийшлось би походу сильно міняти плани.

Трек поїздки: одна поломка все ж таки була - це GPS, він в мене вирубався від найменшого поштовху, тому записати пройдений маршрут не вдалось. Я його включав тільки відмітити потрібні точки і звіритись з запланованим маршрутом. Вдома розібрав, вже знайшов де контакт пропадав. Але запланований трек складений досить точно і підкоректований після проходження. Кому треба додається.


18
Так історично склалося, що на протязі останніх 10 років, кожен рік, за деякими виключеннями, я з сімє'ю їзжу відпочивати на море в Феодосію на машині. Після перебування на пляжі більше 3-ох днів мене починає від нього тошнити, і я на день-два роблю яку небудь туристичну вилазку. За попередні роки побував вже на всіх вартих уваги маршрутах, що пропонують турфірми. Після цього об'їздив і обходив ще багато чого сам і з дочкою, яка вже підросла.
Минулої зими наткнувшись на статтю про геокешинг (коротко що це таке можете прочитати тут http://shpryha.te.ua/index.php?topic=6900.msg49537#new) вирішив спробувати свої сили під час літньої відпустки. Скачавши базу даних з точками по Криму з сайту http://www.geocaching.su/ вибрав в околицях Феодосії 3 точки:
•   Двуякорная бухта [TR/641]
•   Конденсатор Зибальда [TR/6259]
•   Маяк на мысе Святого Ильи [TR/3490]
Всі вони розташовані в районі хр. Тепе-Оба на вершині якого розташовані величезні білі кулі метеостанції (і як виявилось військові частини). Взявши на прокат велосипед (щось безродне на 21 передачу) по 10 грн. за годину, озброївшись GPSMAP-60, описом тайників і 1 л. води в 15-00 відправився на пошуки по такому маршруту

 На перших 8-и км. маршруту набір висоти склав 300 м, по досить нормальному асфальту. На вершину хребта виїхав за півгодини з одною зупинкою. Знайшовши місце з'їзду з траси Феодосія-Орджонікідзе попав на грунтову дорогу. На вершині дув досить свіжий вітер і з'явилися хмари, так що жара мені не заважала. Звідси відкрилися гарні краєвиди на Карадаг

Першим по маршруту був [TR/641], він знаходився на краю молодої соснової посадки. Знайшов його досить швидко по фото з опису. Відсунувши пару камінців під деревом знайшов перший в своєму житті "клад".


Акуратно його витягнув і розложив для ревізії вмісту

Зробив запис в журнал тайника і обмінявши ароматизовані сірники на невеличкий ніж, спакував все назад. Місце для закладки вибрано дуже вдало, тут буває дуже мало людей, зате звідси відкривається дуже гарний вигляд на Двуякірну бухту

Ну ладно часу мало, невідомо що далі. Наступним по маршруту мав бути Конденсатор Зибальда, причому судячи з карти недалеко. Насправді недалеко виявилась ось така оптимістична табличка

а дорога вперлась в ворота військової частини. Вернувся назад метрів 100, знайшов дорогу, яка обходить частину зліва. Проїхавши через дачні ділянки попав в досить густий ліс з вузькою, але добре вкатаною дорогою, причому з правої сторони "енцефалітні" таблички висіли через кожні 30-50 м.,а  зліва не було ні одної (якісь дивні кліщі).Дорога пішла з легким нахилом вниз, рвонув тримаючись лівої сторони, щоб справа до мене не дотягнулись "енцефалітні" лапки. Глянувши на GPS зрозумів, що точка лишилась позаду на 70 м. Повернувся назад, так і є в 5 метрах від дороги в густому чагарнику під охороною ненажерливих кліщів знаходиться Конденсатор Зибальда це така велика, кругла 20 м в діаметрі чаша для конденсації води, що в умовах Криму було дуже актуально.

Облазивши навколо по периметру в кущах кругів 5 і заглянувши під кожен камінець, я не знайшов нічого, не помогли ні опис, ні фото. Потративши хвилин 20 на пошуки вирішив їхати далі. Зате була знайдена відповідь на загадкове скупчення енцефалітних кліщів - всі таблички стояли в кущах які огороджували військову частину, їх поставили щоб поменше народу там лазило.
Поїхав далі, ліс скоро скінчився і дорога пішла по голому хребту, зліва ще якась військова частина, справа нехилий обрив до моря. Ровер летить на спуск, тільки встигаєш гальмувати. Попетлявши по хребту і потикавшись в різні військові об'єкти попав нарешті на мис Іллі. Тайник знаходиться метрів 200 в стороні від залишків маяка і від дороги, щоб його не розпотрошили "непосвячені". Знайшов його швидко по фото, цікавого всередині нічого не було, зробив тільки запис в журналі. Полюбувався зверху Феодосійською бухтою і рвонув вниз.
Весь маршрут вийшов 20 км на все разом з "розкопками" пішло 2,5 години. По рельєфу вийшло щось таке

Сподобалось дуже, особливо на ровері, пішки це було би не так динамічно, а на машині там не проїдеш - вояки дороги перерили в деяких місцях.
На наступну поїздку запланував собі ще 6 точок в районі Коктебель - Судак, але там прийдеться трохи по скалам полазити.

19
Хто вважає що на ровері дзеркало не потрібне, далі може не читати. Всім хто звик їздити за кермом автомобіля знайоме відчуття дискомфорту, коли сідаєш на ровер і постійно треба крутити головою назад, замість того щоб зиркнути в дзеркало, аби побачити фуру яка тебе наздоганяє і швидко визначити, на якій відстані від краю дороги вона їде і чим це тобі загрожує. Вело дзеркала які продаються
http://www.velostyle.com.ua/44026.html
http://www.velostyle.com.ua/93759.html
мають недолік: вони постійно ломаються від випадкових чіплянь і ударів кермом об будь-що, а кожен раз викидати 130 грн. шкода.
В "Епіцентрі" в відділі автоаксесуарів за 10 грн. було придбано ось таке пластмасове, панорамне дзеркало 30*50 мм:

Далі 2 варіанта, як зробити дешево і сердито:
В.1    Взяв хомут 20*32, болт 5*40 з плоскою головкою, 3 гайки М5, кусочок камери (щоб фарбу не подерти), свердляться отвори як на фотці:

Цей варіант підходить на рожки і на руль-баран

   Недоліки: Важко настроювати зону огляду. Жорстке кріплення, можна відломати дзеркало. На коротких рожках буде заважати хвату.

В.2      Беремо пластмасовий дюбель на 14, шпильку 8*150 (з одної сторони різьба під гайку, з другої в дюбель), 2 гайки М8, шайбу М8. Згинаємо шпильку під 90*, свердлимо отвори і збираємо як на фотці:

Вставляємо в торець руля так:

або так:

Можливо для зручності прийдеться збільшити довжину шпильки, або брати дюбель на 16 ну це вже кому як підійде.


20
Майбутні / Квітневі Карпати 2012
« : 06.03.2012, 22:37:14 »
З 27 квітня маю час і бажання проїхатись по Карпатам на ровері, тільки не по стежкам і хребтам (там ще снігу по пояс), а по дорогам - асфальт, щебінь і трохи бездоріжжя. І не 2 дні, а хоча би 5-6. Маршрут накинув приблизно такий:
Коломия - Косів - Ворохта - Ясиня - Рахів - В. Бичків - Водиця - Дубове - Усть-Чорна - Колочава - Міжгір'я - Синевірська поляна - Міжгір'я - Хуст - Зарічча - Довге - Свалява - Воловець.
Трек http://www.gpsies.com/map.do?fileId=ntnevildleltartn
Виходить в районі 500 км.
По дорозі попадаються:
-   Водоспади: Сріблясті, Женецький, Труфанець, Шипіт.
-   Долина нарцисів, Синевірське озеро, Тереблянська ГЕС
Де робити ночівлі ще не прикидав, важко уявити який кілометраж буде в який день. Одне знаю точно, що в палатці. По Капатам ще не їздив, тільки по рівнині. Стиль їзди середній, я не гонщик і не "кінь". Маршрут можна підкоректувати, для відвідання всяких цікавинок. На інший час перенести не можу.
Бажаючі приєднатись є?

21
Звіти / Re: Зарваниця 11 вересня
« : 11.09.2011, 18:14:50 »
Три "зарваничника", які вертались через Струсів вже вдома. На компі по кругу рівно 110 км. Решта вертаються через Підгороднє.

22
Здоров'я / Як я сушу м'ясо
« : 20.08.2010, 00:47:27 »
Як я сушу м'ясо.
Для того, щоб не таскати з собою зайвий груз в походах, і знати, що насправді їсиш м'ясо, а не невідомо що з консервної банки, нарив в неті такий спосіб:
1. Купив 600 гр телятини.
2. Порізав ножем на дрібні кусочки (1,5 - 2 см.).
3. Виложив його на тефлонову сковорідку. Кришкою не накривати, вогонь трохи менше середнього, м'ясо помішувати тільки дерев'яною мішалкою.

4. М'ясо відразу випустить багато води, яка буде випаровуватись

5. Помішуючи м'ясо довести його до бурого коліру (приблизно 30 хв.).

після цього вага м'яса буде приблизно 250 гр.

6. Перекрутити м'ясо на м'ясорубці

сполоснути сковорідку, витерти її, насипати на неї перекручене м'ясо, посолити, поперчити.

7. На маленькому вогні продовжити підсушувати м'ясо, помішуючи його раз в 5 хв. Час підсушки 30-40 хв. до темного коліру

8. Коли м'ясо стане сухим і твердим, висипати його тонким шаром на чистий стіл і дати йому вистигнути. В мене вийшло 145 гр.

9. Засипати в 500 гр. бутилку від Біоли - там широке горлишко, легко насипати.

Вся процедура займає приблизно 1,5 години, на 1,3 кг пішло трохи більше 2 год. М'ясо приготоване таким способом влітку при жарі витримувало в нас до 10 днів, більше не пробували, а потім ще потихеньку розходувалось з холодильника на протязі 3 тижнів.
М'ясо кидаємо у всі супи, каші, крім вівсяної, і макарони з розрахунку
1 ст. л. = 12 г. сухого м'яса = 50 г. свіжого м'яса.
Тільки в каші його треба кидати коли там ще є трохи води, щоб воно трохи рохбухло.
   Ще є метод виварювати м'ясо в смальці 6 год., в нього смак буде кращий - більше схоже на тушонку, але я не пробував - дуже довго.

23
До тещі в гості в Жмеринку.
   Цю поїздку я запланував рік назад, коли в розмові з дочкою якось ляпнув їй : ”Надоїло їздити до бабці в Жмеринку на машині, от візьму і поїду до неї на ровері”. На що вона відповіла, що це неможливо. Минулого літа поїздка не вийшла, може і добре, бо тепер розумію, що психологічно я ще не був готовий до цього, тим більше що захотілось проїхати туди і назад (поїзд – це аварійний варіант), а досвіду багатоденної поїздки в мене не було, і що заспіває організм через 3 дні педалювання лишалось тільки здогадуватись.
За зиму маршрут поїздки був відточений повністю. Склав його так, щоб максимально уникнути міжобласного асфальту з фурами і вихлопними газами (самий швидкий і примітивний варіант Тернопіль – Хмельницький – Літичів – Жмеринка проїзджений мною на машині вже раз 50 викликає в мене тоску). Склеївши в Фотошопі жменю Генштабівських карт і провівши пряму між Тернополем і Жмеринкою, почав прокладати маршрут по дорогам районного значення, по можливості уникаючи польових доріг (так як в мене “Крокодил” на базі “Туриста“ без переднього амортизатора), але максимально ріжучи кути. Як показала практика часто намальоване від дійсного відрізняється ну дуже суттєво.
Маршрут вийшов:
1) Туда - 250 км: Тернопіль – Сатанів – Городок – Ярмолинці – Деражня – Вовковинці – Жмеринка.
2) Назад - 290 км: Жмеринка – Бар – Ялтушково – Виньківці – Дунаєвці – Городок – Гусятин – Хоростків – Тернопіль.
заклав на маршрут 5-6 днів і ось в кінці липня підвернулось невелике віконце на роботі.
   Виїзд запланував на 28 липня зранку, так щоб 1 серпня в неділю повернутись. Але не все сталося як гадалося, 27 липня в обід з Ялти подзвонила мати, яка там відпочивала в санаторії, і сказала, що вона зламала ногу, а білет з Симферополя вдалося взяти тільки до Жмеринки на 28 число. Отже в Жмеринку я поїхав 28-го але ввечері і на машині. 29-го в 6-ій ранку “зняв маму з поїзда”,  посадив її в машину, привіз в Тернопіль і передав під опіку жінці і батькові.
   Зборами зайнявся після 6-ї вечора: для ”гостроти відчуттів” спакував велорюкзак на 5 днів ”автономки”, щоб в магазинах по дорозі не купляти нічого. Вийшло:
1.  М’ясо сушене - 220 гр. ( 770 гр. свіжого) як робити окрема тема.
2.  Гречка - 300 гр.
3.  Вівсянка – 300 гр.
4.  Макарони – 250 гр.
5.  Сир гол. – 270 гр.
6.  Масло – 200 гр.
7.  Печення – 1 пачка
8.  Хліб – чорний – 700 гр.
9.  Суп “Гаряча кружка” + макарони ”Мівіна” – 5 компл.
10. Цукор – 300 гр.
11. Згущик – 250 гр. в м'якій упаковці з корком (продається в Сільпо).
12. Сухофрукти – 300 гр.
13. Сіль, часник.
14. Мед - 300 гр. - залив в пусту упаковку від згущика (от з чим намордувався: чайною ложкою заливав в 20-кубовий шприц і витискав в упаковку і так 10 раз).
15. Перекуску на перший раз – куряча литка,  3 смажених яйця, 2 помідора і 2 огірка.
Шмотки брав з розрахунку на дощ, взяв запасне взуття (замість нього можна було взяти велобахіли, такі як на сайті спортклуба продають, але руки не доходять купити), газовий пальник Camping Gas і 240 гр. балон до нього. Для економії часу їжу готував на газі, але мав на всяк випадок і триногу з літровою стальною кружкою для вогнища. Палатка 1 м., спальник, килимок, 2 ліхтаря – на руль і на голову, ну і решта дріб'язку. Карти генштабу роздрукував на 4 листах А4 з двох сторін і запхав їх в файли, крім того залив карти, запланований трек і основні точки в GPS, в мене GPSMap-60 з чорнобілим екраном, зато з великим часом автономної роботи (3 дні жпс робила від 2 пальчикових акумуляторів 2500 ma, на 4-ий поміняв на 2 дюраселя на всяк випадок).
В 9-й вечора заніс рюкзак в гараж, надів його на багажник, і поміряв тиск в колесах: спереду 3, ззаду 0,5 ат. – опа, ну зараз підкачаю, накачав в заднє 3, підійшов до вимикача світла, почув ззаду хлопок і шипіння – все зрозуміло шприха пробила камеру. Розібрав, точно так і є, але крім одного прокола знай шов ще штук 5 вмятин від інших шприх. Вирішив не гемороїтись з поклейкою, в підвалі висять 2 покришки з вложеними накачаними камерами. Одну камеру поставив замість пробитої, попередньо надівши нову захисну стрічку, а другу взяв з собою в запас, не подивившись дурень на їх розмір - 28 значить нормально. Почав накачувати, тріс шланг від насоса, поміняв шланг, накачав колесо, з паскудним передчуттям пішов додому спати.

   1 день – 30.07.10
Встав в 5-30 поснідав, зібрався і в 6-30 стартанув. Погода відмінна ні хмаринки, вітру нема, тому навіть не помітив як долетів до Скалата. Посидів 10 хв. біля  озера на виїзді і рванув далі. На протязі всіх днів притримувався того, щоб примусово зупинятись через кожні 10 км на 5-10 хв., 2 невеликих ковтка води, приблизно чайна ложка меду з упаковки і ще 2 ковтка води. Проїхавши Гримайлів, відчув що в животі стало якось тоскно. Вирішив підкріпитись, тим паче що спереду має бути гарне місце: заповідник Медобори, де я і прикінчив курячу ногу в 9-40. Поторчавши з пів години і помилувавшись скалистим виступом, по якому 2 роки назад я вперше з Шприхалями виїхав в мандри,


 почав збиратись. Подивившись на компутер, я з приємністю помітив, що середня швидкість виходила 21 км/год. Повний райдужних надій рвонув вперед. Серпантин в лісі подолав досить легко, далі затяжний спуск, і в 11-00 я в Сатанові на мості через р. Збруч.
   Спустився під міст, з надією покупатись, але вода виявилася такою брудною, що я вирішив не псувати собі настрій. Видершись на стрімкий лівий берег Збруча відчув приємний східний вітер в лице. Спочатку швидкість зменшив по рівному до 18-ти, а потім до 12 км/год, і як не крутив, більше не виходило, ну нічо, зато не жарко. Через 15 км в полі попалася капличка під здоровенним деревом,

якраз вчасно, трохи помився, відпочив і попер далі. Проїхавши з кілометр відчув, що заднє колесо якось дивно товче. Зупинився, точно заднє колесо приспущене, підкачав, ніби тримає.
Через 2 км на виїзді з с. Кремінна з правої сторони біля дороги побачив ідилію: схил вкритий соснами, поляна, яку коні вищипали, ніби газонокосаркою обстригли, криниця і тінь від лісу. На годиннику 13-15 пора вставати на обід. Забадяжив швиденько суп на пальнику, наївся, помився ліг на коврик і відрубався хвилин на 40. Встав, помацав заднє колесо – спущене повністю. Вирішив поміняти камеру, а поклейку перенести на вечір. Щоб не пробити нову камеру, вирішив подивитись, де прокол на пробитій. Накачав, обмацав по кругу, нічого, добре що поруч була криниця, запхав камеру в відро з водою, є малеснька дзюрочка, біля ніпеля, але з протилежної сторони камери. Щоб краще її роздивитись підкачав камеру: щось дивне, біля ніпеля гума трохи грубша, так от де вона переходить в тонкішу, в камері 3 тріщини, одна з яких пропускає, ну нічо ввечері заклею. Поставив нову камеру, насос в мене китайський дешевий - 15 грн., тому біля нього треба попотіти: 250 качків і в колесі 2,5 ат. В 15-30 спакувався і рванув по трасі, по карті скоро Городок, а там озера - можна скупатись.
Ривка вистачило на 4 км., знову почало товкти заднє колесо. Зупиняюсь - повністю спущене, з'явилося тривожне передчуття, підкачка нічого не дала, спускає зразу, а шкода до Городка лишилося десь 3 км. Виймаю задню камеру: те саме - тріщини в гумі біля ніпеля. Все зрозуміло, в мене покришки 28*40 і до них ідуть камери з розміром 1,75', а я поставив на зад і взяв запасну шоссерні камери на 1_1/4', от вони біля ніпеля і не притиснулися щільно до покришки і їх пожувало, ну нічо зараз латки поставлю. Чисте поле ніде ні кущика і сонце шкварить. Приклеїв латки на обидві камери, поставив одну, накачав, поки чіпляв багажник, колесо спустило. Витягаю камеру - латка відвалилась, ставлю другу камеру - та сама історія. Зелене покриття на латках розмазується як мило і не пристає до колеса. Біля мене проїзджає якийсь велосипедист, питаю в нього чи десь в Городку можна купити камери. Відповідь не дуже потішила: "Веломагазинів нема, хіба-що в "1000 дрібниць", але навряд-чи і він робить чи то до 5-ї, чи то до 6-ї, а от завтра зранку в 9 на базарі обов'язково можна щось знайти", і він поїхав далі. Ладно думаю, на заднє колесо більше навантаження, переставлю камеру з переднього колеса, там розмір нормальний, а спереду можна і "дохлятину" ставити. Скільки тої роботи: знімаю передню камеру, ставлю на заднє колесо, накачую - спускає. Сказати що я озвірів, значить не сказати нічого. Знімаю камеру, точно пробив її викруткою  коли знімав спереду, все життя так робив, хоч би шо. Заклеїв її, міцно стиснув камеру з латкою пальцями і тримав так хвилин 10, ніби тримає. Ставлю камеру, 200 качків насосом, знову матюки: неуважно надягав покришку, защемив камеру і дуга десь з 4 см стирчала з під покришки. Облив себе з пластика залишками води, спустив колесо, заправив камеру і знову 200 качків, ніби тримає. Взяв одну тонку камеру, там де тріщин менше і саму велику латку, обдер з неї всю зелену жижу, приклеїв, зі всьої дурі стиснув пальцями і тримав поки пальці корчі не почали зводити, ніби тримає. Поставив на переднє колесо, 200 качків, ніби тримає. Поставив вєлік на колеса, надів на нього рюкзак, помацав колеса, аж не повірив - тримають. Докачав в кожне ще по 50 качків, на годиннику 17-45. Якщо магазин до 6-ї є шанс встигнути, рвонув.
При в'їзді в Городок зліва величезне озеро, але мені явно не до нього. Попитавши чоловік в 5-и і в одного міліціонера, попетлявши по якимось закамаркам, як водиться в таких випадках в 17-59 підлітаю до "1000" дрібниць. Магазин ззовні не великий, настрій відразу стух. В середині все заставлено відрами, лопатами, трубами ну як положено, і о чудо - в куті висять камери і покришки від 20' до 28'. Порившись знайшов 2 дивокамери на 28' по 20 грн.: одна URAL, друга OMSK, з якоїсь слонячої грубої гуми (на них без покришок їздити можна). Продавщиця пояснила що вони для "України", ну нічого ніпель автомобільний, довгий, по діаметру теж ніби підходить, ладно беру.
Вийшов на двір, магазин за мною відразу зачинився. Колесами вирішив займатись ввечері, і так 2,5 години дурно загубив, це ж скільки проїхати можна було. Подивився на GPS - від маршрута відхилився не далеко, прикинув як виїхати краще і попер. Проїзджаючи біля супермаркета вирішив нагородити себе морозивом. На виїзді з Городка побачив ще одне шикарне озеро, з соснами, галявинами. Ладно нема часу сьогодні треба 120 км зробити, а зараз тільки 100.
В Польному Олексинці біля криниці помився з голови до ніг, набрав води дві 1,5 і велофлягу, так робив кожен вечір, води вистачає на душ - 1 л., побритись, 2 жрачки - вечеря, сніданок, помити посуд і ще лишається.
Ярмолинці вирішив ввечері не проїзджати, перед ними на карті зліва від траси побачив симпатичний лісочок, в якому позначено лісн. і маленьке озерце, до якого веде нормальна дорога. Лісок знайшов, дорога теж була, але не з щебнем, як на карті, а звичайна польова, і починалася вона з здоровенної калюжі, яку я переїзджати не ризикнув. Перетягнувши ровер через кущі в посадці, поїхав до лісу. Так як 2 дні перед цим пройшли нехилі зливи, то в лісі було досить мокро і брудно, педалі прийшлось крутити навіть на спусках, а по рівному і на підйомах "крокодил" відмовлявся їхати, прийшлось його пхати. Про те що в лісі вже давно нема ні озера, ні будинка лісника я взнав коли дорога, яка ставала все вужчою і зарослішою, зникла. Отак просто взяла і скінчилася на маленькій галявинці зарослій кропивою. Залишивши ровер, з GPSкою я облазив все в радіусі 200 м. - глухо. Через пів години злий, бруднючий, обпечений кропивою, пхаючи такий самий ровер я виліз з лісу в тому самому місці куда в нього заїхав. Пройшовши метрів 100 по дорозі по краю лісу знайшов маленьку акуратну галявинку, де не задумуючись і встав на ночівлю. Подивився на себе - так ніби я годину тому не мився весь. Нафіг мені то озерце в лісі здалось, ну нічо води багато набрав, вистачить. Далі була гречка з маслом і з м'ясом, якраз темніти почало, і нарешті перша ночівля на природі.

Ровер причепив тросом в лісі до граба. Руки, ноги, спина, ж**па нічого не болить, є загальна легенька втома, це нормально.
За день   L = 123 км.
Vсер. = 17,3 км/год.

2 день – 31.07.10
   Підйом в 5-15 (так вставав кожен день, не думав, що буде так легко прокидатись, я по натурі зранку люблю спати до за 30 хв. до роботи), вночі якась звірушка з'їла приманку з жареного яйця. На сніданок вівсянка зі згущиком, горіхами і родзинками, ситно, легко засвоюється і тримає до обіда. День мав бути спекотним, на небі ні хмаринки, тому вирішив камерами не займатись і не псувати собі настрій зранку (забігаючи наперед скажу , що так я їх не поміняв до самого дому, і колеса мене більше не турбували, зато вдома виявилось що ті камери, що я купив, мені не підходять. В одної ніпель не пролазить в отвір в ободі, в другої дуже великий наплив гуми біля ніпеля, не вдається нормально покришку в ободі зафіксувати).
Правда виїхати швидко все одно не вдалось: загубився ключ від троса. Три раза витрусив всі кішені, велобаул і палатку, нема. З відчаю почав думати, що легше – зпиляти дерево, чи плоскогубцями переломати трос. Вирішив ще обшукати траву біля ровера, підхожу, блін ключ стирчить в замку, де я його вчора і залишив. Зібрався і в 7-15 виїхав.
Ярмолинці навіть не помітив як проїхав, нічого особливого там в очі не кинулось. Як виявилось далі моя дорога проходила по шикарній трасі на Хмельницький, правда не довго приблизно 3 км., далі поворот на Сутківці. Повернув, їду дорога нормальна, вітру нема, на радостях врубав спереду 3-ю зірку, розмріявся про шось, добре що випадково зиркнув на ЖПС – пропав трек. Влупив по тормозам, дивлюсь уважно, точно вже метрів 400 як прогавив поворот наліво, добре що вчасно подивився, а то можна було з пів-години так проїхати. Відмотав назад і зашкробався, замість гравійної дороги, виявилась роздовбана польова з калюжами.

Ну нічо маршрут є маршрут, правда щоб об'їхати деякі калюжі прийшлось проломувати стежки в кукурудзі, зато через 2 км почалась рівна польова дорога, яка ні з того, ні з сього, просто серед поля перетворилась в роздовбаний асфальт, ще трохи і я в Шарівці. Тут на краю села виявилось ціле скупчення джерел (нарахував 9 штук), які зливалися в одне озерце.

Помився і затарився водою.Далі рельєф пішов досить холмистий, рівних участків майже не було до самого вечора. В одній з улоговин побачив шикарне озеро на березі якого був ліс і стояли палатки, і дуже пожалів що не доїхав до нього вчора.

Швиденько скупався, вода виявилась не дуже брудною, поїхав далі, в 11-45 в’їхав в Деражню. При
в’їзді в місто зліва знаходиться величезне озеро і міський пляж з піском, не довго думаючи зарулив туда.

Скупався, забадяжив собі на обід суп з макаронами і м’ясом (зручна все ж таки штука газ, прямо на пляжі можна готувати), позагаряв, вода чиста, на дні досить зимна, пірнав туда поки не змерз. В 13-00 відпочинок скінчився, вперед. Ага забув, в цей день вирішив поекспериментувати з відновленням солей які виводяться з організму, взяв з собою пачку регідрону, і чайну ложку засипав в велофлягу – ну і гидота, відразу пригадався відпочинок в дитинстві в лагері на морі – перший день компот майже ніхто не п’є, на другий випивають по пів стакана, на третій весь до дна. Мене вистачило тільки на один день і то прийшлось купити маленьку пачку апельсинового соку і добавляти в флягу. В 16-00 перетнув кордон Вінницької області.

Сил і натхнення їхати проти вітру в обід в мене вистачило до 16-45, в лівому бедрі з’явилося передчуття корчів, а перед очима легкі галюни. Вирішив збавити навантаження і завалився під тополю біля с. Рожепи. Подивився на термометр +35, а ну все зрозуміло, зарано встав на обід, от і прийшлось в саме пекло їхати. Заварив багато чаю, наївся меду з печивом, годинку полежав, почитав. Сили відновились, викинув регідрон, вилив бурду з фляги і в 18-00 поїхав далі. Жара спала, вітер вщух, в 19-30 я був під Жмеринкою. Приїхати в гості на ніч і спати в душній квартирі в ліжку мене не прикалувало, тому вирішив зупинитись в с. Рів з одноіменною річкою, яка впадає в велике озеро. Розпитав місцевих, вони мені здали непогане місце – насосну станцію на березі озера, яка качає воду на Жмеринку (щось тіпа нашого Івачева). Знайшов це місце, домовився зі сторожем, він мене пропустив на територію, палатку поставив біля самої води, накупався в той вечір від душі.

Вечеря: макарони, масло, м'ясо. Ще раз скупався і спати.
За день   L = 121 км.
Vсер. = 17,9 км/год.

3 день – 1.08.10
   Підйом в 5-30, відразу заліз в озеро купатись - кайф!!! Вночі кіт вкрав костомашку від курки, яку забув викинути з першого дня. Побрився, вирішив не снідати, всеодно теща нагодує, попив чаю з печивом, в 7-20 неспішно доїхав до Жмеринки 13 км (в мене теща теж зранку спати довго любить, тільки на пенсію пішла). Нарешті довгоочікуваний знак:

і мета поїздки

   В 8-30 ощасливив тещу, що я тут випадково проїздом, і заїду на 1-2 години. Коли вона побачила, що я на ровері, а не на машині, то їй чуть мову не відняло. Сніданок - пачка сиру з сметаною, 1 л. квасу, посиділи покалякали, зробив пару корисних справ. 11-00 все пора відчалювати, а то і так всю прохолоду просидів, прийдеться знову по жарі їхати. Вітер в спину, красота, відразу відчув різницю, швидкість 25-30 км/год. Маршрут пролягав попри р. Рів, на якій створено цілий каскад ставків, тому місць для купання не бракувало, чим я і користався. Для економії часу, де можливо це робилось наголяка. Але халява має властивість закінчуватись, після купання біля с. Токарівка, почалося с. Маньківці, яке якісь військові майстри встелили крупною бруківкою, причому, напевне щоб танки не буксували на спусках і під'йомах, бруківку встелили ребрами вверх. Два крутющих під'йоми і один спуск я запам'ятаю надовго: на спуск - 10 км/год, під'йоми - 6 км/год, і то здається що ровер розвалиться на куски. Скінчилося це все через 5 км ні з того посеред лісу, почався нормальний асфальт.
   Далі було дивне с. Міжлісся, знамените величезним яблуневим садком, який ніяк не відгороджений від траси, рви скільки хочеш. Садок розбитий по довжині на 3 ділянки приблизно по 1 км кожна. Самі смачні виявились на 2-їй, де я і взяв 5 великих яблук. Чим ближче до Бару тим асфальт ставав краще. Проїзджаючи с. Пляцина випадково встановив свій рекорд швидкості, практично не крутячи педалі на спуску ровер розігнався до 61,5 км/год і це з велобаулом. Вже потім на під'йомі моя буйна фантазія явила мені картину: спочатку в передньому колесі тріскає одна шприха, потім ще 2-3, потім вилка втикається в асфальт, і я з ровером на повному ходу лечу через руль. Нє ну його нафіг, хто його знає на що ті базарні китайські обода "FORT" і шприхи розраховані, більше так розганятись не буду. Потім було м. Бар з порцією морозива, купанням в міському ставі, чого як потім з'ясувалося робити ні в якому разі нетреба, коли я знайшов місце для обіду на березі річки, яка витікає з цього озера, і подивився на колір і висоту піни на її поверхні. На всякий випадок помився джерельною водою з пластика, і в 14-30 встав на обід: борщ з пакета,  макарони, м'ясо. Відпочив до 16-00 і рушив далі.
Проїзджаючи с. Ялтушково, помітив ще один ставок, так як сонце пекло по дорослому, вирішив скупатись. Місцеві запевнили, що вода тут дуже чиста, і я звернув до ставка. Як з'ясувалось пізніше, це очисні цукрового заводу, але вода була набагато чистіша ніж в Барі. Аборигени на березі запропонували мені 100 гр., але я сказав, що за кермом і мені не можна. Вони з повагою і розумінням подивились на шолом і велобаул і більше не чіплялись. З пів години відпочив, в 18-00 виїхав далі. В 19-30 проїхав досить симпатичне містечко Виньківці, чисто, акуратно, на виїзді заправився водою в криниці і помився. За Виньківцями по карті починався величезний ліс, вирішив там встати на ніч. В'їхав в ліс, комп показав 99,5 км, вирішив доїхати до 100 і шукати місце. Проїхав по трасі ще 800 м., вправо пішла просіка, заглибившись по ній в ліс трохи від траси, щоб машини не шуміли, попав на офігєнну галявину - стіл, кострище, сухе листя.

Вечерю вирішив приготувати на вогнищі, добре патиків під ногами валом. Далі все просто - гречка, масло, м'ясо, митись і спати. Подзвонив в Тернопіль, сказали, що пройшла дуже сильна гроза. Дивно, в мене небо чисте, вітру нема і досить жарко.
За день   L = 100 км.
Vсер. = 16,5 км/год.
Vmax. = 61,5 км/год.

4 день – 2.08.10
За ніч погода не змінилась, зато хтось з'їв пів ложки гречки (напевно миша). Сніданок - як завжди вівсянка. Замінив акумулятори в GPS, які відробили 3 повних дні, хоча, ще 1 сектор з 4 був, в 6-50 виїхав. Траса проходить по лісу 5 км, а потім досить крутий затяжний спуск з двома мальовничими кримськими серпантинами і джерелом, гарно виложеним в стіні. Поки я в кюветі через дорогу пристроював фотік, до мого покинутого ровера під'їхав якийсь тіпок на Ланосі. Я вискочив з кущів і крикнув щоб він від'їхав з кадра, після чого він дав по газам і в момент зник. Певно до ровера примірявся гад.

Далі був такий самий крутий і затяжний, але підйом і без серпантину, ледве на нього виїхав (однозначно треба доставити ззаду зірку на 32, бо на 28 деколи не вистачає). Після Солобківців вискочив на шикарну трасу Хмельницьк - Кам.-Подільський. Їхати по ній прийшлося 9 км., швидко, але дуже інтенсивний рух, постійно треба в дзеркало дивитись, 2 рази прийшлось від фур на обочину зіскакувати. Звернувши на Дунаєвці зітхнув з полегшенням - тут машини практично зникли. В животі почало смоктати, щось вівсянка дуже скоро скінчилася. З'їв яблуко, а воно кисле, смоктати почало сильніше, мої гастрономічні фантазії матеріалізувалися у вигляді 2 сливових дерев на узбіччі, які я не задумуючись об'їв, запивши все медом - ситість настала негайно.
   Станція Дунаєвці знаменита тим, що тут знаходиться величезний хлібокомбінат держрезерву, будинків небагато, а комбінат трохи менше нашого комбайнового заводу. Після заводу скінчились не тільки машини, а і асфальт. Якщо спочатку це був трамбований вапняк, то потім якась дивна суміш польовки, бруківки і крупного щебеню. Село Тернова справило на мене якесь гнітюче враження: погляд людей якийсь мрачний, затурканий, або бездоріжжя їх доконало, або безробіття.
Після Тернової затурканий вигляд з'явився і в мене, дорога стала просто жахлива - польова дорога посипана зверху крупним щебенем, скорше 10 км/год їхати неможливо, всі кишки повитрушував. І так вона трансформувалась у всі види польових і лісових доріг:




Довірившись ЖПСу вирулив таки з лісу і по богом забутій польовій дорозі скотився таки в с. Стара Пісочна, селяне дивились на мене майже як на інопланетянина. Потім відбулась зворотня трансформація від повного бездоріжжя на початку села до досить терпимого асфальту в с. Купин. При в'їзді в Городок, навіть зберігся кусок бетонки, по якій треба постійно виїзджати на зустрічну, щоб об'їхати проломи між плитами.
Зверху відкрився шикарний вигляд на Городок, при вигляді якого в мене чомусь перед очима з'явилася тарілка борщу. Як би я не крутив педалі, про що б не думав, борщ не виходив в мене з голови. Ну добре прийдеться шукати якусь жральню, райцентр все ж таки. А не тут то було, перепитавши чоловік 6 і побувавши де вони підказували, знаходив, що або на ремонті, або тільки пиво і чіпси, і всі мене відправляли в центр, там є ресторан, і може бути перше і друге, от тільки ресторана мені і не вистачало. Крутанув 2 круга по Городку, більше нічого не знайшов, ну ресторан, то ресторан (в велотрусах, футболка -сіточка, потний, голодний, але з велошоломом і з GPS в руці). Піднявся на 2-ий поверх, зайшов в зал, а ну все зрозуміло, Рестораном це було напевно при СРСР, а зараз просто харчевня. Офіціант сказав, що готовий є тільки борщ - то шо треба, зі всього решта вибрав собі великий салат з капусти, помідорів і перцю, смажену рибу і зелений чай з лимоном. Правда останніх три кусочка риби прийшлось в себе пальцем запихати, їсти хочеться, а жолудок не сприймає, тошнить. Заплатив за все 17 грн. (ще мені ресторан) і ситий і довольний всадився на ровер.
Місце для відпочинку знайшлось відразу, спустившись метрів 200 по асфальту, виїхав на міст через річку, глянув вниз - то шо треба, галявина, кущ, зручний захід в воду під мостом. Стягнув ровер по шкарпі до річки, де і провалявся з 13-30 до 15-30, накупався і начитався.
Далі почалась сама холмистта частина шляху по дорозі назад, знову прийшлось перетинати Товтри, причому тут вони значно крутіші і мальовничіші ніж біля Гримайлова.

Перед с. Вільхівці справа від дороги побачив саме чисте озеро, яке мені зустрілося за всю поїздку, захід в воду - кам’янисте вапнякове дно, вода така чиста, що пальці на ногах видно, чуть не Крим. Мужик який тут купався авторитетно розповів, що джерела, які сюда впадають починаються вже після села, тому в воду ніяка гадость не попадає. Єдиним недоліком було те, що по кругу озеро обросло тонкою смугою камишу, і підхід був тільки зі сторони асфальту. Скупався, ледве заставив себе їхати далі.
В 18-20 під’їхав до Гусятина, з лівого крутого берега він весь як на долоні.

Неспішно проїхавши центральний бульвар Гусятина, знайшов магазин “Теко”, з’їв морозиво і купив пиво на прощальну вечерю. Часу ще купа, виїхав на трасу на Тернопіль, асфальт ідеальний, дорога рівна як стіл, гріх не втиснути на 3-ій зірці спереду, навіть не помітив як в’їхав в с. Личківці. Тут заправився водою, і на виїзді з села справа за посадкою випадково помітив величезний став, з купою стоянок на березі.

Вирішив вставати тут, бо далі прийдеться ночувати в полі.В 19-40 вечеря: макарони, масло, м’ясо, часник, пиво – смакота. Лежав на коврику, читав книжку і з жалем думав, що похід закінчується, ще б 1-2 дні. Вже в сутінках перемістився по берегу метрів на 150 для страховки, бо шось забагато вгашеної молоді по берегу швендяє і поставив палатку, замаскувавши ровер в очереті. Розложив приманки з хліба і кусочків голандського сиру (вночі коні з’іли) і спати.
За день   L = 123 км.
Vсер. = 16,8 км/год.

5 день – 3.08.10
   В 5-15 під’йом, зразу в ставок купатись, а там води трохи вище колін, так і прийшлось з голою ж*пою над водою метрів 30 чесати, надоїло, ліг на живіт і руками по дну поповз назад до берега, рахується що скупався. Сніданок - суп з макаронами.

Вирішив поголитись, нагрів воду, намазав пінку, витягую станок, а він гад зломався, причому біля самої касети. Тримаючи касету трьома пальцями тремтячими руками, позгрібав пінку, як не порізався до сих пір дивуюсь, про якість гоління взагалі мовчу. 6-50 виїзд.
Щоб не вертатись тою самою дорогою через Гримайлів, повернув в Постолівці на ліво на Хоростків. Далі йде 6 км одноманітної дороги через поле. В Хоросткові тормознув в сквері на лавочці, допив останню чайну ложку меду, поїв горіхів (щось суп дуже скоро скінчився) і поїхав далі. В Великому Говилові повернув на Іванівку, на виїзді з якої біля дороги йде довжелезна полоса яблунь, але яблука ще були тверді і кислі. Потім Ілавче з роздовбаною дорогою, Сороцьке з євродорогою і Козівка знову з роздовбаною дорогою (незрозуміло звідки в Сороцькому такий шикарний асфальт). В Товстолузі кишки почали смоктати по повній, але вже вирішив дотягнути до дому. Самою паршивою ділянкою дороги виявився кусок від Гаївського світлофора до “Ватри” машини в 4-и ряда і ремонт дороги, від дзеркала одне око не відривав, в 12-00 був дома.
За день   L = 78 км.
Vсер. = ? км/год. (не записав)

Висновки: В загальному вийшло 545 км за 4,5 дні. Поїздка дуже сподобалась, тепер хоч маю уявлення про багатоденні велопоходи, трохи поекспериментував з організмом по харчуванню і подивився на наслідки. GPSка повністю заміняє паперову карту і користуватись нею набагато зручніше, маючи навики і підготувавши маршрут, але паперову карту треба мати обов’язково про всяк випадок. Шкода що не було дощів, як ходити по горам мокрим декілька днів я знаю, а практики на ровері ще нема. На Турист для таких поїздок 6 зірок ззаду замало, з велобаулом і по роздовбаним дорогам бажано 7-8 (7 дешевше), і деколи хотілось амортизаційну вилку. Ладно зима довга щось поміняю, або ровер, або привід. Фу задовбався писати.
Трек і точки для GPS:


[вкладення вилучене Адміністратором]

24
Вже приїхали і навіть дехто помився. Загальний кілоиетраж в мене 130 км. Erazel в Залізцях з'їв в malechi 10 бутербродів з салом, зрозумів, що більше не дадуть, і поїхав в Тернопіль.

25
Здоров'я / Варикоз і вєлік
« : 28.09.2009, 00:11:23 »
В мене на роботі в одного мужика вже більше року проблеми з варикозом вен на ногах. Цілу весну проходив в бінтах еластичних, на осінь готувався на операцію. Ну я йому в червні ровер і підсунув щоб він зранку на роботу не на розвозці їздив, а на своїх двух (прокидатись став на пів години пізніше), їхати йому 8 км в один кінець. Перший раз в нього получилося за 50 хв., тепер за 25 доїзжає. Бінти не надягає вже 2 місяця, ноги майже не болять. Правда я попав в чорний список його родичів, які його все одно на операцію ломають, але ви би бачили його щасливу рожу коли він зранку приїзджає на роботу.
Сьогодні зробив йому першу <дорослу> поїздку - об'їзна Тернополя. Їхали помалу, за 2 год. проповзли, в кінці з непривички він канєшно здав. Тепер питання до веломедиків: яке навантаження при варикозі можна давати і чи можна взагалі, щоб ноги не загробити?

26
Майбутні / До тещі в гості
« : 30.08.2009, 19:30:11 »
Від 3 по 10 вересня маю трохи вільного часу, хочеться зїздити кудись далеко і більше ніж на 2 дня. Прийшло в голову зїздити до тещі в Жмеринку. Маршрут прикинув так щоб не по Хмельницькій трасі, а щось тіпа як на Скалат і трохи гірше.
 Тернопіль - Сатанів - Городок - Ярмолинці - Деражня - Вовковинці - Лука-Барська - Жмеринка  224 км.
а потім назад але іншою дорогою
Жмеринка - Бар - Віньківці - Дунаївці - Городок - Івахнівці - Гусятин - Гримайлів - Теребовля - Тернопіль 260 км.
Замків і памятників в дорозі не обіцяю крім як Остапу Бендеру в Жмеринці на вокзалі.
Якщо хтось хоче дату виізду можна підкоректувати.
Тел. (097) 315-45-11

27
В п'ятницю в 22-00 я взнав що наш похід по Горганам на суботу-понеділок відміняється, половина групи забастувала через дощі. А так як я набрав апетиту кудась вибратись. То накидав маршрут Тернопіль- Підволочиськ - Турівка - Кокошинці - Козина (тут влітку майже як в Касперівцях тільки тільки без цивілізації) - Гримайлів - Теребовля. Кидати це на форум було запізно, тим паче вас переманили на "медових,білих і пухнастих". Тому вирішив їхати сам. До водосховища в Козині 76 км доїхав в спокійному темпі і в17-00 був там, дощу по дорозі не було, а вечером навіть проскакувало голубе небо. Палатка, вечеря, знайомство з сусідами, відбій. На цьому ідилія закінчилась, в 1-ій ночі почався дощ і лив до самого ранку, після 6-ої вже не спалося , прикидував як до Тернополя під дощем їхати. В 8-їй виіхав, по лісу ще нічого, а по полю по глині під дощем на під'йом метрів на 200 вистачило. Далі ровер прийшлось спочатку пхати, а потім нести кілометра півтора до грунтовки, бо він якимось чином примудрився весь вкритись 3-см шаром глини, а ще я взнав що ровер з велорюкзаком набагато важчий ніж просто ровер. Після ванни в меліоративному каналі він нарешті погодився мене везти. Дощ падав до 11-30 і в Гримайлів я в'їхав з першим сонцем. Їхати на Скалат надоїло, тому вирішив через Теребовлю. Назад вийшло 80 км, в 16-00 був дома.

28
Спорядження / GPS і велосипед
« : 06.05.2009, 23:48:10 »
Давайте все про GPS писати в окремій темі. Все одно через рік-два половина з тих хто їздить трохи дальше ніж по місту захочуть придбаюти навігатор. Треки, цікаві точки, карти всім цим можна буде обмінюватись. Паперову карту GPS повністю не замінить (банальне -батарейки розрядились), але заглядати в неї прийдеться в 5 разів рідше, я вже не кажу про пояснити де знаходиться якесь конкретне місце.
Програми OziExplorer, OziExplorer3D, MapEdit, векторні карти і дані висот є на диску, кому треба можу передати (об'єм 1 Гб).

29
В знайомого на роботі, пацан (10 років) вирішив поїздити на вєліку біля підїзду. Результат - розбив рульом задню праву фару Nissan Primera 2002. Після 3-ох денного пошуку по Тернополю, знайшов за 2420 грн.  :o .....доставка через 3 тижні.

Сторінок: 1 [2]