Перегляд Повідомлень

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.


Messages - Avanar

Сторінок: [1] 2 3 ... 24
1
Виявляється ще й половину тексту обрізало.
Ніби все виправив, з фотками цікавіше вийшло.

2
Щось не зрозуміло з відображенням звіту, при попередньому перегляді всі фото видно, а по факту тільки текст. Мабуть прийдеться на другий фотохостинг перейти.

3
Звіт вело-Лігурія (Італія) 2018

Маршрут: Мілан – Турин – Монако – Генуя – (з.д.) – Мілан ~ 700 км.



https://www.gpsies.com/map.do?fileId=vtwogwgtrdxsmfnc

Учасники: Авдєєв Андрій, Ющенко Віталій.

Дата: 26 квітня – 7 травня 2018 р.

Розписувати дуже багато не буду, бо вже наступна поїздка на носі.
Відпустка в кінці квітня, вирішили не ризикувати з погодою в Карпатах, і поїхати в тепліші краї – Італію. З літаком вирішили не зв'язуватись, на Мілан досить велика доплата за веловантаж. На цей раз поїхали перевізником на бусі. 80 Є в одну сторону з багажем, і одна доба часу.
В 10-00 26 квітня виїхали з автовокзалу і 27-го в 12-00 на старті, але вирішив стартувати не з Мілану, а з автостоянки містечка Сіреньо що на 20 км на північ від Мілану, звідти повинен був бути наш трансфер назад. Заодно пересвідчились де має бути фініш.

1-й день 27 квітня
Через 1 км після початку нашої поїздки Віталік примудрився впіймати мабуть єдиний ржавий гострий штир на всю Італію собі в колесо. Результат – 4-х см. проріз в покришці, вирізали з пластикової пляшки бандаж, вложили всередину покришки і помаленьку повернулися в Сереньо в пошуках вело магазину. Італьянські велосипедисти допомогли з адресою, правда не повезло по часу – з 12-00 до 15-00 обідня перерва.
За цей час закупились в супермаркеті і познайомились з цінами, висновок:
Дешево - макарони, рис, сири, сардельки, тунець (консерви), овочі, багет, вино.
Дорого – хліб 3 Є, м'ясо 18 Є, курятина 13 Є.
Вода питна є практично всюди – в парках, біля цвинтарів, біля бігових доріжок, в історичних центах міст, і в супермаркетах 2 л. – 0,2 Є.
З собою з дому взяли тільки 0,4 кг. солі,  0,6 кг. цукру, і 600 гр. гречки, чай і перекуску в дорогу в бус.

   Поміняли покришку і як можна скоріше до Мілана і на виїзд, чим подальше від міста (оглядини Мілана залишили на останній день). Правда, як поскоріше не вийшло, досить щільний рух по вулицям, і через кожних 200-500 м. старт-стоп на світлофорах. На доїзд і подолання Мілану в нас пішло біля 4-х годин. Окраїни міста звісно вразили красотою, і це ми ще не заїхали в центр.





На виїзді з міста дорога йде вздовж водопостачального каналу


Проїхавшись вздовж якого вдалось знайти ничку N1 на ночівлю, з водою щоб помитись і місцем на палатку.

2-й день 28 квітня
Маршрут виявився вдало прокладеним – перших 2 дні по рівнинній місцевості з класичним сільським пейзажем а-ля Челентано – «Приборкання непокірливої», ферми, поля, невеличкі містечка з дивними безлюдними вуличками без тротуарів і щільно закритими вікнами.













Місто Вігевано – ось звідки з копіювали Краків, це те саме тільки без орди туристів, неймовірна площа



Біля якої розташований палац Castello Sforzesco, на який ми витратили десь 2 години часу, по деяким залам і коридорам якого вдалося проїхати на велосипедах і все безкоштовно.



На ніч зупиняємось на території закинутої ферми N2 і досліджуємо всі її приміщення і господарські споруди, музеї під відкритим небом відпочивають.





3-й день 29 квітня
Нарешті проїхали річку По, яку пам'ятаю зі школи по історії ( де б я в дитинстві знав що я її побачу   )



Тут на пагорбах з’являються палаци і замки без назв







Турин, забрав досить багато часу, якби не велосипед, ноги би відвалились по ньому ходити, тут побачили перші справжні вузенькі італьянські вулички, (через пару днів виявилося що це були не самі  вузенькі    )















На виїзді з Турина накриває перша гроза, до вечора, ще декілька разів попадаємо під дощ. На вечір доїжджаємо до передмість Фоссано, оригінальна ночівля біля цвинтаря N3, зате з водою з крана.

4-й день 30 квітня
Вночі досить похолодало, зате зранку видимість була на десятки кілометрів. Віталік був просто в трансі від подальшого маршруту



Нюанси маршруту він не знав, я йому просто сказав що їдемо в Італію на узбережжя покататися… кгм.









Фоссано: місто–мрія, з фортецями на пагорбі, в оточенні казкових краєвидів







Це дійсно місто, в якому затишно, комфортно і цікаво.
Поїхали, далі логіка підказує, що треба їхати на Кунео, і звідти пряма траса на Монако, але є нюанс – щоб перетнути гірський хребет в районі Panice Soprana, треба проїхати в тунелі довжиною 30 км., а туди на вело неможна, мабуть треба пристроювати свого «коня» в багаж на автобус, тому їдемо своїм ходом через перевал на узбережжя в  Альбенгу.
Ну все, халява скінчилась, починаютьcя серпантини.  Під’єм після річки в  Карру, це просто жопа , набір висоти 500 м. зі скаженим уклоном, половину якого пройшли пішки.

Зате побачили справжні північно італійські виноградники з висотою лози 30 см., обмотані сухою травою, щоб не змерзали



В одному з будиночків на хребті, де ми хотіли набрати води щоб помитись перед обідом, дві бабусі запропонували вино на розлив, з їхньої виноробні.





Вино безподібне, «портвейнопподібне», дійсно смачне, з досить вираженим смаком, по 2 Є за 1 л. Жіночки коли взнали що нам треба тільки 1 л, (а куди ми більше дінемо?), навідріз відмовлялись брати гроші. І ледве вдалось їх вмовити налити в пластик, тільки в скляну пляшку.

 Тут починається трохи інакша Італія – високогірна







Перед перевалом краєвиди стали типово «Рахівськими», де ми і встали на березі однієї з річок на ночівлю N4. В місцевих звички теж «Рахівські» - вдосвіта, з вудочкою, в гумових чоботах, пішки по руслу річки, на форель  .



5-й день 1 травня
Основний перевал пройшли без напряга, далі відкрився спуск до моря. Фото того не передасть, хіба трохи відео

<a href="http://www.youtube.com/watch?v=kMOi6m8kbuw" target="_blank">http://www.youtube.com/watch?v=kMOi6m8kbuw</a>

На спуску ледве не проскочили казкове місце - Castelvecchio di Rocca Barbena, ззовні виглядає классично-шикарно, будинки інтегровані в скелю





На спуску ледве не проскочили міст через річку всередину поселення, і зависли там години на 2. Тут незліченна кількість вуличок і двориків оформлених в неповторному дизайні.









Далі спуск до узбережжя в м. Альбенга, затарились на вечерю, і доїхали до м. Імперія, де зупинились на ночівлю N5 на узбережжі біля Макдональдса, де успішно зарядили всю свою електроніку. На перевалі моросив дощик і було +8, тому на узбережжі відігрівались вином. 

6-й день 2 травня
Ледве не зробив стратегічну помилку (не робіть такого) – прикинув кілометраж до Монако, весь вантаж лишаємо тут в кущах, з собою тільки документи, гаджети, гроші і захист від дощу, все решта – в ничку на березі. Від нас до Монако 65 км, туди і назад разом 130 - фігня. А фіг там, як виявилось не 65, а трохи більше, але головне - час на оглядини МОНАКО!!! Зваживши все, ми заради експерименту залишили в ничці весь стратегічний запас вина, і забравши з собою весь вантаж у вигляді палатки, килимків і спальників, поїхали. Поїздка по узбережжю це БОМБА!!! Колись тут проходила залізнична колія, її нахрен знесли і на її місці збудували ВЕЛОДОРІЖКУ з окремою полосою для бігу. В деяких місцях по приколу залишились залізничні станції



 Градієнт ухилу мінімальний, нема ні зустрічних машин, нічого, тільки велосипедисти, тунелі і бігуни.
Самий довгий велотунель – 1400 м.





Ну правда не все так ідеально, через міста треба проїжджати в досить щільному трафіку, якого в нас дома не зустрінеш, Італія все ж таки  (фото звідти не привожу, не до того було). Але краєвиди узбережжя перекривали всі незручності, це просто ……











Попереду Монако, а це значить треба перетнути кордон з Францією



Перше місто Ментон – яке тут повітря, а які тут вулиці, а які тут жінки мммм… Франція!!!!
Ну м’яко кажучи все таке саме, але тут більш заможні, і це відчувається. Ладно, поїхали далі



Типовий Монако - закручені вулички з диким градієнтом



На чому проколовся, їду по треку, eTrex-20, несподівано проскакую поворот, вертаюсь назад, іде суцільний ряд будинків, через них скид висоти метрів 50 і до набережної 300 м., зупинився в шоці., опа є, бачу на будинку прохід



Там в кутику є маленькі двері, а з боку кнопочка, яка викликає вантажний ліфт, який везе вас на -1 проміжний поверх, який являє собою просто невеличкий дворик, по якому,  зі здивованими очима ходить жіночка, яка на дуже поганій англійській мові (такій самій як моя) допитується куди їй йти? Потім виявляється що вона з Чернівців, а я з Тернополя (і це в пригороді Монако – Монте-Карло!!! Тільки їй догори а мені вниз.  Ржемо обидвоє, вона мені показує двері звідки вона приїхала, я їй звідки я , і звідки виходить Віталік, потім ще 4-и поверхи вниз, і ми на узбережжі)



Так, все, обід, треба поїсти. Про обід в центральному саду на набережній Монте-Карло, я промовчу





Далі – обов’язково для відвідин резиденція князя Монако (вхід безкоштовно), звідси можна багато чого побачити


 












Шкодую що на Монако витратили тільки 5 годин, треба ще хоча б стільки ж. Заплутавшись в їхніх вуличках, впали на набережну, до рятівного ліфта, і на виїзд. Тепер можна їхати по узбережжю до Генуї і спокійно обстежувати всі містечка біля моря.  На ночівлю встали в на березі в передмісті Сан-Ремо.

7-й день 3 травня
Санремо – з дитинства асоціюється з фестивалями італьянської пісні, хоча як виявилось містечко невелике. Зате одне з самих цікавих старовинних вуличок, такого 3D «лабіринту» як тут, важко де знайти, стара частина міста знаходиться на досить крутому пагорбі, і вулиці не мають паралельно-перпендикулярної орієнтації. Після 3-4 поворотів, які тут через кожних 2-3 будинки, і закручених вуличок, розумієш, що втрачаєш орієнтацію і GPS не допоможе повернутись до точки старту. Тому прив’язавши велосипеди на набережній, куди в любому випадку попадемо, пішли досліджувати лабіринт, фотками всього не передати, там треба побувати















Ледве заставивши себе їхати далі, вирвались з цієї красоти. Далі до Альбенги їхали вже знайомим шляхом, неспішно оглядаючи пропущені деталі. В Імперії забрали залишений «стратегічний запас» вина з кущів. Ще раз перехрестились, що не залишили тут свої рюкзаки – скільки б ми тоді не побачили. Після Альбенги на виїзді з одного з містечок, повівшись на 2 халявних тапчана, зупинились на ночівлю на березі моря, в буквальному значенні



Палатку поставили на сухі водорості, сон обіцяв бути як на перині. Єдине що не вдалось - поставити розтяжки на палатку, ніяк не вдавалось закріпити кілочки. Чого і слід очікувати, вночі почалась гроза з вітром, хвилі зупинялись за 2 метри від палатки , прийшлось вночі втримувати руками дуги в палатці, щоб їх не погнуло і не прижало вітром до землі.

8-й день 4 травня
Ранок зустрів нас сонцем і лагідним морем. Висушили спальники і палатку стартонули. Маленьке містечко Noli, з фортецею і копією Великої китайської стіни на пагорбі.



Фортеця виявилась закритою для відвідин, але звідти шикарний краєвид на місто і бухту



Далі до Савонни узбережжя стає досить скелястим









В Савоні рекомендую відвідати величезну фортецю Fortezza del Priamar, яка збереглась в дуже гарному стані, там є де походити.



Ввечері доїхали до Генуї, на ночівлю зупинились на околиці міста в маленькому парку між стадіоном, кафе і аквапарком.

9-й день 5 травня
Так як час піджимав, вирішили півдня витратити на дослідження Генуї (величезне портове місто) і до Мілану добиратись поїздом. Відразу поїхали на вокзал, до Мілану відправлення поїздів кожних 2 години, придбали білети по 13 Є і 3 Є за велосипед. До 2-ї дня маємо час, порт, центральна частина міста, тут є на що подивитись. Старовинні будинки  - кожен з них може бути шедевром архітектури









Перекусивши в піцерії, поїхали на вокзал. Перед виходом на перон, не забудьте прокомпостувати білети в спеціальних апаратах.
 2 години і ми в Мілані, відразу їдемо в самий центр міста – галерея, музей Pinacoteca di Brera, ну і звісно Міланський собор Piazza del Duomo, велич якого жодне фото не передасть, його треба бачити вживу.





Завтра в 12-30 нам треба бути в Сереньо звідки ми стартували, тому ночівлю вирішуємо зробити поближче до фінішу. По карті бачимо, що біля містечка Monza є великий парк з річкою, туди і вирушили. Парк виявився відкритим для прогулянок тільки з7-00 до 20-00, але ми про це взнали тільки на другий день, а тому нічого не підозрюючи, вломилися через турнікети в саме «жирне» місце, поставивши палатку на березі струмка біля ось цього палацу





10-й день 6 травня
На другий день, нам ніхто претензій не пред’явив, тому ми тихенько зібрались і поїхали досліджувати парк. Він просто величезний, але часу мало, тому після експрес оглядин їдемо в Lidl – це єдиний супермаркет який працює в неділю, закуповуємо подарунки додому, на педалі і в Сереньо. Приїхали вчасно, помились, подивились на постачання наших заробітчан в Італії, погрузилися в бус і додому.



Епілог.
На четвертий день нашої подорожі по Італії Віталік , який був тут колись на екскурсії автобусом, видав фразу: «Яка фігня ця Венеція, тут виявляється стільки цікавого».
Хто їздить на велосипеді зрозуміє, в чому різниця з екскурсією на автобусі…

P.S. Спеціально для Стєчкіна невеличка колекція «незайманок», яких можна зустріти на узбіччах Італії.

(клацніть, щоб показати/сховати)



5
ДТП в Запорожье 26.07.17 Рено и велосипедист

https://www.youtube.com/watch?v=fiqKmx54I-s

6
Звіти / Re: проїхав за день
« : 01.08.2017, 22:26:02 »
Якщо комусь треба, ось трек:

https://www.gpsies.com/map.do?fileId=lbvxlngquopwbyad

Маршрут в основному - польові дороги і щебінь, асфальт ~ 20 км. В районі точки (--- DRG) дорога через ліс відсутня, треба шукати об'їзд.

https://youtu.be/OqXmEck5rfY

 Русилівські водоспади варта подивитись, хто ще не бачив. А от в Скоморохах водоспад, це щось жалюгідне, зате каньон вартий уваги.

7
Гора Бона






Данилів Град




Білі гриби (заради яких і була поїздка)




Музей біля Антонівки




Джерело Св. Анни і дорога додому

8
Велознайомство з Турцією 2016.

Час подорожі:    22 квітня – 3 травня 2016 р.

Учасники:       Авдєєв Андрій, Ющенко Віталій.

Веломаршрут (750 км.): Стамбул – оз.Дензілі - Ізміт – Гьольчук - оз. Ізнік - Орхангазі – Гемлік – Бурса – вдсх. Doğancı Baraj – вдсх. Çınarcık Mahallesi – Мустафакемалпаша + вдспд. – Балікесір – Акчай (Егейське море) – Гьонен – Бандірма.



http://www.gpsies.com/mapOnly.do;jsessionid=B4393156D9E3DC67D591958043E1933B.fe1?fileId=bbtmisloibpezztn&isFullScreenLeave=true
 
Підготовка
Так як в Турції до цього ще не були, вирішили познайомитися з нею шляхом відвідин північно-східної частини країни. Це спрощувало планування точок старту і фінішу. Маршрут був готовий ще зимою, методом схрещень багатьох веломаршрутів знайдених в цьому районі. Він дозволяв побачити не «прилизані» курортні міста, а побачити трохи те, що знаходиться вдалині від туристичного ока, ну і з рельєфом познайомитись не на автомагістралях. Хоча як виявилось, не асфальтованих доріг в Турції майже не лишилось, там де я розраховував по карті на дорогу з щебенем, вже лежить свіжий асфальт.
Спочатку планували летіти зі Львова МАУ, в них спортінвентар безкоштовно, але обмеження по вазі вантажу в районі 15 кг. В зв’язку з цим, я в своєму велосипеді викинув, болотники,  амортизовану вилку і поставив жорстку, крім того поміняв покришки з 40-х на 32-і. Але поки вирішили брати білети, самий дешевий був 180 $, а тут в рекламі підвернулося що з Івано-Франківська починають літати рейси в Стамбул, отже придбали білети за 100 $ в обидві сторони і доплата за велосипеди 30 Є, зате нема обмежень по вазі велобаулів, хоча вони в нас і так вийшли неважкі, в районі 12-14 кг. Авіабілети дуже дорогі в останні дні перед вильотом, якщо мій коштував 2500 грн., то жіночка, яка летіла в кріслі поруч, заплатила 8000 грн. за 2 дні до вильоту.
Для навігації був Etrex-20 на рулі з векторною картою Турціі і на всякий випадок в смартфоні програма і карти OSM, та MapsMe.
Пропанові туристичні балончики в літаку провозити заборонено, де придбати їх в Стамбулі відразу після прильоту,на жодному форумі мені знайти не вдалось, (під час подорожі правда знайшли де, в мережі магазинів МЕТРО в Стамбулі і Бурсі є 240 гр. з різьбою по ~ 7 Є.). З бензином і мультипаливним пальником теж зв’язуватись не хотілось, та і в знайомих позичити такого ні в кого не виявилось. Тому вибір впав на «пічку Бонда» на дровах. Я таку саморобну зробив пару років назад для проби, з банок Нескафе 500 гр., ананасів 375 гр., моторчика від плеєра і 2 мініпальчикових батарейок (можна купити готову, на туристичних форумах багато оголошень). За місяць до походу, 2 рази потренувався приготувати на ній чай і якусь кашу, геморойно, але вийшло, нічого їсти захочемо, навчимось. Якщо в аеропорту виникнуть питання – «що це таке?», нашим кажіть, що це пальник для приготування їжі, туркам кажіть – «Мангал», питань більше не буде
Їжі багато не набирали, тільки «стратегічний запас»: цукор 0,5 кг., сіль 300 гр., гречка 700 гр. В Турції дуже дороге м'ясо(коли в нас телятина була по 70 грн/кг, в них по 400-500), тому варто брати з собою в сушеному вигляді, особливо для супів, ми замість мяса їли сир, яйця, масло. Крупи, макарони, рис з собою набирати недоцільно, краще купляти там.
Ремкомплект описувати не буду, він нам не знадобився, в нас було тільки по 2 прокола камер. І в Віталіка після пересилки авіабагажом, була трохи скручена передня перекидка, але він її руками вивернув назад.


1-й день (22 квітня) – 23 км.
В 12-00 вилетіли з Івано-Франківська, в 14-00 були в Стамбулі.
Аеропорт Ататюрка знаходиться в європейській частині Стамбула. Тут відразу поміняли валюту по 100 EUR = 310 TL на чоловіка.
Оглядини Стамбула були заплановані на останні 2 дні мандрівки, тому треба було до вечора встигнути виїхати за межі міста. Самий поширений варіант в інтернеті, це на метро,



з пересадкою на станції Aksaray, до  станції Sirceci, далі на паромі через Босфор до причалу Kadikoy, ну а далі або своїм ходом, або знову на метро, поближче до краю міста.
Але Стамбул з кожним роком розбудовує свій транспорт і вони вже виявляється з 2013 р, проложили під Босфором нитку метро!



Отже від аеропорта на метро їдете до кінцевої Yenikapi (червона нитка), там пересідаєте на Мармарай (чорна нитка) і їдете на другий берег (при пересадці з лінії на лінію треба купляти новий білет 4 TL). На момент нашої поїздки остання станція була Aurilic Cesmesi, але ця нитка будується досить активно, тому далі по схемі вона вийде досить далеко. Якби не бажання подивитись на азіатську частину Стамбула, нам доцільно було би пересісти на малинову нитку і їхати до кінцевої, та що ми пару лишніх кілометрів по Стамбулу не проїдемо?
Біля станції метро відразу знаходиться супермаркет Carrefour, сходили подивились на ціни, трохи офігіли від ціни на м'ясо і сир (і це сільськогосподарська країна), зібрали велосипеди, в 18-00 стартанули. Ну що вам сказати їзду по вузьким кварталам Стамбула я запам’ятаю на все життя  , мало того що це «місто на 7-и холмах», так тут ще й майже всі вулички з одностороннім рухом,



по яким повільно повзуть автомобілі в «корках», які об’їхати ледве вдається, по вузькому тротуару не проїдеш. За 2 години ми ледве проповзли 23 км., і раз 10 чуть не загубивши один одного. Якби нас було чоловік 5-6, швидкість впала би ще раза в 2 і точно би група розвалилась. Тому хто планує поїздку, або вибирайтесь по автомагістралям, правда там крім автомобілів більше нічого не побачите, або діліться на групи по 2-3 чоловіка з GPSми і з контрольними точками для збору. Нарешті десь в 20-00 за автозаправкою прямо посеред міста, побачили малесенький дубовий лісок, туда ми і зарились N1. Вчились розпалювати «пічку Бонда» і готувати на ній, ночували під охороною 4 собак  .

2-й день (23 квітня) – 98 км.
   Кожен ранок прокидались в 7-00, так щоб в 9 вже бути на ходу. Зі свіжими силами рвонули по Стамбульським вулицям, повезло зранку вулиці були досить порожніми. Десь через 4 км. Побачили досить цікавий парк , потратили на його огляд півгодини.







Ще десь кілометрів через 5 нарешті вирвались за окраїни міста, поїхали по дивній дорозі – шикарний асфальт, 4 полосна дорога і жодного авто. Скоро зясувалось що тут збудований трек для авто гонок.



Далі дорога стала вузькою і проходила через дубовий ліс, тут збудована траса на десятки кілометрів для змагань Формули-1. Сьогодні змагань не було і тут неспішно їздили турки на раритетних автомобілях, чого ми тут тільки не побачили:









Після містечка Denizli зупинились на обід недалеко від однойменного озера





В цей день досить непогано акліматизувались до погоди і до рельєфу, так неспішно долаючи підйоми, виїхали на берег Мармурового моря, попереду був 500 метровий спуск до набережної м. Sarajbahce, які краєвиди тут були! Головне звідси було видно протилежний берег моря, яке в цьому місці мало десь 5 км.





На ночівлю зупинились в міському парку на набережній, в лісочку карликових сосен. Навколо нас сиділо декілька сімей турок, які варили собі чай. В парку було досить води в бюветах по всій території, а поки я готував вечерю, Віталік навіть найшов спортзал, де набрав на халяву в переносний душ гарячої води. Це було шикарне місце, ми засинали під справжній спів муедзинів.








3-й день (24 квітня) – 96 км.
Зранку помилувавшись парком і турчанками, почали об’їзд Мармурового моря до містечка Golcuk, далі маршрут тікав від моря, треба було знайти проїзд в ущелині через гірський масив. Після карпатських поїздок уява малювала, судячи з дороги на карті, щось з ямами місцями засипане щебенем. Однак і тут турки постарались, вузенька дорога шириною 4 метра з ідеальним асфальтом, і жодної машини протягом більше 20 км. Нам не вдалось знайти жодного стика на дорозі, таке відчуття, що водіїв на асфальтоукладачі  заміняли прямо на ходу, і в обід, і вночі.





В цьому районі гори стали більш стрімкі, почався загальний підйом на перевал між Мармуровим морем і озером Ізмір. В районі 13-00 почало припікати сонце, зупинились на обід на березі гірського потічка, помились, пообідали. Тут нарешті побачили справжні турецькі села, без готелів і пляжів.



Ближче до вечора виїхали на край плато до озера Ізмір, над озером формувалася гроза, яка рухалась в нашу сторону



Рвонули по серпантину вниз до берега і вправо вздовж оливкових плантацій. Далі до містечка Orhangazi в пошуках місця ночівлі. Зупинились на виїзді з міста, в скверику біля заправки N3. Палатку ставили з першими краплями дощу, лило цілу ніч.

4-й день (25 квітня) – 83 км.
Зранку розпогодилось, поки підсихала палатка, скористались плюсами ночівлі біля АЗС – гаряча вода, бриття, зарядка акумуляторів і мобілок.



Снідати вирішили пізніше на маршруті, коли підсохне. Проїхали десь 12 км., знову виїхали на берег Мармурового моря, тут розташоване портове місто Gemlik, в останнє помилувались краєвидами моря, до кінця маршруту ми його не побачимо.





Далі заглиблюємось вглиб континента по шикарній автомагістралі до міста Бурса, яке захищене з півдня досить високими горами.









Налякав Віталіка, що сьогодні будемо штурмувати ці гори з велосипедами, от тільки пообідаємо як слід  . На в’їзді в Бурсу є здоровенний супермаркет МЕТРО, в якому виявились довгоочікувані туристичні пропанові балони (з різьбовим з’єднанням) по 20 TL за 240 гр. балон. Тільки ми настільки звикли до своєї пічки, що вирішили їй не зраджувати  .
Бурса виявилась дуже великим індустріальним містом, в ньому навіть ходить метро. Підкріпились кебабами, і відпочили в центральному парку. Наїздилившись досхочу по Бурсівським холмам, вирішили вибиратись з міста, 2 раза не дивлячись на GPS перед носом, мене чіплявся блуд і ми злетівши з маршрута скидали по 100 метрів висоти. Нарешті зрізаючи кути короткими шляхами, вибрались на гарну оглядову площадку.



Розпрощавшись з Бурсою почали підійматись вздовж ущелини до водосховища Doğancı Baraj. Куда доїхали вечером в 20-00, переїхали через дамбу на другий берег і на облаштованій стоянці поставили намет. Вода в водосховищі виявилась тепла і чиста, так що з задоволенням скупались перед сном. Вночі приїхала поліцейська машина, розбудили, попросили показати паспорта, перевірили, мабуть побажали гарних снів і поїхали.



5-й день (26 квітня) – 82 км.
Зранку виїхали трохи пізніше, випрали всю свою одежу. Дорога весь час йшла вверх з середнім ухилом 7-10%, знову почалися справжні гірські краєвиди і набір висоти до 800 м. Почала псуватись погода регулярно із-за гір вилітали дощові хмаринки, потихеньку зачехлили баули.











Далі маршрут повертав вправо по хребту, знову був здивований якістю дороги, в нас в таких місцях лісовозна дорога з колією по коліно, а тут асфальт, не дивлячись на богом забуті села.





Тут нас нарешті накрив дощ, температура впала до +5, в хід пішли дощовики. Замерзли вже на спуску до водосховища Çınarcık Mahallesi. В’їхавши в село Cinarcik, побачили якийсь закинутий сарай, туда і сховались від дощу, там обсохли і пообідали. Як ми його не спалили своєю «реактивною» пічкою до сих пір дивуюсь.



Поки відпочивали, погода покращилась, стало тепліше, виїхали на маршрут. В районі містечка Uncukuru, нарешті зустріли першого велотуриста, і не простого, а «монстра». Знайомтесь – Бенуар.



Хлопака виїхав з Франції і їде в Китай, на момент зустрічі він вже їхав пів року. Далі його маршрут на Грузію, Азербайджан, Іран, Пакистан, Китай. Ми для нього були перші вело туристи яких він зустрів в Турції. Не дивлячись на мій дуже приземлений англійський, вдалось поспілкуватись хвилин 15, обдивились спорядження один одного. Побажавши всього найкращого, роз’їхались, потім пожалів, що не спробував при підняти його ровер, цікаво скільки він важив?
В цьому районі Турції нарешті вдалось дізнатись, чому море називається Мармуровим, біля кожного села знаходиться кар’єр з видобутку мармуру, в кожному селі декілька пилорам, де його ріжуть на пластини, на узбіччі постійно попадаються уламки полірованого мармуру. Звідси він вивозиться на узбережжя на кораблі. Шкода не вдалось побачити процесу порізки кубів в кар’єрах.







До вечора доїхали до міста Мустафакемальпаша, так як попали сюда трохи пізно, то знайти в темноті місце на березі річки не вдалося, кругом або промзона, або приватні будинки. Затарившись в магазинчику водою, айраном і їжою встали за межами міста в полі під якимось деревом. Добре що для турбопічки достатньо жмені патичків, вистачило і на їжу і нагріти воду щоб помитись.

6-й день (27 квітня) – 67 км. (але яких!)
Зранку з’ясувалось, що на ніч ми зупинились під шикарним горіхом на краю персикового саду.



Сьогодні в нас був штурм досить цікавого хребта по бездоріжжю висотою 1000 м., нагородою за це – досить потужний водоспад, крім того можна було зрізати кусок дороги десь під 40 км. До водоспаду веде гарна вузенька дорога з асфальтом.



Річка яка живить водоспад дуже повноводна з великими порогами.



Ну і водоспад SuUçtu Şelalesi, красавчик, є на що подивитись, 38 метрів. Вхід був безкоштовний, в сезон, не знаю. Вода дуже зимна, менше +7°, тому не купались.





Надивившись і нафоткавшись, почали підйом, далі асфальту не було і почались лісові доріжки. Судячи з карти маршрут не складний (червоним коліром),



до перевалу (точка 3) і далі спуск до озера, на асфальт і в «цивілізацію». Єдине що трохи насторожувало, це ізолінії між точками 2 і 3, та це фігня, скільки там того підйому. Як виявилось карта скачана з OSM не дуже точно відображає наявні лісові дороги, насправді шляхом проб і помилок прийшлось їхати по малиновому маршруту, місцями червоного маршруту або не було в принципі, або це була непрохідна, заросла, пішохідна стежка.
В основному по маршруту була звичайна лісова доріжка, декілька раз переїхали потічки





А от в точці 2, нас чекала відвісна стіна, повністю заросла кущами, можливо років 20 назад тут і була стежка на перевал. Вирішили повернути вліво по стежкам і спробувати вийти на хребет, по ідеї там могла бути дорога. Коли ми видерлись на хребет, GPS показував висоту 1050 м, це вже було вище перевала, але ніякої дороги тут не було, вирішили пробиватись по хребту, може з’явиться.
Спочатку було так:



А потім, так:



Все, жопа, приїхали. Залишивши велосипеди, пішли пішки на розвідку, пройшовши метрів 150 (точка 4), вийшли на скалистий обрив з офігєнним краєвидом, ось виявляється чому тут дороги по хребту не було.







Набрали висоту 1250 м, це на 300 м вище ніж перевал, який лежав прямо в нас під ногами. Злазити туда по обриву з вєліками, це вже трохи перебор. Голодні як собаки, зробили пізній обід в 17-00, і надивившись на краєвиди, рвонули вниз по маршруту, яким підіймались, добре що по лісу точки в GPS ставив, а то би ще поблукали трохи.
Шлях яким ми підіймались 7 годин, спустились за 2, на ночівлю вирішили вставати на те саме місце де і вчора, під горіхом. По дорозі побачили турецьку пасіку, кому цікаво.





Це був перший день, коли трохи підзамахались. Півночі літали військові літаки, відробляючи пілотаж в гірській місцевості, видно десь недалеко аеродром. Але ми спали без задніх ніг.

7-й день (28 квітня) – 117 км.
В зв’язку з тим що ми вчора вилетіли з графіку по кілометражу, сьогодні треба було дати трохи більше 100-ки, це виглядало нескладно – попереду «жирний» асфальт, тільки незрозуміло як там буде з рельєфом.
Встали трохи на півгодини раніше ніж зазвичай, зранку встигли оглянути прокидаючеся  місто Мустафакемальпаша. Після виїзда з нього починалася шикарна траса, тут можна було притопити.



Звідси відкривався краєвид на наш вчорашній хребет, тільки з другої сторони, було видно і сідловину з перевалом і скелю на самому верху, куди ми вчора видерлись:



Сьогодні був перщий жаркий день, жодної хмаринки, температура вище +25, обгоріти після зими можна елементарно, тому зачохлились на довгий рукав. Подолавши пару затяжних під’йомів, доїхали до міста Балікесір. Місто виглядає ніби його недавно збудували, всі будинки новенькі, тротуари акуратні, як на курорт приїхав.



Оглянувши центр і парк, на виїзді з міста зупинились на обід в сосновій посадці. Тут перечекали обідню жару, просушили палатку і випрані речі. Після обіду продовжили слалом по холмам.





Ввечері доїхали до озера Yeşilköy Göleti, тут і вирішили заночувати. Добре що я його на крті ще вдома відмітив, з траси його практично не видно, а повертати до нього треба десь за 1 км.





За день вода нормально прогрілась, тому ввечері накупались від душі. Поки поставили палатку, поки приготували вечерю, стало якось підозріло прохолодно. Закінчивши їсти, одягнули на себе все що було з одежі. В турбопічку пхали все, що тільки влізе по діаметру, щоб зігрітись. Це була найхолодніша ніч.



8-й день (29 квітня) – 84 км.
Прокинулись рано в 6-15, ну і дубак, виліз з палатки, трава на кінчиках біла, на велокомпі +1, ну все зрозуміло, а ще називається Турція, море. Поснідали і поїхали. Години через 2 після чергового спуска - під’йома з’явилось довгоочікуване море.



Проїхали містечко Havran, на в’їзді в яке стоїть дивний пам’ятник турецькому «Гераклу», навіть не уявляв, що можна так снаряди носити:



Тут в парку Віталік в кращих традиціях – спер невідомий фрукт з огороженого сада, щось схоже на апельсин.



Їсти це було неможливо, воно ще не дозріло, тому прийшлось його викинути.
Далі попали в курортне містечко Akcay, воно не таке розкручене як піденні турецькі курорти, тут мабуть відпочиває контингент  з тих що по бідніше.





Вибрались на набережну, ну привіт Егейське море! Головна мета поїздки досягнута, тут ще мертвий сезон, все зачинено, людей практично нема. Зробили «протокольне» фото



Вирішили не купатись, сонця нема, душові кабінки не роблять, їхати потім всьому в солі, нафіг не треба. Пішли в кафе пообідали по 15 TL з чоловіка, ось меню:



Тут Віталік поплатився за свою любов до халяви – з’їв штук 6 маленьких зелених перчиків, які лежали на столі задурно. Потім він випив залпом чай, 2 бутилочки мінералки і ще чай. Попустило його десь через годину.
Варіація на тему знайди «егейського» кота, таке відчуття що він народився на цих каменюках:



Пошарились по містечку, відвідали базар, надегустувались сухофруктів, оливок, сиру і т.д., закупились на 2 дні і почали набирати висоту по маршруту. В цей день відчули обезсиленність, причому майже одночасно з інтервалом в 15 хвилин. Набрали висоту 700 м., тут на перевалі нас чекало джерело з водою і шикарний сосновий ліс, вирішили встати на ночівлю тут. Як не дивно на цій висоті була сама тепла ніч +10.







9-й день (30 квітня) – 95 км.
Так як ми вчора подолали перевал, цей день в нас був халявний, практично весь час дорога вела в низ до водосховища в ущелині, тут цивілізації практично не було, тільки зрідка проїзджали невеличкі села.











Не дарма все ж таки, в Турції століттями злодіям відрубали руки, кругом будвництво аж кишить, дороги, підприємства, люди живуть бідно, але ніхто не краде ні арматуру, ні щебінь. Ніхто на облаштованих джерелах в лісі не краде крани і пластмасові труби. На богом забутій автобусній зупинці в полі стоїть шикарний шкіряний диван, та в нас би його в першу ніч хто небудь на дачу спер би.



Турецька сім’я виїхала на природу на шашлик, шашлик лежить зв’язаний біля коліс.



Типовий велосипед в мусульманських країнах, часто бачив такі на фотках людей, які їздили по Азії – Пакистан, Китай, Індія, от вдалось його побачити «вживу».



Маршрут веде по берегу штучного водосховища, щось типу нашої Бакоти на Дністрі, так само затопили територію.

















Далі дорога пролягала вздовж зрошувального канала, на березі якого ми і заночували, перед містом Гонен.



Засинали під одночасний спів цілого «оркестра» муедзинів, все місто було просто нафаршироване мечетями. З сумом зрозуміли, що це останній вечір в «дикій»
природі, завтра фініш.

10-й день (1 травня) – 50 км.

Зранку дорога виводила нас на берег моря, постійно дув дуже сильний північний вітер в лице. Вкотре подумки порадувався, що відмовився від ідеї прокласти маршрут по берегу моря, щоденний вітер доконав би. Міняючись місцями з Віталіком кожних 15 хвилин, в 2-й дня доїхали до величезного портового міста Бандірма. Поїли в кафе, відправились на причал, шукати паром до Стамбула. Так як хостел в Стамбулі був заброньований на завтра, вирішили переночувати на околиці Бандірми. Паром був на 7-у ранку, і тут до мене дійшло, що ми влипли. Готівки в нас лишилось десь 40 TL, 2 білета коштували 112 TL, а банки і всі обмінники сьогодні працювали до 2-ї години і вже були зачинені. Завтра в них також вихідний. На пропозицію продати білети за євро, касирша категорично відмовила. Всі турки до яких ми підходили на вулиці і базарі з пропозицією: плиз чендж євро ту ліра, перелякано хитали головами і відходили подалі. Врятувала зарплатна карточка, яку я спробував сунути касирші в порту. Як не дивно, платіж пройшов, правда не знаю точно по якому курсу, але це вже було все одно. До речі в Стамбулі таких проблем з обміном нема, там сервіс заточений під туристів і валюту міняють будь де і будь хто.
Щасливі ми об’їздивши всю Бандірму відправились на околицю міста шукати місце під намет. Знову облом міська забудова різко переходить в індустріальну зону, кругом порт, і військові частини. Нема ніде клаптика землі хоч з якимись кущами. Ледве на краю порта знайшли закинуті циганські трущоби, вирішили заночувати тут. Як з’ясувалось декілька сімей тут все ж таки жили. Ці будиночки йшли під знос, але чомусь ці люди звідси не виселялись. Наша поява викликала в них не аби яку цікавість, одна сім’я запросила на чай, нагодували нас всякими солодощами. Друга сім’я принесла великий свіжий лаваш і сковорідку жареної картоплі, від якої ми відмовились побачивши скільки в них голодних замурзаних дітей. В нас свого хавчика досить.





11-й день (2 травня)
До Стамбула по морю 120 км, паром їх проплив за 2 години, це більше було схоже на літак, якось дивно розуміти, те що ми їхали 10 днів, знаходиться на відстані 2-х годин.



Прибули на причал Yenikapı, вигрузили речі, до хостела Starlet доїхали за 10 хвилин, спеціально його вибирав поближче до причала і до туристичних цікавинок. Проживання коштує 7 Є з чоловіка, разом з сніданком.



Тут нас чекала «радісна» звістка по Вайберу – Івано-Франківський аеропорт закрився на ремонт (це через місяць після початку роботи) і всі рейси на нього скасували, тому авіакомпанія зв’язалась з нашими родичами (так як з нами їм зв’язатись не вдалось) і попросила їхньої згоди на перереєстрацію нас на інший рейс до Львова, тільки на 6 годин пізніше. Нас таке влаштовувало абсолютно, не прийдеться вставати в 5-й ранку, можна було спокійно виїхати в 10. Речі залишили в хостелі і на велосипедах неспішно поїхали обстежувати місто. Описувати Стамбул я не буду, це вимагає окремої теми. Ми залишились в захваті, щоб оглянути його треба хоча би 3-4 дні. Рекомендую всім хто тут не був, обов’язково відвідати його навіть без вело подорожей, це не по європейським містам їздити, які багато чим схожі. Побували практично в усіх історичних місцях в центрі, GPS і велосипед вирішують питання пересування по місту елементарно.
Кину декілька фоток:













Стамбульський базар, це ще одна окрема тема, тут ледве алергію не заробили від халявних оливок, сиру і рахат-лукума.











На другий день, виселившись з хостела, неспішно поїхали в сторону аеропорта (20 км), по дорозі спустивши всі ліри на сувеніри і смаколики до дому. Зрозумівши що їзда по житловим кварталам може розтягнутись на декілька годин, виїхали на автомагістраль,
 Краще би поїхали на метро, потік машин дуже щільний, їхати приходилось то по 3-х то по 5-и полосній дорозі, задоволення не з найкращих, зате побачили залишки стін Константинополя.





В  аеропорту нас чуть не вставили на 40 Є, при здачі багажа, велосипеди відправили на вагу, вписали в посадочний талон +15 кг., і відправили доплатити по 70 Є кожного. Нас це звісно не влаштувало, почалися розбори з касирами. Вони не розуміють англійську, ми не розуміємо турецьку і майже не розуміємо англійську. Будь які доводи, що коли ми летіли сюда, велосипед як спортінвентар не важився і коштував фіксовану суму 30 Є, на них ніякої дії не справляли, 70 і крапка. Врятувало що перед поїздкою багато читав форумів про схожі випадки. Якщо вас розводять на гроші, вимагайте – менеджера пліз. І повторюйте це, поки до вас не прийде їх начальник. Як правило до нього доходить з першого разу, він виправив код вантажу в посадочному талоні, вибачився, в касі ми оплатили 30 Є (оплачувати треба по курсу в лірах), і пройшли на посадку.
Після прильоту в Львів були приємно здивовані що авіакомпанія забезпечила безкоштовний трансфер автобусом з аеропорту Львів в аеропорт Івано-Франківськ, не прийшлось потягом доїжджати до свого авто.

P.S. Поїздкою надзвичайно задоволені, виявилось надзвичайно цікаво і легше ніж я думав, перевали виявились приблизно такі ж, як в Карпатах і Криму, тільки дороги кращі.
Для полегшення контактів з місцевим населенням, не полінуйтесь вивчити хоча б декілька слів по турецьки: «привіт, дякую, вода, хліб, 1,2,3… 10, …. » ну а якщо в розмові ви вставите «чарівне» слово Бешикташ ОК (назва турецької футбольної команди), то чай на халяву вам забезпечений  .
Як не дивно, питна вода в Турції на кожному кроці, особливо в гірській частині. Не треба лазити десь по кущах, якщо в радіусі 200-300 м. є джерело, обов’язково проложена пластикова труба до дороги і зроблено бювет з краном.
Після поїздки залишилось купа фото і відео, але вроджена лінь не дає змоги зліпити це все докупи і викласти тут. Їздіть, вивчайте і діліться.

9
Їду на авто в печеру Млинки 4-5 лютого.
Є пара вільних місць, бажаючі долучитись, відписуйте тут або в приват.

10
... Де, я вас питаю, велоспільнота славного міста Тернопіль готова взяти участь в унікальному міроприємстві LIFT 2016. ... :)
Не можу відповісти за всю велоспільноту, відповім за себе - 200 км я за своє життя проїзджав 3 рази, це досить специфічна дистанція, до неї треба "дорости", я не впевнений, що вложусь в термін 13,5 год. На таку відстань я виїзджав як правило в 5-6 ранку, а фінішував в 7-9 вечора, тобто в найкращому розкладі виходило 14 годин. В Тернополі є вже досить багато людей які можуть проїхати 100 км., небагато які можуть проїхати 150 км., і одиниці які потягнуть 200 км. (я не беру в рахунок спортсменів).  Для звичайного велоаматора проїхати за світловий день 200 км це вже досягненння, а вганяти ще в рамки 13:30, це не є як на мене гуд. Тому і така мала активність.

11

12
Південь Польщі липень 2016.

Маршрут: Краків - Новий Тарг - Кросно - Пшемисль   400 км.

http://www.gpsies.com/map.do?fileId=hdptmehrwdfbkrxk

Проїхав за 3 дні.

13 липня в 9 ранку приїхав в Шегині на авто, яке залишив на стоянці перед таможнею. Далі поїхав веліком на піший перехід. В зв'язку з хреновою погодою (дощ і західний вітер) вирішив починати маршрут з Кракова. Доїхав до вокзалу в Пшемислі,


 
придбав квиток в вагон 40 zl + вело 14 zl і відразу забронював місце в хостелі 25 zl. В вагоні вел перевозиться в спеціальному тамбурі без чехла, велобаул треба розміщувати в салоні на спеціальному стелажі





В Краків приїхав в 19-00, відразу поїхав в хостел залишив там речі і нарешті спокійно на ровері облазив вечірній Краків і наїздився по набережній Вісли. Фотки всього не передадуть, там треба побувати:












1 день. (14 липня)
Старт в 8-00,  заїхав в Величку на соляний завод, об'їхав виробничу територію по кругу, в музей не спускався, був там раніше і час неохота витрачати. Далі Добчицьке озеро і замок, ну як на мене озеро ще куда не йшло а замок так собі, замком його можна назвати умовно



поруч декілька дерев'яних хатинок, як завжди "без жодного цвяха"



єдиною цікавою річчю був  Skeleton у вікні



поїхали далі, дорога всюди з відмінним асфальтом, але дуже вузька, часто приходилось зїзджати на тротуари, які йшли навіть за межами села.



польські подвір'я, як всі знають, вилизані до ідеалу





після Рабки-Здруй почався перевал з 200 м. до 800. Навчений турецьким досвідом (якщо швидкість їзди на затяжному підйомі <6 км/год, краще йти пішки), останні 200 м висоти прийшлось долати пішки, уклон складав >16%. Зато за перевалом відкрились перші краєвиди Татр, затягнуті місцями хмарами після дощу



Місто Новий Тарг, тихий спокійний райцентр, непоганий для туристичних прогулянок



 на головній площі знаходиться здоровенний монумент:



чому їм, я зрозумів через пів години коли виїхав за місто, всі поля вкриті вівцями, і тут знаходиться дуже багато молокопереробних заводів.
Далі дорога постійно йде вздовж Татрських гір, якими не перестаєш насолоджуватись





Чорштинське водосховище основна дорога обходить з півночі, тому на ровері краще його об'їхати з півдня, тим паче ця дорога тут просто відмінна і практично без машин



Озеро і села довкола досить гарно виглядють



Тут до речі, для збереження від затоплення будинків, місцями збудували досить потужну дамбу



ну і про сонячну і вітрову енергетику не забули (не зрозуміло правда яка від цього користь, але виглядає гарно)



Невеличкий перевал, і знову Татри



На березі водосховища знаходяться 2 непоганих замка







Нижче водосховища знаходиться досить потужна дамба



Знову вечірні перевали, останні види Татр





На вершині перевала мене очікувала гроза, тому розставляння палатки і вечеря відбувались в екстренному режимію
За день - 135 км.


2 день. (15 липня)
Вночі йшов дощ, але зранку поки зібрався, випогодилось.
Далі дорога нагадувала їзду по Закарпаттю в районі Рахова - гори, річка, дуже гарний асфальт, невеличкі, але дуже охайні села.
Це зроблено з арматури і заповнено землею, потім обростає травою



центральна площа одного з містечок - тут пішоходна зона, на машині точно не розженешся



Новий Сонч - досить крупне місто, побратим Стрия, надзвичайно цікава архітектура (Тернополяни знайдуть багато чого знайомого)





Про свої пригоди в Новому Сончі напишу другим разом.
Що добре роблять поляки, так це якшо в селі є хоч якась цікавинка - старий костел, руїни якоїсь давнини, чи просто якісь каменюки, то на початку населенного пункту разом з його назвою обов'язково стоять рекламні щити з малюнком і назвою цього об'єкта. На в'їзді в с. Шимбарк стоїть саме така реклама, про замок, ну замок це можна назвати з натяжкою, але причина заїхати і відпочити 15 хв. є



Перед містечком Ясло стоїть така ж заманююча назва - "Карпатська Троя" вліво 1 км. Ну на вело це не відстань, ось тільки дивитись там нема на що, реконструкція ще одного села з дерева і соломи.
Не доїзджаючи до м. Кросно шукаю місце для стоянки і розумію що нічого нормального нема, встаю за заправкою Орлен, в достатку гаряча вода щоб помитись.
За день - 142 км.


3 день. (16 липня)
Кросно - нічого особливо цікавого, індустріальне місто, з брудною річкою. А тут ще й дощ і постійно вверх-вниз, і вітер зліва в лице. До обіду - намотування кілометрів і поїдання яблук з людських садів. Після обіду Дубецький замок. Насправді це виявився невеличкий палац з дуже гарним парком і павлінами.





Чудо генної інженерії



При під'їзді до Пшемисля провтикав поворот на замок Красицьких, тому туда не попав. Далі Пшемисль, закупка всякого смачного домашнім, таможня і додому
 За день - 123 км.

13
Заплановані / Південна Польша
« : 06.07.2016, 22:59:26 »
Маю трохи вихідних з 11 липня, планую проїхати Перемишль - Кросно - Новий Сонч - Чорштинське водосховище - Краків ~ 400 км.
Маршрут приблизно: http://www.gpsies.com/map.do?fileId=yezvoyhwjrnflbjj
Ночівля в наметі, харчування в основному своє. Бажаючі можуть долучитись.
Темп спокійний - за 4-5 днів. З Кракова до Перемишля поїздом.
Дата виїзду, деталі доїзду до Перемишля,  ньюанси по маршруту можна підкоректувати.
тел. (О68) ОЗ2-48-44 Андрій

14
Велольвівщина або 3 вихідних дні.

Багато писати не буду, без лірики :).
Маршрут 260 км, 3 дні, 3 чоловіка. (Віталік, Тарас і я.)
Маршрут кільцевий, старт зі Стрия, туда приїхали своїм авто.

http://www.gpsies.com/map.do?fileId=xqdmnnoaiquoscqe

1-й день.
Старт в 10-00 зі Стрия по трасі на Сколе, заїхали по "цікавому" мосту на скельний монастир. Скупались в р. Стрий, далі звернули з траси на Тустань, по дорозі в с.  Корчин повернули на водоспад Гуркало. Водоспад так собі, але для коллекції треба заїхати (дорога польова з камінням, 2 рази треба переходити - переїзджати річку). Перед Підгородцями на розвилці скупалися на останок в річці, далі в Урич на скелі.
Повезло, в 18-00 на касі нікого не було, тому проїхали без готівки, обійшли основну скелю по кругу, на ніч зупинились в 1-му з 4-х кемпінгів біля каплички.
За день - 62 км.

2 день
На велосипедах доїхали до стрімкого під'йому на Гострі Скелі, велосипеди сховали в кущі, останні 500 м. пройшли пішки. Облазили всі скелі, знайшли для себе багато чого цікавого. Далі до велосипедів і стрімкий спуск в село Урич "безкоштовною" дорогою.
Перевал на Східницю  - дорога жопа, дуже крупний щебінь, але судячи зі всього на другий рік зроблять.
Східниця - цікаве курортне містечко, чисте, гарне, тут пообідали в кафе. Далі 40 км вгробленою дорогою на Турку, цікавого крім диких краєвидів нічого. По дорозі вдалось обігнати Жигуль і  Сітроен Берлінго на швидкості 18 км/год. 9-ка і Тойота Прадо не дались. :)
Турка - цікавий невеликий райцентр, варта 1 раз побувати. Далі спочатку непоганим асфальтом, а потім просто офігенним рвонули в сторону Самбора. Перед с. Тершів з'їхали з основної дороги, під колію, заночували на березі  Дністра.
За день - 90 км.

3 день
Перед Ст. Самбором дуже старий єврейський цвинтар 17-го ст. якщо кому цікаво, перед Самбором страусина ферма. Асфальт до Самбора просто казка середня швидкість 30 км/год. Далі поворот на Борислав - дорога для авто жопа, для вело - те що треба. Перед с. Уріж скупались в офігенній гірській річці (далі до Стрия такої можливості не буде). Оглянули і порівняли міста конгломерату - Борислав, Трускавець, Дрогобич. В Трускавці пообідали. Далі пряма як стріла дорога до Стрия, авто і додому.
За день - 110 км.

Маршрут не складний для людей які готові проїхати більше 100 км за день. Цікавий, оглянули 4 райцентра Львівщини і пару природних і історичних об'єкта. На 3 дні саме воно :).

Пару фоток:

Довго запрягали але швидко їхали


Впіхнуть невпіхуємоє


Дорога на той берег


Скельний монастир


Акі кінь


Чи то церква чи то готель


Запрошуємо в Трускавець


За удачну поїздку

15
Вітальня / Re: 8 березня 2016
« : 11.03.2016, 00:01:26 »
Якщо не секрет, де ти їй ту ковбасу подарував, в себе в дома, чи в неї, а може в парку?

Сторінок: [1] 2 3 ... 24
Тут ходять в походи
Мы используем TeamLab Online Office