День 1
В мене все почалося із раннього пробудження від сильного дощу із вітром. Зразу подумалося щоб все не накрилося. Але, оскільки, перед тим було вирішено їхати будь-що, я ліг досипати, бо ще було зарано.
Коли вже заспівав будильник дощу не було. Втішений цим, я швидко зібрався, поснідав і виїхав на місце збору – коло заправки біля кільця на Збаразькому повороті. Приїхав перший і, злегка стурбовано, виглядав решту учасників. Через кілька хвилин намалювався на горизонті Віталік-Vintage. Ще згодом Васька-CoRack, а за ним Олько-Dreamland. За той час встигло розхмаритися і почало оптимістично світити сонце.
Підкачуємо колеса, кому тре. Перепаковуюся і віддаю Олегові казанок. Вантажу в мене не аж-аж але стан заднього колеса заставляє хвилюватися і тривожно очікувати проколу. Плюс працює тільки одне заднє гальмо.
7:30, сідаємо по конях і крутимо. Спочатку мені йде важко, тре вкрутитися. Не знаю як там іншим було. Смиківці, Великі Бірки. Чую гарний пшик і моє заднє колесо спускається. Добре що поруч тримався CoRack, який мав поклейку, бо не довелося двом попереду повертатися до нас. Швидко виймаю пробиту камеру. В мене в одному місці надірваний скат, тому пробитися, то була лише справа часу. Прокол звісно стався саме у тому місці. Клеїмо великою латку ската із середини. Далі я з іншою камерою збираю колесо, а Васька тим часом заклеює пробиту камеру.
Наздоганяємо решту і їдемо далі. Я трохи спішив коли закладав ската на обід, тому скоро помітив, що не фен-шуй. Спинився докачати колесо і побачив, що камера виглядає в одному місці між покришкою і ободом. Хлопці кажуть, що я кадр. Я ж спускаю колесо і поправляю. Накачую назад. Нарешті знов їдемо.
Малий Ходачків. Десь тут мені закортіло уточнити в Олега, який на нині кілометраж. Під’їхав заблизько і зачепив його, злегка врізавшись. На швидкості все сталося якось швидко, його велосипед втратив рівновагу і він впав. Не скажу як сильно він довбанувся, але зовні великих ушкоджень не було видно. Правда Васька обробив лікоть перекисом водню.
Мені було якось неприємно, що так сталося через мене, і далі вже був обережніший, не під’їжджав заблизько.
Панасівка, Колодіївка, Скалат. Спинилися коло фортеці. Пару знимок і до магазину за водичкою. Їдем далі. Своїм виглядом і баулами привертаємо увагу тубільців. Йдем непогано. Подолано 32,42 км із середньою швидкістю 23 км/год.
Криве, Зарубинці, Гримайлів. Повертаємо на другорядну дорогу і прямуємо в сторону Вікна. Дорога із щебеню, мокрий грунт. Їду останній, замикаю групу. Попереду Віталік. Раптом на легкому спуску його колесо послизнулося і ровер пішов боком. Я, хоч і їхав на певній дистанції, одним гальмом не встигаю загальмувати. Об’їхати не годен. Врізався у бік лежачого Віталіка. Він скоро встає, каже, що все добре, і їдемо далі.
Ожини при дорозі всіх спинили. Почали перекушувати хто як. Знов їдемо. Повертаємо в сторону заповідника. Лишаємо велосипеди внизу і деремося на Назарову гору. Там легкий перекус. Фотографуємося. Злазимо вниз. Повертаємося назад трохи і повертаємо ліворуч у сторону Вікна.
Очікувана зупинка коло карстових озерець. Вода блакитна і холодна. Манила. Не дивно, що Олег і Василь вирішили покупатися. Оскільки не було ні плавок, ні рушників, то купалися голяка, а потім сохли на сонці.
Посохли, пофотографувалися і поїхали. Виїхали за Вікно. Звірилися провсяк із картою. Рельєф щоразу стає більш горбистим. Дорога до Красного лежить через заповідник. Дерева нагнуті низько над дорогою, світло навіть не пробивається. Гарно їхати під зеленим навісом.
Далі Волиця і Калагарівка і ми на колишній межі між Заходом і Сходом - на річці Збруч. Там далі вже Хмельницька область і Сатанів. Пару світлин на мосту і їдемо вглиб міста, до магазину. Закуповуємо решту провізії і виїжджаємо в сторону санаторію.
Час уже був обідній, тому стаємо в першому ліпшому лісі і обідаємо тим, що полишалося з дому. Розглядаємо карти, пробуємо уточнити маршрут. Якраз намотано 73 км. Середня швидкість вже менша – 18,5 км/год.
15:40, знімаємося і їдемо далі. Біля санаторію перепитуємо дорогу на Кринцилів. Все вірно – повернути ліворуч і біля озера догори. Багато спусків. З одними гальмами зле. Але якось їду. Далі знов під горбок і ми в селі. Он дорога до річки, через міст і там вже Крутилів.
Там нас чекає екологічна стежка. Але ми собі думаємо, що легко дамо з нею ради, тому спочатку пробуємо знайти «Штольню». Нажаль, місцеві про це місце нічого не знають. Петляємо, микаємося якось самі, але ніц не знаходимо. Певно не там шукаємо.
Повертаємося в Крутилів і думаємо проїхати вже ту стежку. Схемка каже, що все просто і поруч. Але масштабу ми не уявили, плюс поїхали не туди і добряче лісом поблудили. Але ліс був файний. Тільки як верталися назад, на вихідну позицію, було знов багато спусків. Мені набридло бути камікадзе на одному задньому гальмі, забираю в Олега тросик і налагоджуємо переднє гальмо. Сила. Яке то щастя – мати гальма. Але зате відмовив велокомп – по батарейці.
Далі уточнюємо маршрут і вирішуємо стати спершу на нічліг, а потім полазити і дослідити околиці. Націлилися на джерела. Знов трохи промахнулися. І у CoRack’а пробилося після лісу колесо. Поки вони з Віталіком майструють я трохи фотографую, а Олег шукає воду.
Вода була поруч, наповнили всю тару, що мали. Пробуємо дослідити маршрут, яким маємо завтра вертатися – стежку над Збручем на гору Бохит. Стежка виявилася крутою. Місцями важко пройти, не те що проїхати. Перейшлися сотню-другу метрів і вернулися назад. Лишаємо на завтра.
Трохи вертаємо назад. Момент невизначеності. Де би то стати на нічліг. Там за волого, бо близько вода. Там заблизько до дороги. Там задалеко до лісу і води. Беру ініціативу у свої руки і кажу: «Он, коло того дерева!» Бо вже темніє і хочеться десь впасти.
Трохи петляємо людськими городами і ми вже коло того дерева – напівсухої верби. Трава трохи зависока але можна витоптати. Мурашників стирчить із землі забагато але можна вмостити палатки. Все впали. Ровери сперли до дерева, розвантажили, розпаковуємося.
Смішно сказати але я ще жодного разу не розкладав палатки. Тому взявся за це діло. Олег давав поради і розпаковував свій баул. Василь розпаковував своє, а потім розкладав палатку. Віталік взявся зробити всім чаю перед вечерею на своєму газовому пальнику.
Косо-криво напнув палатку. Так нічо. Стоїть. Взявся стругати салат. Василь почав ладувати керосиновий пальник, де мала готуватися гречка. Решта пили чай із печивом. Керосинка не хтіла чомусь горіти. Вирішили палити багаття. Все ж таки ми не в заповіднику, а на чиємусь городі. Олег і Віталій побігли по дрова. Я почав на розпал ламати тонкі патички із тої верби.
Складені дрова, политі керосином, зайнялися миттю. Рогачів не було, то вчепили казан на патик і тримали його удвох над вогнем. По черзі. Вода закипіла швидко. Каша скоро зварилася. Замішали її з бичками у томаті, розкинули по мисках і змолотили із салатом. Прибрали наїдки, ще раз чаю і спати.
Домовилися встати о 7:00. Я першим поліз у нашу палатку. “Приємна” несподіванка – каремат лежить не на рівному. Мурашники меншого розміру піді мною. Пофіг. Роздягаюся, залажу у спальник. Наставляю будильник. Вибираю більш-менш зручну позу і відклюк.
Тема:
Тема: 28-29 серпня 2010: Медобори (Прочитано 9287 раз)