Із днем народження, Вітальку!
Так склалося, що Віталько був особливим учасником ще від самого початку існування нашого велогурту. Саме йому вдавалося 3 роки поспіль – з 2006 по 2008 – носити почесне звання наймолодшого шприхаля. Ну а потім він вже виріс. А коли люди виростають, то у їх життя, хоч-не-хоч, а вриваються зміни.
Ще Віталько любив школу, велосипед і Шприху. Школа забирала у нього багато часу, а той, що не забирала, він використовував із користю. Бо зробив свій вибір на користь велосипеда, а не сексу, наркотиків і рок-н-ролу, як робить сучасна молодь.
Одне тягне за собою друге. І, якщо є велосипед, то з часом виникає бажання поїздити у гурті однодумців і приємно провести час на колесах і на природі. Так Віталько загримів у нашу банду шалених роверистів і помагав далі витворювати нашу велосипедну спільноту – Шприху.
У Шприсі Віталько душі не чув. І починав нудити світом, якщо довго не було нових покотеньок. Так було аж кілька років, за які намотувалися тисячі кілометрів…
…але ж зміни. Все хороше чомусь має властивість закінчуватися. Це не оминуло і нашого наймолодшого шприхаля. В один момент все почало мінятися. Спочатку закінчилася школа. Потім довелося змінити континент і вступити до вузу. Але Віталько не вагався. Коли йому випав жереб проповідувати шприхате слово за Атлантикою, покинути рідну домівку і рідну Шприху – то гідно скорився вибору долі.
Для своєї місії він взяв все саме необхідне. Свого Kelly’s Magic та купу світлих думок і ясних спогадів про наші найкращі мандри.
Новий край видався на диво суворим. Тепер Віталько живе у невеликому містечку, загубленому серед безкраїх канадських прерій. Вийде він, бувало, окине поглядом, а довкола лише степ та степ і рівнина. А на рівнині тільки й дай, що вітру розгулятися.
Коли серед затруджених буднів і вдасться викроїти вільну хвилину для велопрогулягки, то вітер тільки й заважає. Якщо він дує збоку, то Віталькові доводиться докладати неймовірних зусиль, щоб втримувати велосипед і під кутом нахилу 40 градусів до асфальту продовжувати рух.
Але бічний вітер – це ще не саме найгірше. Буває лютують вітри із швидкістю 50-60 кілометрів на годину. Тоді справжні пекельні і нелюдські випробування. Якщо такий вітер дує у спину, то як благодать – крутиш 20, а їдеш всі 60-70 кілометрів на годину. Тільки май справні гальма і пильнуй дороги. А от забагнеться повернутися назад, додому?
Це просто неймовірно важко уявити. Крутите проти такого вітрюгану 20-30 кілометрів на годину, а їдете із швидкістю -20…-30 кілометрів на годину. Оце вже найсправжнісінька чортівня. Такого не побажаєш навіть своєму лютому і запеклому ворогу-велосипедисту, якщо, чисто гіпотетично, припустити можливість існування такого.
Але Віталько і тут не пасує. Він вчиться їздити із такими швидкостями. Бо у нього просто нема вибору. Він, як і всі здорові люди, після покотеньки хоче потрапляти назад додому. От він і їде. Хоч це й виявляється набагато порядків повільніше, ніж просто стояти на місці, але він не злазить із сідла і педалей, щоб хоч трохи постояти, а їде, їде далі…
Ех, усім би нам такої затятої шприхатої впертості…
13/04/2010
| Наступна > |
|---|